Доля погралася мною.

Я не відпущу тебе

Фират очікував на свого друга. День був світлим, хоча траурним. Раптом великі ворота почали відкриватися. Звідти вийшов солідний чоловік.
-Нарешті. Мені довго чекати на свого друга?
-Що, втратили друга?
-Уявляєте. чекаю його вже тут годину.
-Навіть так? І де ж він зараз?
-Не знаю. От досі чекаю. Я подумав, може ви знаєте.
-Кого саме ви чекаєте?
-Мірана Асланбея. Знаєте такого?
-Ні, я знаю Мірана зека! -хлопці засміялися і обійнялися. Це був той самий Міран.
-Нарешті, ти на волі!
-Тут таке свіже повітря. Я дуже радий.
-Ти змінився. Дуже.
-В'язниця змінює людей. Вона показує життя без рожевих окулярів. Я зрозумів, що в цьому житті потрібно виживати. Жити не виходить.
-Ясно. Вона тебе повністю змінила. Їдемо?
-Так.
Хлопці сіли і поїхали.
-З бізнесом все ок. 
-Диви, а то коли я на тебе його переписував, боявся.
-Не вірив?
-Так. Але зараз все чудово. Сподіваюся ти його повернеш?
-Ні, собі заберу! -вони засміялися.
-Який план дій?
-Їдемо додому. Я хочу обійняти маму, Еліф, Османа. Він до речі вже в школу пішов. Так, вже закінчує.
-Кінець травня. Рівно десять місяців минуло.
-Так.. не хочу згадувати. Потім ти хдеш до своєї, а я о офіс.
-Домовилися.
-До речі, як у вас там?
-Все чудово. Ебру найкраща жінка!
-Я радий за тебе. Хоча впевнений, що у вас не надовго.
-Закриймо цю тему відразу.
-Як хочеш.
Фират відвіз Мірана додому.
-Сину, нарешті! -мама сильно його обійняла.
-Привіт, Міран!
-Привіт, Еліф. -вони обійнялися.
-Де наш вже другокласник?
-Він спить ще.
-Тоді це від мене. Йому подарунок. Фиарт вибирав, але від мене.
-Добре.-вона посміхнулася. -Дякую.
-Немає за що.  Я поїхав.
-Що? Куди? А поїсти? А поспілкуватися?
-Все це ввечері. Добре?
-Добре. Їдь.
Міран сів в машину і поїхав. По дорозі згадував своє життя за останні місяці, і зрозумів, що треба мстити. Він зателефонував Фирату.
-Привіт, я коротко.
-Давай.
-Я буду мстити їй.
-Як?
-От і придумай. Чекаю. -і вимкнув. Раптом він проїхав повз інституту, зупинив машину. І задумався. Думав довго, збирався їхати, як помітив у дзеркалі Реййан. Вирішив підійти.
Реййан спілкувалася з подругами, пояснювала їм все.
-Ось тут головне в розрахунках не помилитися.
-Ага.
-Привіт. -різко промовив він, коли підійшов. Вона обернулася і здивувалася.
-Ти? Ем... привіт. -вона віддала свої речі подрузі.
-Ви йдіть, я зараз теж прийду.
-Давай, бо в нас пара скоро! -вони побігли. Реййан знову обернулася до нього.
-Тебе звільнили?
-А ти думала, я там завжди буду?
-Ні. Я рада. Ти щось хотів, в мене пара.
-Та ні, просто їхав повз, помітив тебе, вирішив підійти. Запитати дещо.
-Запитуй.
-Сумувала за мною?
-Ні. Згадувала, але аж ніяк не сумувала.
-Правильно робила, я теж забув тебе. Взагалі б не згадав, якби не їхав повз.
-Ну і добре. Я побігла.
-Стій.
-Чого тобі?
-Ти повинна мені дещо.
-Я тобі? За що, це цікаво?
-Подивись туди. -він вказав на інститут.- Ти тут за мої гроші навчаєшся.
-Я думала, я тобі вже заплатила.
-Чим? Ліжком? -він засміявся. -Не сміши мене. Це годиться максимум за квартиру, в якій ти проживала. А тут іншу ціну треба платити.
-Що ти хочеш?!- реййан була розлючена. Він дуже близько підійшов до неї.
-Ти повинна допомогти мені помститися.
-Кому? Як?
-Забагато питань. Або як пораду дати, або як навіть приймати участь.
-Я архітектор, а не слідувач.
-Я тебе не запитую. Хочеш чи ні. Я тобі кажу, що ти мені повинна. Зрозуміла?!
-Добре. Мені час.
-Коли тебе забрати?
-О четвертій.
-Диви, не збреши мені! -реййан побігла, а міран тяжко видихнув.
О цій годині за Реййан приїхав Фират.
-Привіт.
-Привіт. Де Міран?
-Він нас чекає.
-Їдемо.
Вони приїхали до офісу, але замість піднятися на гору, опустилися. Вони підійшли до нульвого поверху. Він чекав їх в одній з кімнат.
-Де ви так довго?!- закричав міран.
-Чому довго? -не зрозумів Фират.
-Сідайте!
Вони сіли.
-Ну? Фират, ми подумали?
-Я думав. Але я навіть не уявляю, як ти збираєшся мстити. Чого ти хочеш?
-Я хочу, щоб вона гнила в тій тюрязі, як я! Тільки довше! Мені тебе вчити?! Йди і шукай на неї все, що можна! Я хочу знати все про неї! Від того який комар її кусає, до того який промінь сонця на неї падає. Все!
-Я зрозумів. Завтра буде.
-Чекатиму.
Фират пішов.
-А ти?
-А що я?
-Думала?!
-Коли мені думати, я взагалі-то вчуся!
-Тобі нагадати, що ти мені повинна!
-Пам'ятаю! Фират принесе все, що треба і я дам якусь пораду.
-Одні зрадники повсюди!
-Зрадники? Я тобі зрадник?!
-А хто ти?! За весь час ні разу не прийшла.
-Я не прийшла?! А хто мене тоді вигнав?
-Я був злий, після того, що ти мені сказала, і в тих стінах.. яка різниця, що я сказав? Хотіла б, прийшла би.
-Не смій мене звинувачувати! Ти захотів, розлучитися, ти захотів, щоб я  нічого не знала про твій арешт. Ти вигнав мене, і тепер я винна... якби мала хоч каплю грошей, я б кинула тобі їх під ноги, по маленьку віддала би весь мій борг! Бо ти навіть не згадував мене, правильно, хто я така... -вона розвернулася і пішла до дверей. Він різко зіскочив і зупинив її. Вдихнув її запах зі спини.
-Ти не підеш звідси. -він закрив двері на ключ.
-Пусти. -він скользнув рукою по її талії і притулив до себе. Реййан почала тяжко дихати. Він розвернув її до себе і поцілував, вона пручалася. Він взяв її і штовхнув на диван. Ліг на неї, вона пручалася.
-Лежи тихо.
-Пусти!
-Тихо! -він поцілував її. Однієї рукою тримав її руки, іншої роздягав її. Знявши блузку кинув куди подалі, зняв юбку і перейшов до її груди. Тут дівчина обійняла його і притягувала ще більше. Він зубами стягнув її ліфчик. Вона почала роздягати його. Піджак зняла легко, сорочка була проблемною, вона розірвала його. Він здивувався цьому.
-Так хочеш мене?
-Вона не знімалася...
-Ну так, звісно.
Він продовжив, зняв з неї колготи, і труси, вона в цей час також дійшла до його боксерів. Він почав кусати все її тіло, облизувати її пекантні місця, вона натомість божеволіла. Він підняв її і перегорнув, ляснув по сідниці і різко увійшов.
-А! Боляче...
-Так тобі і треба!
-А! Міран, будь ласка...
-Проси... проси мене!-він почав рухатися з шаленою швидкістю. Реййан було боляче, вона просила його зупинитися, бути м'якшим, натомість він шльопав її по сидницям. Коли він закінчив, перевернув її і увійшов знов. Тут вона вже стогнала від задоволення. ВІн раптом увійшов і не став виходити, так повторив декілька разів, це зводило Реййан з розуму...
-Міран...ще!
-Проси! Кричи!
-А! мм.. А!
-Давай маленька.. проси пробачення...
-за що?...
-давай! -Він стрімко і глибоко увійшов в неї.
-а! мм.. Пробач мене..
-Голосніше! -вона почали закінчувати, міран увімкнув швидкість, і почав безжалісно в неї входити.
-Пробач мені! -крикнула реййан, в пік закінчення.
-Молодець..-він тяжко дихав, впав поруч і обійнявши реййан, притулив її до себе. Вони відходили.
-Мм.. мені все болить...
-Дуже боляче? -він шепотів їй на вухо.
-Угу. Все болить. Особливо низ живота.
-Я зараз відійду, і поцілую тебе повсюди.
-Угу. Я можу вкритися?
-Навіщо? Тобі холодно?
-Ні, трішки морозить.
-Я думав, я тебе гарно підігрів.
-Дуже гарно.
-А мене це ще більш заводить. -він навис над нею. І почав цілувати, спускався і дійшов до того місця, почав облизувати, цілувати, прикусувати. Реййан стогнала. Різко він увійшов двума пальцями туди.
-А! Міран! а! -і почав повільно рухатися.
-Кричи... стогни...
-А! А!..мм...
-Давай! Ще! Я тебе хочу чути!
-ммм..ааа! а! а!
-Молодець. -він вийняв їх, поцілував там і повернув її до себе сідницями. Почав зі спіни і спустився туди. -Раніше, коли я входив, тобі подобалось.
-Ти входиш ніжно... а не так різко і глибоко.
-Я хочу тебе так мати... пристрасно, вульгарно і боляче. -Він нагнувся над її вухом. -Я хочу чути твої крики, я хочу, що б ти мене просила зупинитися, а я тебе ще бліьше починаю трахати.
-Міран, не кажи такого, будь ласка.
-Що саме не казати?
-Оце слово.
-Те, що я хочу тебе трахати.
-Міран. -вона обернулася до нього.
-Що? Я кажу правду.- він ліг поруч і притулив її до себе. 
-Я довго хотів тебе, всі ці місяці згадував тебе.
-Ти ж казав, що забув мене.
-Не я, моя образа і біль казали. А я тебе згадував кожен день. Ти мені снилася. І коли я тебе побачив, зрозумів, що не відпущу тебе.
-Не відпустиш?
-Ніколи.
-Ха, ти так казав і тоді, а захотів розлучитися... відпустив...
-Якби мене не заарештовували б, я б ніколи тебе не кинув.
-Справді?
-Так. -вони потерлися носами. Він встав і почав одягатися. Вона також. Він попросив допомоги з штанами.
-Сам не можеш?
-Я не знаю, як ти цей ремінь перегорнула.
-Оф.- вона допомогла. 
-І я тоді тобі допоможу. ВІн допоміг їй одягнути колготи. Лежве знову не завівся.
-Оф, тебе навіть одягнути не можливо.
-Ти просто хочеш мене. Кожну хвилину.
-Ти права. Завжди хочу. Тільки тебе...
-Я йду.
-Ні, я  тебе підвезу.
-Дякую. Я сама.
-Ти не хочеш, щоб я дізнався де ти живеш?!
-Ні...
-А мені здалося, так.
-Тобі здалося. Гаразд, підвозь.
-Угу! Я тебе і не запитував! Якби ти сказала "ні", нічого б не змінилося.
-Тобто моя думка для тебе нічого не означає?
-Саме так. Їдемо. -він вийшов. Реййан ці слова ранили, та вона пішла за ним. Він підвіз її.
-Завтра я заберу тебе з інституту, сподіваюся ти придумаєш щось.
-Гаразд, я зрозуміла.
-Бувай.
-Бувай. -вона вийшла, він поїхав. Реййан заплакала. Він веде себе дуже жорстоко.