Доля погралася мною.

Повір мені!

Сьогодні Реййан вчинила дуже хитро. Після того вечора, Демір дозволяє їй все. Розповідає про всі справи, дарує все, що є на світі. По- маленьку вона дізналася пароль від його сейфа. І сьогодні їй ну дуже пощастило. Приїхали старі друзі Деміра, вони вирішили забрати його, відпочити, згадати минуле. Реййан прикинулася хворою. Тому вони поїхали без неї. В неї було забагато часу, щоб відкрити сейф. Вона таємно пробралася до його кабінету, і залишилося знайти сейф. Вона почала шукати у великій бібліотеці. Але всі книжки були справжні, вона зазирнула до столу. Також все чисто. Зазирнули під кожну картину, килимок. Немає. Та раптом коли вони пройшлася по ламінату, під її ногами щось заскрипіло. Опустивши голову вниз, вона побачила маленький отвір. Вона не змогла його зачепити, знайшла на столі булавку, і перед нею відчинилися двері сейфу. 
-Ось де ти! -вона ввела пароль, і відчинила двері. Там лежали документи, папки і гроші. Вона почала з документів, там були його особисті документи, на дім, а ось в папках вона знайшла цікаві документи про нелегальний бізнес. І ще деякі незаконні справи. Вона все це швиденько сфотографувала і поклала все на місце. Потім одягнулася по погоді і поїхала до підприємства, де можна роздрукувати. Вона могла це зробити і вдома, але було дуже ризиковано. Маючи всі документи на руках, вона сховала їх на дні сумочці. Цілий день вона гадала і думала, що з ними робити. Як передати Мірану? Якщо він ввечері не прийде? Що вона буде робити з цими документами. Ще гірше, якщо їх знайде Демір. Тоді їй не жити. Вона ледве-ледве дочекалася вечора, і побігла на їхнє місце, так скажемо. Деміра не було, він не телефонував, ось і добре. В цей час вони завжди зустрічалися. А тут його не було. Як невчасно!
-Де ж тебе носить... Міран! Будь ласка...-вона простояла там близько пів години, а його все не було... Вона збиралася йти, як почула, що під'їжджає машина, вона благала, щоб тільки не Демір. І з машини вийшов Міран. Вона кинулася на нього, ніби сто років його не бачила, і дуже засумувала. Він стояв в тому самому шоці, що і тоді.  Натомість, він її також обійняв і посміхнувся.
-Невже так засумувала? -не розумів досі Міран. Вона пустила його і переводила дух.
-Я думала, що ти вже не приїдеш.
-А ти чекала мене? -він був на сьомому небі від радості.
-Не зовсім.
-Реййан, досить. Не приховуй!- вона посміхнулася.
-Я тобі повинна дещо дати.
-Що дати? -вона дістає з сумки документи.
-Я не знаю, чи цього достатньо, але це все, що було.
-Це компромат? -здивовано запитав він.
-Так.
-Ти віриш, чи ти згадала?
-Нічого не згадала. Вірю.
-А тоді...
-Я сказала це, щоб ти мені справу не зіпсував.
-А, справу.. ти моя розумниця! -він поцілував її. Вона легенько відштовхнула його.
-Міран..
-Що? Тепер давай руку!
-Нащо?
-Ми їдемо звідси прямо зараз! Зброя в наших руках!
-Ні!
-Ти, що хочеш тут залишитися?
-Ні. Але.. я його дружина.
-По документах? Справжніх? І свідки є? Ні? А в мене є. Це Еда і Фират. Тому сідай!
-Ні! 
-Та чому?
-Тому що рано! Перевір спочатку, а потім тягни мене!
-Оф, як же з тобою тяжко.
-Ось така я!
-Добре. План такий. Ти зараз повертаєшся, а ці документи йдуть до тих людей, яких треба. Після я забираю тебе, спробуй тільки відмовитися.
-Це коли буде?
-Завтра.
-Так швидко?
-Реййан, ти проти?
-Ні.
-Тоді замовкни, бо я вже злий!
-Ця... добре.
-Молодець.
-Я прошу тебе, повір мені! - Він був злим. Реййан розвернулася. Міран обійняв її, чи скоріш притулив до себе. -Мене тягне до тебе, мов магнітом.-реййан посміхнулася. -В мене для тебе подарунок.
-Який це?
-Тобі спочатку від дітей чи від чоловіка?
-Від дітей? Звісно від них!
-Як хочеш... -він дістав з машини малюнок.
-Це намалював син.
-У..
-Умут.
-Ага. Гарно.
-А прикрасити його допомогла Мелек. Вона в нас майбутня художниця. Хоча це тільки дитячі мрії. Вона буде продовжувати нашу професію.
-Ага. 
-А тепер мій. Закрий очі! -вона закрила. Раптом відчула, як з її руки знімають обручку.
-Міран, не смій тільки викидати її!
-Добре... -вона відчула, як він одягає їй браслет. Коли відкрила, очам не повірила. Він був зроблений із золота і прикрашений діамантами.
-Ух ти! Це мені?
-Тобі. -він харизматично посміхнувся.
-Дякую. -вона його ніжно і швиденько поцілувала в губки.
-Ну за це, я готовий кожен день тобі дарувати прикраси.
-Угу. Тільки забери його. Я потім одягну.
-Чого бце?
-Демір може побачити.
-А ну так, коханець побачить... вб'є! Давай! -він протягнув руку. Вона зняла його і покала.
-Не засмучуйся. Завтра побачимось! Все! -вона побігла назд.
-А малюнок?
-Потім! 
Міран цокнув.