Доля погралася мною.

Свекруха

Реййан прокидається в солодких поцілунках коханого. 
-Мм... скільки годин? -запитала сонно дівчина.
-Тільки дев'ята. Ходімо снідати? Нас вже чекають.
-Угу... -вона сіла в ліжку. Протирала руками обличчя. Раптом вона відчула його руки на своїх плечах. Вона повернула голову, і побачила великий букет квітів.
-Мм, це мені?
-Ну, кому ж... тобі. Моїй коханій. -вона взяла їх і почала вдихати.
-Мм.. вони чудові! Дякую, любий. -він посміхнувся.
-Я просто подумав над твоїми словами, і вирішив гроші витрачати на подарунки для тебе. Вранці квіти, кожного дня. 
-Дякую.
-Скоро вже почнеться процес над твоєю компанією, з тебе назва і креатив.
-Справді?!
-Угу, щоб не сиділи в золотій клітці. -сказав він з натяком. Підморгнув і встав.
-Ти, що чув нашу розмову вчора?
-Випадково.
-Міран, якщо ти чув, я..
-Одягайся! -тільки сказав-наказав він і вийшов. Реййан скривила обличчя.
Одягнувшись, вона вийшла за стіл.
-Доброго ранку всім! -привіталася Реййан і сіла.
-Привіт, Реййан! -привіталася Еліф.
Реййан сіла і почала куштувати. 
-Слухайте, а коли ми вже до Анкари поїдемо? -запитала Еліф. Міран почав думати.
-Я гадаю, начальник мене відпустить, тому треба питати у Мірана. -хотіла підбадьорити Реййан.
-Я не можу тут просто все кинути. Вирішу справи поїдемо. -був незадоволений Міран. Реййан напружилася. 
-Тато, а коли ми поїдемо кудись?
-Куди ти хочеш?
-Не знаю, можна в Іспанію.
-А, ти за кордон хочеш. Поїдемо, я тобі це обіцяю!
-Добре.
-Ми вже з Мелек їздили до всіх морів. І в Єгипті були, так?
-Угу. Тільки я цього е пам'ятаю.-за столом засміялися.
-Тоді ми ще раз поїдемо.-запропонував Міран. Нам же не має куди грошей дівати, будемо подорожувати! -Реййан голосно встала зі столу і пішла на гору. Еліф здивувалася.
-Міран, а що з нею?
-Чому мама зла?
-В неї критичні дні, мабуть...
-А що це таке? -не зрозуміла Мелек.
-Ти не знаєш? Я тобі поясню. Потім. -він встав і пішов за нею.
Зайшов до кімнати. Реййан сиділа на ліжко і тихо плакала. Він підійшов до неї, і обійняв.
-Ну чого ти? Тихо. -вона встала і витерла обличчя рукавом.
-Міран, ми не можемо вжитися. Кожен день якісь сварки.
-Ну звісно, ми до одне одного звикаємо. Але треба йти на компроміс. Ти ж казала, що мрієш об'їздити весь світ. Було?
-Було.
-Ось, я цілу ніч думав, і придумав. Ми побуваємо в кожній частинці цього світу!
-Ха, правда?
-Так. -вона міцно обійняла його. Він поцілував її в шию. Аж мурашки побігли. Раптом МІрану зателефонували. 
-Пробач. А, ну так. Хто б це ще міг бути? -він відповів. -Чого тобі? -так він міг говорити тільки з Фиратом. 
-Міран, в мене...ааа!!! -жахлививй крик почувся на фоні.
-Це хто в тебе там так?
-Ебру! Вона народжує!
-Ебру народжує. -повідомив він Реййан. Та зраділа. -То чого ти мені дзвониш?! В швидку дзвони!
-Вони сказали, що зараз жахливі пробки і всі машини на викликах! А в мене машина а СТО! Приїдь!
-Все, їду!
-Ти куди? -не зрозуміла Реййан.
-Машин немає. Треба їхати.
-Я з тобою!
-Давай! -вони взялися за руки і спустилися.
-Ви куди? -запитала Еліф.
-Сиди з Мелек!
Вони вийшли. Еліф була в шоці.
-Так, що таке критичні? -добивалася Мелек. Еліф нервово посміхнулася.
Реййан та Міран везли Ебру. Фират з Міраном сиділи спереду, а Реййан і Ебру ззаду.
-Ебру, дихай! Глубоко дихай!- дівчина повторювала.
-Реййан, я не можу! АА! Це боляче!
-Я знаю, знаю, чудово, що ти відчуваєш! Глубоко дихай!
-АА, не можу! Я прямо тут народжу зараз!! АААА!!! ФИрат!
-Що?!
-Я вб'ю тебе!!
-За що?!
-Хто це зі мною зробив..фух...ААА!!
-Тихо, тихо! Кричи і дихай! Давай!
-ААААА! -раптом Реййан відчула щось мокре під ногами.
-Міран, тормози!
-Чому? 
-В неї води відійшли!
-Дідько!
-Що значить зупиняй?! -репетував Фират.
-Ми не встигнемо до лікарні! Треба тут роди приймати!
-Хто їх прийматиме?-запитав Міран.
-Я!
-Ти народжувала багато разів?
-Одного достатньо було! Ти б знав, скільки я прочитала про ці роди! Нам треба десь, о поле! Зупиняй! -міран зупинив. Фират взяв Ебру і заніс подалі в поле. Тим часом Міран та Реййан шукали все, що треба. Реййан почала.
-Тужся! Міран, подай мені це!
-Хто я? Я вірен своїй дружині, хай он Фират! -як тільки ноги Ебру відкрились, Фират тут же впав.
-Зрадник.. -тільки промовив Міран. І подав Реййан, те, що треба.
-Тужся! Давай!
-АААА! МММ.. Фират, встань! Скотина! ААА!МММ... Реййан, як ти це терпіла?
-Так само як ти! Давай! Ще!
Нарешті Ебру сиділа з дитинкою на руках, Фират вже прокинувся і сів поруч.
-Дякую вам. -з посмішкою сказала Ебру.
-Немає за що. А тепер треба в лікарню. 
-Реййан, неси ту штуку. -промовив Міран.
-Нащо?
-Я зараз впаду.
-Тихо, не я ж народила.
-Я все одно щасливий. 
РейМір відвезли їх до лікарні і під вечір повернулися. Міран лежав на ліжку і лазив в телефоні. Реййан вийшла з душу і лягла поруч.
-Міран, я так подумала.
-М? -він відклав телефон і став її слухати.
-Я хочу наше весілля святкувати не в ресторані.
-А де?
-На галявині.
-Навіть так?
-Угу. Ну літо ж на дворі! Чого в тому ресторані пектися? І салют краще буде видно.
-Я згоден. Тільки десь треба знайти. І до речі, де будемо одружуватися? В Анкарі?
-Ні. Я вже все подумала. В Стамбулі!
-Чому там?
-Тому що коли ми гуляли там, я помітила, що там небо інше. Яскраве, велике.
-Ну як хочеш. Я буду тільки "за"! Ти і надалі думай, а я все влаштовуватиму. 
-Домовилися! -вона чмокунла його і лягла.
-І все?
-А, що ще? -він вимкнув світло, заліз під ковдру, і його рука прослизнула по її нозі.
-Дещо солодке... смачне .. і..-він заліз під футболку і стиснув її грудь. -м'яке. -вона посміхнулася.
-Згодна. -він поцілував її.
На ранок вони вирішили завтра поїхати вже. МІран цілий день був в офісі. Приїхав десь о третій годині дня. Його зустріла Реййан яка йшла з кухні з соком.
-Ти вже приїхав.
-Так. -вони поцілувалися.
-Слухай, а давай з'їздимо до моїх в Месопотамію.
-Навіщо?
-Ну все розказати.
-Ти права. Треба. 
-Ми все одно вже їдемо. 
-Гаразд. Я переодягнуся і поїдемо.
-Дякую, любий. -Вона поцілувала його.
За дві години вони вже були під воротами.
-Приїхали.
-Угу, тільки як сказати?
-Просто.
-Ага, побачимо, як ти ввечері будеш. просто... говорити. -міран посміхнувся.- Ну все, якщо почуєш крики, заводь, я буду на літу пригати. Ти знаєш, я вмію!
-Знаю. Йди вже.
Реййан зайшла у дім. Міран згадав один момент на цьому дворі. 

-Він тебе хотів поцілувати?!
-Так. А що?
-Чому ж тоді не дала?
-Тому що я не хочу стосунків! Відчепись!
-Чому ж ти тоді йому так не скажеш? Мені це кожен день кажеш.
-Ти мені ніхто, а ось він і так це знає.
-Реййан, хто він для тебе?
-Оф! Якщо я скажу тобі стане легше?
-Так, кажи!-крикнув Міран.
-Друг! -так само крикнула вона. Все?-Реййан хотіла піти, Міран схватив її руку.
-А я?
-Сказала тільки- но НІХТО!
-Повтори.
-Ніхто!
Міран притягнув її до себе і поцілував. Посеред двору, обійняв її за талію однією рукою іншою тримає її шию і притуляє до себе, вона б'ється і хоче відштовхнути її, та за десять секунд здається. Міран переходить на щоку, а далі на вухо, і після шепоче.
-Я ревную тебе! І не дозволю іншому до тебе підійти!

Міран посміхнувся, і вже побачив як Реййан виходить з пакетом в руках. Сіла в машину, поставила пакет назад.
-Ну і?
-Еда їм вже все розповіла!
-Супер! Тоді чому без настрою?
-Ти справді не розумієш?
-Ні.
-Вони так спокійно на це відреагували. Ще такі : будемо чекати на знайомство зі свахою!
-Ну так це ж добре. Їдемо, бо Еліф зачекалася вже там.
-Їдемо.
Під вечір вони вже були в Анкарі. Приїхавши додому, там чекав їх неочікуваний поворот. Посеред кімнати танцював якийсь голий чоловік. А Дільшах сиділа на дивані і захоплювалася. Реййан закрила Мелек очі.
-Сюрприз. -промовила Еліф.
-Що тут відбувається?! -гаркнув Міран. Музика затихла і цей зупинився.
-Міран? Познайомся, це Олаф.
-Хай!
-Що це таке?!
-Це...
-Наш вітчим! -продовжила Еліф.
-Хто?!
-Міран, це так випадково вийшло, він вкрав моє серце!
-Нехай повертає і валить звідси!
-Ні, він нікуди не піде! Він мій чоловік! І житиме тут!
-Міран, ходімо. -промовила Реййан. 
-Еліф, привіт! Реййан? Не очікувано! -Дільшах разом з цим Олафом пішла до себе. Міран взяв Мелек на руки.
-Еліф, могла раніше сказати?
-А ти мені раніше міг про Мелек? Все! -еліф пішла до себе, Міран та Реййан також відправилися до себе.