Він хвилювався! Чорт його забирай, але стоячи перед дверима старого будинку на Подолі, з пишним букетом хризантем, Кирило спіймав себе на тому, що хвилювався. І це був не той приємний азарт, який охоплював його, коли він відчував, щоб близький до розгадки чергової справи. Ох, як звучить! «Чергової справи». Хлопче, а ти дійсно стаєш справжнім детективом, якщо дозволяєш собі от так недбало кинути: «чергова справа»! Отже, якщо це не азарт, то що це, чорт забирай?!
Якби поряд був Сашко, він би неодмінно пожартував, що Кирило хвилюється через скору зустріч з дівчиною, яка йому... Небайдужа?! Ні, це повна маячня! Йому подобається вирішувати загадки, а дівчини — то не його сфера, як, власне, і хлопці, не подумайте чого! Взагалі, взаємини — то не про нього.
Але Сашка поряд не було, тож Кирило зібрався і нарешті натиснув кнопку домофону. Про професора, Вілена Макаровича Роздобудька, він чомусь зовсім не думав, хоча в окремому пакеті в нього була пляшка дорогого віскі для старигана, і тому детектив був дещо неприємно здивований, коли йому відповів чоловічий голос замість дівочого.
Квартира була великою, з просторими кімнатами і високими стелями. Такими, що бувають лише в дуже старих, ще дореволюційних, будинках. Професор зустрів його напрочуд радо й одразу ж запропонував пройти до вітальні, де вже був накритий стіл. Віталіна лише помахала Кирилу рукою з кухні, з якої долинали апетитні запахи, й пообіцяла:
— Ще декілька хвилин, і я буду з вами! А ви поки поговоріть без мене.
На мить між чоловіками застигла тиша, потім Кирило, ніяково посміхнувшись, простягнув професору пляшку віскі.
— Вибачте мені, будь ласка, Вілен Макарович. В нашу останню зустріч я був дуже нечемним. Зрозумійте мене, я був так шокований поверненням до альма-матір, що можна сказати, був не при собі, тому... Одне слово, я прошу у вас пробачення!
Промовляючи всю цю несамовиту маячню, Кирило подумав, що от саме зараз такому зловісному мізантропу, як професор, час набурмоситися гордовитим павичем, але ні! Вілен Макарович, навпроти, дуже лагідно посміхнувся своєму колишньому студенту й ласкаво промовив:
— Забудьте, молодий чоловіче, забудьте! Я теж винний. Насипався на вас ні за що, якийсь допит вам влаштував, що та до чого! Ви прийшли сьогодні як хлопець моєї племінниці, то ж давайте розпочнемо знайомство з початку.
— Він не мій хлопець, дядьку! — заперечила Віталіна, вносячи до кімнати паруючий пиріг на великому блюді. — Поки що він просто друг!
— От зараз було образливо! — пробурмотів Кирило, ні до кого конкретно не звертаючись.
— Я волію знайомитися особисто з усіма твоїми друзями, Віталіно! — трохи бундючно промовив Вілен Макарович. — Я обіцяв твоїй матері наглядати за тобою після того, як твій батько покинув вас.
— Це було десять років тому, і я вже не дитина! — спалахнула дівчина, кидаючи винуватий погляд на Кирила.
Той поспішив втішити її:
— Нічого страшного! Я дуже розумію твого дядька! Я б теж переживав, якби в мене була така гарна племінниця!
— Бачу, ви гарний хлопець, Кирило! — кивнув професор. — Якщо ж ви ще цікавитися історією...
«Скоріше, вона мною!»
— Хіба що трішки!
— Он як? І яким саме періодом? Може, початком двадцятого сторіччя?
«Цей повернутий на власній справі стариган шпарить просто в яблучко! Він знає?! Про Оперу, про прем'єр-міністра, про зірвану башту?! Але як?! Звідки?!»
— Давайте пити чай з пирогом! — запропонувала Віталіна.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Чотири кроки до початку (Шерлокіана)
Детектив / ТриллерЦе історія про детектива, який ним ставати не збирався. Але, якщо ти вплутався в небезпечну справу і раптом помер, а щоб повернутися в світ живих, тобі пропонують нове розслідування, то вибору в тебе насправді небагато. Але що робити потім? З голово...
