Доля погралася мною.

Велике місто - Стамбул!

-Пані Реййан, прокидайтесь. - Міран будив її.
-Мм.. ти геть здурів? Ще сонця не видно.
-Як ви відноситесь до свого спонсора, м? -він стояв над її душею. Вона відкрила око.
-Міран.
-М?
-Чого тобі треба?!
-Їдемо в дорогу. -вона заглянула в телефон.
-Ти, що збожеволів?! П'ята ранку...
-Ти так будеш завжди вставати, бо пари починаються о восьмій, а в інституті треба бути хоч би за тридцять хвилин до початку.
-До нього, ще далеко. Зараз посплю. -Вона відвернулася він нього, на інший бік. Він нахилився над нею і прошепотів на її вушко, аж мурахи побігли по тілу в неї. Він ніби дихав своїм теплом.
-Прокидайся, соня. В машині поспиш. - і чмокунв її в голову.
-М, ти так смачно пахнеш, тебе так і хочеться цілувати. -вона ледве встала.
-Наречену свою цілуватимеш. - і пішла ввану. Він посміхнувся. В цей час побачив, що під подушкою є її інша ночнушка, він взяв її собі. "Напам'ять". І також вийшов.
Через двадцять хвилин вони вже їхали.
-Так не звично кудись їхати без батьків.
-Звикай. Скоро житимеш далеко від них.
-А як я буду контролювати тут все, якщо буду вчитися.
-Дистанційно, так само як і я. А тут на місці буде чоловічок.
-Ок. -міран згадував ранок.
-Нічого не хочеш мені сказати?
-Тобто?
-Я сьогодні тебе поцілував, не будеш кричати?
-Не в губи ж. Як брат будив...
-В тебе ж немає нікого.
-Просто сказала. 
-Ясно. Спатимеш?
-Ні. Не зручно буде.
-Я можу опустити спинку.
-Ні. Я краще ззаду ляжу.
-Гаразд. -міран хотів зупинитися.
-Не треба. Я і так перелізу. -вона почала перелізати, міран в цей час засміявся.
-Чого ти?-сіла Реййан.
-Я буду за тобою сумувати, Реййан...
-Так? -він далі сміявся. -Та чого ти?!- трішки заспокоївся. 
-Нічого. Не звертай уваги.
-Та ну тебе. -Реййан лягла. Через п'ять хвилин вже спала, Міран через дзеркало дивився на неї і запам'ятовував кожну частичку її обличчя. Згадуюючи, що в нього є її річ, з її запахом заспокоювався і їхав далі.
На годинику було сьома шоста година і сімнадцять хвилин. Реййан прокинулася і помітила, що вони стоять і Мірана немає. І відразу прийшов Міран з кавою.
-О, ти вчасно прокинулася. Тримай.
-Моя улюблена кава?
-Звісно! - вони посміхнулися. Реййан взяла. І вони попили. Міран випив швидше і поїхав, Реййан допивала.
-Може треба було мені тобі щось купити до кави?
-Ні, дякую. Я зараз не хочу їсти.
-Поспи ще.
-Ні, не хочу. Давай я перелізу до тебе. -вона лізе.
-Давай відразу на коліна.
-Ага, і в ліжко. Не псуй мені ранок!
-Це твоя фантазія домальовує багато чого. Я кажу реальні речі, ще раз так перелізеш, впадеш.
-Слухай, а в тебе криша відкривається?
-В цій машині, ні.
-В цій? А скільки в тебе машин? Стій. Вгадаю. 12?
-Ні. Багато.
-7?
-Теж багато.
-4?
-Дві. Одна така, інша з люком.
-Треба ще третю купити?
-Це яку?
-Кабріолет!
-Ага, вітер в обличчя, пісок в рот. Звісно.
-Не треба. Я їздила на такій машині. Вночі, включили музику, відкрили кришу і... пили. -Міран засміявся.
-Як добре, що тут немає люку.
-Нам довго ще їхати? І взагалі кажи, куди ми їдемо.
-Я начебто тобі казав.
-По порядку, будь ласка.
-Гаразд. Заправка, мій дім, офіс, документи мої, документи про нашу справу, далі вільний час.
-Супер! Ми проведемо його весело! Стоп, твій дім?
-Відразу вимикай свою фантазію. Я хочу прийняти душ, переодягнутися і поснідати. Можна?
-Так. 
-А після гарно проведемо час, кудись сходимо.
-А коли заплатиш за моє навчання?
-Не хвилюйся, завтра буду в Анкарі, заплачу. І з осені почнеш вчитися.
-Я так рада.
-А я радий, що ти рада. -вони посміхнулися.
Заїхавши в центр Стамбула, Реййан захоплювалася всією інфраструктурою.
-Як тут гарно!
-Так, головне місто нашої країни.
-Колись я так само багато житиму.
-Хочеш багате життя?
-Скоріше хочу здобути для себе все для комфорту.
-Молодець. Не здавайся ніколи, навіть якщо буде тяжко.
-Добре.
Вони приїхали, зайшли до квартири.
-Ого.
-Подобається?
-Так. 
-Не заблукай. Гуляй тут, подивись телевізор, я швидко в душ. Тобі не треба?
-Ні.
-Добре, давай.
-А де ти будеш, ну щоб я випадково не зайшла.
-Боїшся?
-Міран...
-Ну все, все. Он там.
-Ок.
Міран пішов. Реййан вирішила приготувати сніданок, тут раптом якась дівчина щось шукала.
-Міран, тут крадійка! - прибіг Міран.
-Привіт, Алсу.
-Добрий день, Міран бей.
-На сьогодні ти вільна.
-Гаразд. До побачення. - вона пішла.
-Реййан це економка, вона дивилася за домом.
-Не треба з мене робити дурепу! Міг попередити.
-Я забув, пробач. 
-Йди, куди там йшов. -Міран пішов. Реййан почала готувати.
Після душу, Міран вийшов за звичкою, огорнувши тільки бедра рушником. Він пішов за запах смакоти.
-Ммм, як смачно пахне, кому ж дістанеться така чудова дружина.
-Точно не тобі! Міран!- Реййан побачила його голим і закрила очі.
-Чого ти? Я ж в рушнику.
-Йди одягнися.
-Дуже сексуальний.
-Оф, твоє самоулюблення.. йди.
-Не хочу.Я так звик, висихати, потім переодягатися. Скажи дякую, що не звик зовсім голим ходити.
-Але ж ти не один, в тебе тут гостя.
-Гостя, яка знає смак моїх губ? - він почав підходити.
-Ти знаєш, мені це не подобається. -він підійшов і поцілував її очі. Вона відкрила їх.
-Відкривай очі, я зараз одягнуся.
-Дякую вам за честь.
-Оф...
Міран швидко одягнувся і сіл за стіл.
-Тепер смачного.
-Смачного. -вони гарненько поїли і поїхали.
-Довго мені чекати, доки ти працюватимеш?
-Ні, я швиденько.
-Гаразд.
Як і обіцяв Міран, він швиденько закінчив. Пояснив все Реййан і вони вже о дванадцятій годині був вільні.
-Тепер куди?
-В кіно!
-Ти в кіно хочеш?
-Так. Потіи погуляємо по парку. Потім в кафе, потім...
-Потім в музей один, а ось потім сюрприз.
-Який?
-Секрет.- шепнув він їй в губи.
Вони пішли в кіно -комедію. Посміялися до сліз. Після вирішили залишитися на ще один сеанс, але вже не на комедію, а на трилер. Міран попереджував Реййан, що їй буде страшно, але вона не послухала. Кіно було дуже цікаво, тому Міран обійнявши Реййан і попереджуючи її про страшні моменти, вона закривала очі. Вони додивилися кіно і поїхали до кафе. Міран хотів замовити чогось дорого, а вона замовила морозиво і мохіто. Вони весело провели час, після Реййан захотіла пройтися, бо Міран сказав, що звідси до музею недалеко. По дорозі купили хот доги і колу.
-Ммм, як я давно не їла цієї гидоти!
-Ага, чипсів не вистачає.
-Точно! Попкорн, морозиво, хот доги, не вистачає чипсів.
-Ходімо купимо.
-Ага!
Поївши чіпси з солодкою водою вони нарешті дійшли до музею. Там їм провели цікаву екскурсію, музей цей був архітектури. тому обом було цікаво. Після Міран та Реййан приїхали в одне місце і пересіли в кабріолет. де вже було все, що треба. Вони гарненько випили і Реййан почала співати на все місто. 
-Фууух....
-Втомилася?
-Так. П'ятнадцять пісень, це багато. Голова розкалується.
-Їдемо додому?
-Так.
-Чудово.
-А ти не боїшся вести п'яним?
-Я Асланбей, не посміють зупинити.
-Я не про це. Аварія...
-Не бійся.
-Тоді ок. Якщо ти сказав, вірю.
Вони гарно приїхали і зайшли додому.
-Я в душ. -вона зайшла в ту кімнату, яку їй показав Міран. Він також. Після душу Рййан злякалася побачивши його в кімнаті.
-Ти, що тут робиш? 
-А на, що це схоже?
-Аа.. напоїв, щоб в ліжко затягнути. Не вийде.
-Це моя кімната, а ти була в моєму душі.
-Тобто?
-В кожній кімнаті. А їх тут три, є своя кімната.
-Ой... сорі..
-Нічого. Їдеш до себе, чи поруч полежиш?
-Ні, до себе. -він взяв її на руку.
-Ну! Що ти робиш?! Пусти! Гвалтуюють...
-Кому ти треба? -він зайшов до її кімнати і поклав її на ліжко, вона різко встала і рушник впав, Міран відвернувся. Вона швидко підняла його.
-А кажеш, мені треба тільки одне... лягай під одеяло.-почувся бах, це вже вона впала. Він обернувся, рушник спадав, але її треба покласти, він взяв її на руки, поклав і вкрив.
-Не дивись..
-Не дивлюся. Спи.
-Він вимкнув світло і пішов. В своїй кімнаті згадав те, що встиг побачити. Потер голову, щоб забути. Зателефонував мамі.
-Привіт.
-Сину, чому так пізно.
-Я хочу дещо сказати.
-Ти, що пив?
-Трішки. Я в Стамбулі вже, по справам. Завтра буду вдома.
-Чудова новина! Чекатимемо тебе!
-Угу.
Він поклав слухавку і перед очима встала Реййан.. він не стримався і зайшов до неї, знявши одяг, ліг поруч. Реййан обернулася до нього і промовила.
-Ну йди сюди... -і поцілувала.