Доля погралася мною.

Що ти хочеш?

Цей ранок був особливий. Реййан була задумлива, Міран сидів в телефоні, а Дільшах казала про Османа.
-Міран ти почув, що я сказала?
-Почув. Ти говориш про тих.  Я чую.
-Не про тих. А про твою сестру з племінником.
-Ще скажи, що він твій внук.
-Так!
-Тема закінчена.
-Чому ти не хочеш їх сприймати?! Навіть я прийняла
-Не хочу! Не хочу приймати нагуляну дитину з його мамашою без мозгів.
-Як з тобою тяжко...
-Так, мамо. Тяжко. Тому в моєму домі таких розмов не буде! -крикнув Міран. Дільшах встала і взявши свої речі вийшла. Міран пішов до себе. Реййан прибрала все і вирішила піти до Мірана.
-Ти як?
-Живий. -він сидів за столом, вона сіла напроти нього.
-Ти б не кричав так на маму.
-Реййан. Знаєш, що саме образливо?
-М?
-Що вона ніколи. Ніколи! Не знала моїх образ, мій біль, те, що мені подобається, і те, що ні. Вона завжди гадала, що те, що подобається їй, подобається мені, весь її біль, мій біль, всі її радощі, мої. А воно все було інакше. Вона ніколи цього не розуміла. І ось тільки на старості, вона хоче повернути все. Виправити свої помилки. Вона також ненавидила Еліф. Ще більше, ніж я її зараз. А ось різко полюбила.
-Вона хоче виправити свої помилки. І правильно робить. ЇЙ чоловік зрадив, а чому ти так сильно ненавидиш її?
-Є причини. І ця причина не одна. Тому не скажу тобі.
-Може поплач, легше стане.
-Та я вже давно не плакав. Останній раз, коли тата ховав. Сьогодні яке число?
-Не пам'ятаю. -Реййан зазирнула в свій телефон. -25 квітня.
-Скоро буде рік, як його не стало. 
-Коли саме?
-1 травня.
-А в мене 11 травня день народження. Перші числа...
-Справді?
-Так.
-Треба запам'ятати.
-навіщо? 
-А навіщо запам'ятовувати дати?
-Добре, я бачу я підняла тобі настрій. Піду.
-Я відвезу тебе. Ок.
Ввечері Реййан не захотіла нічого робити.
-Все, в мене відпочинок.
-Я принесу зараз дещо. -через десять хвилин він приніс маршмело в какао. 
-Мм.. смакота.
-Смачного. -вона почали насолоджуватися. Реййан знову задумалась.
-Реййан? Все добре?
-Так.
-А де ти літаєш?
-Ніде. Тут я. Але чому я тут?
-Тобто?
-Я не розумію. Чому я тут, з тобою? Хто ти мені, щоб я в тебе жила?
-Подруга. -він сховав очі.
-Не бувають друзями жінка та чоловік. Ніколи!
-Тоді ми вороги.
-Знущаєшся?
-Я не розумію, чого ти хочеш?
-Щоб ти нарешті дав мені відповідь! Навіщо мені допомагаєш?! -вона переходила на крик.
-Я тобі вже сказав.
-Добре, знаєш. Мені набридла ця дружба, я їду.
-Куди?
-Хоч куди небудь, та тільки не тут. -вона пішла до себе в кімнату. Міран протер обличчя і пішов за нею.
-Не сходь з розуму. Куди ти підеш?
-Та хоч до гуртожитка. Його вже побудували.
-Вночі? Не сходь з розуму!
-Я вже зійшла! Вже! В цьому домі, поруч з тобою...
-Що не так зі мною? Я до тебе чипляюся? Хочеш взагалі не буду розмовляти, зробимо лінію, де тільки твоя сторона, де тільки моя. 
-Ти на все готовий. Скажи, чому?! Чому ти хочеш, щоб я залишилася?