Доля погралася мною.

Я не можу більше так

28 червня
Сьогодні рівно сорок днів.. серце мірана розірвано, кров ллється. Мелека з братом він відправив батькам реййан... він не може їх зараз виховувати..  фират звісно поруч, та міран розбитий вщент! його не можливо склеїти. Фират завжди поруч, вислухати, сказати, допомогти, та зараз міран сходив з розуму. Йому кожен день снилася кохана, як вона плаче, сльози мов ріка плила по її щоках, і впадала у прірву, як у море. Міран прокидався від жахливих снів, його душать, сміх жіночий, крик реййан... прокидався весь мокрий. А головне, в кожній жінці він бачив Реййан, не підпускав до себе нікого, ні Еліф, ні маму, ні дітей, ні Ебру, тільки фират. І тільки тому, що він йому допомагає. Фирату було боляче за друга, він падав на очах, старів швидше, ніж сонце сходить. Борода заросла, вдуш він ходить рідко, вдома повний бардак. Ебру інколи приходила, трішки прибирала, але через два дня було те саме. Інколи Фират навіть ночував тут. Мірану було тяжко без неї, він не хотів жити, він нічого не хотів. Її немає.. де її шукати? де її знайти? як бути?... Сьогодні 28 червня, Фират підійшов до друга і сів пору.

-Це не діло. Вже минув місяць і більше. В тебе є діти. Ти повинен виховувати їх.
-Я без Реййан нічого не робитиму.
-Ну немає її. Де ми її знайдемо?
-Її тіло є?
-Ні.
-Тоді шукайте! Вона жива!
-Ти скажи, де! А?! Всю країну обшукали! -міран підскочив і перекинув стіл.
-Та хоч весь світ обшукайте!!! Знайди мені її! Інакше Мелек з Умутом стануть повністю сиротами!! Зрозумів?!
-Ти геть збожеволів! В тебе є не тільки Реййан, в тебе є діти! Ти батько! Вони сумують за тобою!
-А я за Реййан, вони кожен день запитували, де мама. І це продовжиться, я не можу, зрозумій! Я не можу, не те, що говорити їм, я не можу сам це усвідомити! 
-Міран, ми найдемо її. Але це може бути і через рік, два. А може її вже і нема.
-Фират, замовкни! Вона жива! Я це відчуваю... -він пройшов повз Фирата. Той закрив очі.
-Гаразд, я пішов далі. А ти хоч зателефонуй Мелек. -Фират вийшов, Міран випив води і подумав. Взяв телефон і набрав Мелек. Вона довго не брала слухавку, через шість губків взяла.
-Ало, доню, ти чому так довго не береш слухавку?
-Пробач, тату. Я тут з дітьми граюся, не чула. Як ти?
-Я.. -він посміхнувся з усіх сил.- Добре. Ти як? Як Умут?
-Все добре! Тату, я хочу до вас з мамою, мені тут вже сумно!
-Я вас скоро заберу, обіцяю. А зараз, поки літо, грайтесь на вулиці. Ти ж в мене вже доросла дівчинка!
-Ага, мені всього вісім років.
-Ти старша, тому повинна піклуватися про Умута. Йому ж тільки три роки! 
-Знаю, а коли ви пиїдете?
-Я ж сказав тобі, скоро. Але.. -він трішки замовк. -Без.. мами.
-Чому? -він не міг, не в його силах було далі продовжувати. 
-Мама поїхала по роботі. Мелек, слухайся бабусю і дідуся, піклуйся про брата. А мені час йти, я тебе обіймаю і цілую.
-І я тебе тато. Бувай.
-Бувай. -він поклав слухавку. 
Міран сперся об стіл і закрив очі від душевного болю.