Доля погралася мною.

Ти геть розум втратила!

-Викради мені її! -кричав Міран на весь кабінет. 
-Як ти собі це уявляєш?!
-Легко! Вона повинна мені тут!
-Та ти розумієш, що він її тут шукатиме! Вона все ж таки його дружина! Я перевіряв.
-Фират! Мовчи! Мовчи! Мовчи! -міран гупав по столу. -Гаразд, тоді просто посади її до мене в машину! Як хочеш, але вкради мені її!! Ти повинен!
-Я тобі нічого не повинен! Чому я маю це робити?! В мене своя дружина з дитиною!
-Тоді я сам зроблю, дякую, друже!!!
-Гаразд! Я викраду її, посаджу в твою машину! Що далі?
-Далі я її везу туди, де те місце, не знатиме ніхто! Навіть ти! І без ліків тих, що вона приймає, як ми дізналися, вона прокинеться, згадає мене, дітей і далі вже справа моя.
-А якщо не від ліків це залежить?!
-Згадає! Рано чи пізно! Фират, я тебе прошу, не роби нервів мені! 
-Гаразд. Сьогодні о десятій вечора! -вигукнув він і вийшов.
22:07.

Міран чекав в машині. Раптом в задньому дзеркалі побачив , як йшла Реййан, ззаду до неї підійшов Фират і приклав до її рота і носа тканину, вона відразу ж полинула в сон, Фират відкрив задні двері машини, і поклав її.
-Далі сам! -промовив Фират, закрив двері і пішов звідти. Міран натиснув на газ. 
-Поїхали! -промовив він.
Проїхали вони чимало. Десь на пів дороги, Реййан прокинулася.
-Доброї ночі, пані Реййан! - з посмішкою промовив Міран. Реййан не зрозуміла, де вона. І почала кричати.
-Ти хто такий?! Пусти! Випусти мене! АА! допоможіть!
-Ви свого чоловіка не впізнали? Старість прийшла швидко! Давай знайомитись, я Міран... -не встиг він договорити, як вона відкрила двері і випала.
-Ця, чого я двері не закрив. -Міран зупинився і побіг за нею. -Стій! -вона втікала, не бачучи куди, бо було темно. І він зміг її спіймати за руку.
-Куди це ти?!
-Пусти! Мій чоловік знайде мене! Це все марно!
-Я вже тебе знайшов! Покинся! Я Міран! Твій чоловік!
-Ти божевільний! Взагалі немає мізків?!
-Та це ти розум геть втратила! Ти не пам'ятаєш дітей своїх?! Мелек? Умут!
-Тобі лікуватися треба...
-Коротше! -він потягнув її до машини. -Сідай!
-Не сяду! Чого ти від мене хочеш? Викуп за мене?! Та ти ніколи його не отримаєш! Демір вб'є тебе! Хочеш мене?! Тільки доторкнись, і тоді Демір зробить так, що ти благатимеш про свою смерть!
-Ти вважаєш, торкатися або навіть викрадати свою жінку, мати своїх дітей, це злочин?! В мене є документи, де ти моя дружина! А от, що покаже твій Демір, велике питання! Сідай, Реййан!
-Я Рейхан!
-Сіла! -вигукнув голосно він і посадив її в машину, закрив двері і обійшов машину, Реййан в цей час вискочила з машини.
-Реййан! -голосно крикнув він. -Не виводь мене! -його очі стали червоними, і на руках почали бачитися вени. Дівчина злякалася і покірно сіла. Він сів на своє місце, в першу чергу заблокував всі двері, потім пристягнувся.
-Ремінь візьми... -вже спокійно промовив чоловік. Вона покірно його слухала. Та не довго. Коли вони приїхали, Реййан знову побігла, Міран взяв пістолет і вистрелив вгору. Дівчина злякалася. він підбіг до неї.
-Реййан, я дуже сильно тебе кохаю, але якщо ще раз ти посмієш від мене втекти... -він взяв її на плече і заніс в якийсь особняк. Дівчина не заспокоювалася. Била його по спині, кричала.
-Де ми?! Хоч на це дай відповідь!
-Не скажу. Але повір далеко.
-АА! Ненавиджу тебе! ААА! -продовжувала вона. Він заніс її на другий поверх, в кімнату. Поставив її на підлогу і посміхнувся.
-Чого ти?!
-Та нічого. Просто ніколи не думав, що прийдеться тебе викрадати. І мені це страшено подобається! -вона перекривила його. - Сиди тут! І тікати не радив би. Їсти принесу зараз, кричати не раджу, бо ніхто не почує. Тут нікого немає! На вікнах грати, двері будуть зачинені. Сиди і згадуй мене з дітьми. Розмовну терапію проведемо завтра, ти повинна відпочити.
-Дякую за турботу! -він підморгнув їй, і вийшов, закрив двері на ключ і відправився на кухню, вниз. На ранок, він зайшов до неї, приніс речі і сніданок.
-Переодягнись і поїш! -він присів на крісло.
-Я твою їжу не їстиму! Чого ти добиваєшся?! М?! -вона стояла напроти.
-Я хочу лише одного.  Щоб ти нарешті згадала мене і своїх дітей! А потім вирішуватимеш сама! І ще, ті ліки, якими тебе годував твій Демір, більш недоступні. Може ти швидше одужаєш!
-Як там тебе?!
-Міран Асланбей! -харизматично промовив Міран.
-Міран, ти мене з кимось заплутав! Я Рейхан! Дружина Деміра! Я все чудово пам'ятаю!
-І своїх батьків?
-Так!
-І Еду?
-І Еду! Стоп, а ти звідки її знаєш?
-Звідкись же знаю. Реййан, повір мені, коли ти все згадаєш, ти мені будеш дуже вдячна!
-Де докази?! Га?! Де докази, що я твоя дружина!??
-Є документ. І свідки, а головне діти. Не знаю, як документ. А ось ДНК підробити не можливо. Ще декілька фактів. Ти народилася в Месопотамії. Все життя мріяла стати архітектором, любиш гарячий чай з лимоном, любиш готувати, не любиш багатства, ніколи не народиш дітей...
-От!  Я тебе спіймала! Якщо я ніколи не народжу дітей, то звідки в мене діти?!
-Ти готова була від мене народити ще одну дитину. Вийшло би троє! І ще.. в тебе на животі родинка є!
-Не правда!
-Давай перевіримо! -він встав і почав підходити. Вона відходила до стіни.
-Не смій мене чіпати! Пусти! -він взяв її руки і притулив до стіни.
-Не хвилюйся, живіт це не груди! -він задер її футболку і помітив цю родинку.
-От бачиш! -і відразу після цих слів отримав болючий удар по щоці. 
-Реййан... тільки ти маєш мене право бити, але не так сильно.
-Я Рейхан! Рейхан Їлдирим! Досить мене називати чужим іменем! А все інше ти прочитав в інтернеті! Йди геть! Ясно?! -вона лягла на ліжко і почала плакати.
-Ми ще поговоримо з тобою... -міран вийшов.