Доля погралася мною.

Пробач мені...

Міран мчить на машині, тому що йому зателефонував Демір, і повідомив, що вб'є всіх. І Реййан також. Він приїхав на якийсь закинутий будинок, за ним Фират. Вони приготували свої пістолети і зайшли. Там посередині сиділа зав'язана Реййан, і поруч Демір. Він побачив їх і підняв пістолет.
-Поклали зброю! Інакше ніхто звідси не вийде живим!!- міран та Фират послухали його. І відкинули зброю. Той засміявся. -Ви завадили моєму плану!! Моєму геніальному плану!! Моя дружина Рейхан, для неї чудово підходила Реййан. Вона була б моєму назавжди!! А ти... ти Асланбей.. завадив мені! Ненавиджу вас всіх!! І Рейхан... ти зрадила мені!! Тому не жити тобі! -він направив на неї пістолет. Міран швидко підбіг до нього і кинув подалі. Фират взяв пістолет і направив на Деміра. Міран почав розв'язувати Реййан.
-Тихо, не бійся! Все буде добре! -Реййан відбігла звідти. -Втікай звідси!
-Я не піду без тебе! -міран не став з нею розбиратися.  Демір натомість розібрався з Фиратом і перейшов на Мірана. Почалася страшенна бійка, тут не було переможців і переможених. Але Міран зміг встати. Демір дотягнувся до пістолета і вистрелив прямо в Мірана, він безсильно впав на землю. Реййан підбігла до нього. І благала відкрити очі, кров хлистала, і його подихи зупинялися. Натомість Демір також ліг від пулю. Від пулю Фирата. Він ліг замертво. Бо Фират потрапив в саме серце. А ось Демір потрапив в низ серця. Реййан розірвала свою юбку і приклала тканину до рани. 
-Чому ви самі пішли?!
-Ми не самі. Де тих спецназівців носить?!!! Ти тримай сильно, а я піду пошукаю їх.
-Щвидше будь ласка, він помирає!
-Міран, не смій! Не через це, я стільки всього пережив, щоб ця історія закінчилася летально. -фират пішов. Реййан взяла його руку.
-Прошу тебе, не кидай мене, Міран! Я кохаю тебе... я кохаю тебе як Рейхан... чуєш?! Міран! -його рука поблідла і похолоділа... кров припинила рухатися, бо серце зупинилося... Реййан не могла повірити своїм очам. 
-Ні... не може так все закінчитися?! Ні! НІ! Міран! Міран! А Мелек?! А Умут?! А наше життя?! Міраааан!! -закричала Реййан від болю...
Прибіг Фират з людьми, та вже пізно. Ця історія закінчилася погано...

*
-Реййан... -він нервово посміхнувся. -.. чому ти не розумієш, не бачиш? Я тебе кохаю. Дуже сильно.. я ніколи і нікого не кохав так... мені душа розривається, коли ти далеко від мене. Уяви, як мені! Як чоловіку, як чоловічій статі, не мати можливості доторкнутися до тебе. Ні до волосся, ні до губ, ні до тебе. Уяви! Переді мною стоїть МОЯ жінка, але вона мені чужа, як мені бути? -він весь час дивився на її обличчя, губи, натомість її очі блукали. Тяжкі каплі дощу (а вони стали легшими), закрили його очі. Різко він однією рукою взяв її за талію і пригорнув до себе, а іншою заліз під волосся, і міцно притулив до себе, щоб вона не виривалася, і своїми губами доторкнувся до її губ. Вона не встигла навіть моргнути, як була в його окопах і в полоні його губ. Чоловік трішки надавив їй на спину, від цього зрозуміло, вона відкрила рота, і він не став ловити комарів, поринув язиком до її рота. Поцілунок тривав близько двох хвилин, потім він відпустив її, але тільки її губи. Вона відкривши очі, з нерозумінням глянула на нього. А він на неї глянув як на свою жнртву. Не очікувано навіть для нього, вона поцілувала його сама, і на цей раз, він тривав довше.

-Я кохаю тебе, і буду чекати стільки, скільки треба!
-Навіть, якщо я виберу Деміра?
-Так. Я тебе ніколи не кину!

-Я тебе не відпущу!
-Хм.. ти це і тоді казав. А на ділі розлучився зі мною, і... не допустив до себе.
-Якби мене не заарештували, я б не кинув тебе.
-Справді?
-Так. Я тебе кохаю.

-Мелек наша донька...
-Ти збиралася це сказати?
-Так! 

-Я вагітна!
-Ти?.. я стану татом?
-Вдруге!
Міран почав кружляти її.

-Міран! Народжую!
-Хто?! Вже?! А!
-Тихо! Зберися! Вези мене в лікарню!
-Точно.
В лікарні.
-Реййан, боляче! В мене рука відпаде.
-Мені ще больніше!
-Тобі ж наркоз ввели!
-Не знаю нічого... ааа!!! Ніколи більш не народжуватиму...

-Ти геть розум втратила!
-Ти ніхто мені!
-Я твій чоловік! Батько твоїх дітей!
-Я не твоя дружина...
-Я не сплутаю тебе ні з ким!*

Всі ці моменти пролетіли в її голови, вона зрозуміла, що втратила рідну та єдину кохану людину... його не повернути. Душа плаче... серце розирвалося... вона у всьому винна.
Тепер їй одній нести цей гріх...
А як вона скаже дітям? Як вона житиме?