Чотири кроки до початку (Шерлокіана)

ІІ.5. Пані Хана

На порозі виникла невисокої статури міцна жіночка середнього віку. В руках у неї була таця, на якій стояв чайник, чашки, тарілочка з печивом та розочки з м'ятним варенням.

— А от і я, хлопці! Чи може звати вас — панове?

— Та звіть, як хочете, — посміхнувся Кирило, втягуючи носом смачний аромат свіжої здоби. — Якщо ви кожного ранку будете приносити нам такий сніданок, ми згодні будь на що!

— Ой-ой, — пробурмотів Сашко собі під носа. — І хто ще тут залицяється?

— Я не ваша домогосподарка, хлопці! — строго відрізала жіночка. — Тобто, я звичайно домогосподарка, але не ваша! Звіть мене пані Хана.

— Приємно, — Сашко чемно підвівся з крісла, непомітно пхнувши ногою свого менш тямущого друга. — Я — Олександр, а це — Кирило. Ми будемо мешкати тут деякий час.

— Так, я знаю. Пан, з дивним прізвищем — Посередник, мене попередив.

— Ви бачили Посередника? — здивувався Кирило, забираючи у Хани тацю і посуваючи стілець до столу. — Сідайте, будь ласка.

Сашко схвально кивнув. Пацан може бути ввічливим, якщо схоче. Або — якщо його пхнути!

— Дякую, — пані Хана швиденько вмостилися за столом. — Авжеж. Це ж він орендував для вас цю квартиру.

Кирило тільки спантеличено хмикнув.

— Що ж, хлопці, — Хана довгим ковтком допила залишки чаю, — не буду вас затримувати. Поводьтеся добре. Жінок не водіть, по стінах з пістоля не паліть.

— Та й не збиралися! — Кирило поперхнувся чаєм. — З чого такі думки, пані Хана?

— Ой, та знаю я вас, молодь!

Коли домогосподарка полишила квартиру, Кирило нетерпляче повернувся до Сашка.

— Що скажеш, помічнику?

— Про що? — з набитим печивом ротом промугикав той.

— Та годі вже жерти, Вартовий! Ти чув? Вона бачила Посередника!

— То й що? Я теж його бачив. Неприємний тип... Та це і про тебе можна сказати.

— Але ж в моїй попередній справі в цьому часі... Про мене?!

— Круглий авантюрист був безтілесним духом? — Сашко удавано не помітив, що його шпилька досягла мети і трохи збила пиху з Холмогорова. — Ти так до пуття і не розповів, в яку чортівню ти без мене вплутався, пацан.

— Не те щоб зовсім безтілесним, — Кирило почухав потилицю, — але підозрювані та дозвільна публіка його не бачили.

— То може, Хана — не зовсім дозвільна публіка? — резонно помітив Сашко.

Кирило здивовано витріщився на нього:

— Вона — лише наша домогосподарка...

— У домі булочника, — перебив Сашко. — Ну же, детективе, ворухни мізками!

— Вона такий же герой цієї п'єси, як і ми з тобою, — повільно промовив Кирило, мимоволі складаючи долоні біля губ настільки характерним жестом, що тут же наразився на єхидний погляд.

— Легше, легше, Шерлоку! Дивись, як тебе затягує!

— Та пішов ти! — сердито підскочив Кирило.

— Може, вона і не головний герой, як ми з тобою, — Сашко не дав себе відволікти, — але і не масовка. Так?

— Виходить, що так.

— І що з цього випливає?

— Що... — зіниці детектива розширилися, але сказати він нічого не встиг.

— Хло-опці! — протяжно долинуло з першого поверху. — До вас відвідувач.

Це був обіцяний кур'єр з поліцейського відділку, навантажений паперовими теками, що той ішак на перевалі.

Кирило швидко відібрав рятівні папери у бідолашного хлопця і з ногами заліз назад в крісло, явно не бажаючи повертатися до попередньої слизької теми. Сашко тільки головою хитнув. Його друг волів прикидатися феноменально сліпим, не бажав бачити, в яку небезпечну гру втягнув їх Посередник, а хотів бавитися в розслідування дурнуватої справи сторічної давнини. І от що з ним робити?! Бити, сварити, або допомагати?

— Що там? — не витримав він хвилин через десять. — Знайшов щось цікаве?

— Можливо, — Кирило зосереджено і швидко гортав папери. — Схоже, у нас є свідок пограбування у потязі.

— Свідок? Чому ж Лесицький про нього промовчав?

— Може тому, що він ідіот? — Кирило різко підвівся. — Досить теорії! Ходімо, побалакаємо з цим хлопцем.