Доля погралася мною.

Я за тобою і у вогонь і у воду!

Сьогодні рівно півтора тижня, як Реййан терпить Мірана. Так, так, саме терпить. Він всей час хоче доторкнутися до неї, зустрітися поглядами, робить компліменти. Реййан це дуже бісить. Сьогодні намалювався ще один - Азат. Той самий хлопець, який бігає за нею, із самої школи, Хазар відганяв його вже і руками, і словами, і рушницею. Не доходить до хлопця закохався. І ось сьогодні прийшов. Реййан попросила тата заспокоїтися, вона піде поговорити із ним. Міран підслуховує разом із Зехрою вже двадцять хвилин.
-Так, Азате, достатньо! Я тобі все сказала.
-Що все?
-Азате, ти взагалі чуєш? Не піду я у кіно?
-Ти ж любила комедії. Ну гаразд, підемо в твоє кіно, коли побудуєте.
-Правильно, кажеш. Побудуємо ми його через.. ну місяців сім, от тоді приходь. А зараз, відчепись від мене! не кохаю я тебе! 
-А кого кохаєш? Отого міського? Поїде він, як не сьогодні, так завтра. Реййан, я ж рятую тебе! Він сьогодні цілує тебе, а завтра з іншу, післязавтра з тобою в ліжку, а післяпісля...-не встиг він договорити, як отримав дзвінкий ляпас, що аж перевернувся.
-Не треба мене порівнювати із тими повіями! Йди доки не отримав сокирою!
-Реййан, та я же..
-Ну все, тримайся!- Реййан дістала з пенька та замахнулася. Азат втік, вийшов Міран. Хотів забрати сокиру, доторкнувся її плеча, вона з переляку розвернулася і замахнулася на нього.
-Тихо, я не твій Азат, мене не треба сокирою.-Міран взяв сокиру в руки.
-Він не мій! І тримайся від мене подалі! Набридли. А!-закричала Реййан, чим налякала Мірана. Він аж підпригнув.
-А ти не лякай мене так. А! Сидим поїду звідси, присягаюся!-буркнув Міран і поклав сокиру на землю.
Реййан весь вечір просиділа в кімнаті, навіть на вечерю не прийшла. Десь близько одинадцятої години в її двері постукали. Звісно, це Міран. Її батьки лягають ще о дев'ятій спати. Вона не відповіла, він відкрив двері і без соому зайшов.
-Я тебе не пускала.
-Але ти і не закривала.
-Вийди звідси!
-І не подумаю.-він почав підходити.
-Я буду кричати.- дівчина встала з ліжка.
-Не треба кричати. Навіщо? Я ж без сокири до тебе прийшов. -засміявся Міран.
-А тоді навіщо?
-Поговорити. Про проекти не забула?
-А, я думала...
-Та нащо мені тебе гвалтувати? Сама захочеш...-останнє він пробуркотів собі під ніс.
-Я все почула.
-Так?
-Міран, припини. Чуєш?
-Чую. Так ось, кіно, готель, будинки, зоопарк і дві ферми. Я правильно розумію?
-Так. Ще можна додати клуб. Наші дівчата люблять танцювати, а наші хлопці роблять круту музику.
-Супер. Тоді клуб в першу чергу, щоб і я побував в ньому.
-Та ви що, а в місті не так, чи там немає мене?
-Таке відчуття, що ти не хочеш мене, а сама весь час маниш до себе.
-Навіть і не думаю. 
-Тоді припини так говорити.
-А ти припини вести себе так, ніби хтось для мене.
-А ми чужі люди?
-Ні, рідні. Ти мені кум, а я кума!
-Що?
-Проїхали.
-Я мав на увазі, що ми партнери. Але, якщо ти хочеш, то мої двері завжди відкриті.
Через секунду, Міран вже був за дверима і її двері були закриті.
-Чого відразу психувати? Я ж просто жартую.
На наступний ранок наші партнери - куми зустрілися в саду. Реййан тримала в руці кошик, куди клала яблока, які зривала з дерев.
-А я зайшов на кухню і не побачив тебе. Аж злякався.-посміхнувся Міран. Вона йому відповіла тією ж посмішкою тільки із сарказмом.
-Справді? Ця, яка ж я погана. - Міран взяв яблока з її рук і відкусив.-Смачне?
-Дуже. А ти подумала про вчорашнє?
-Міран! Ще один раз і я йду до тата.
-Я бачу Азат кращий за мене, настільки не хочеш мене, однак я не про це. Я про клуб. Запросиш мене?
-Обов'язково. На відкриття, і в ту саму ніч віддамся тобі.-Кинула кошик на землю і пішла. Міран відкусив яблоко з черв'яком.
-Тьху, тьху, відьма яблукова!
Хазар та Зехра кудись збиралися. Реййан це помітила і запитала.
-Мамо, тато, а ви куди?
-На ярмарок. Ми ж чого просили яблука зібрати.-відповів їй тато.
-А, зрозуміло. Вони в саду. Кошика достатньо буде?
-Думаю, що так.-погодилася мама. В цей час зайшов Міран з двома кошиками яблук.
-Ось тримайте. Допоміг трішки.
-Ой, Міран, дякую тобі, який золотий.
-Та що ви, мені ж не важко! -Реййан перекривила його. Хазар стрімко подивився на неї.
-Ну, ми поїдемо вже. -сказала Зехра.- Так, Реййан, Міран, тітка Есра просила вас дещо зробити.
-Що саме?-запитала Реййан.
-Пам'ятаєш озеро наше, цілюще?
-Ну так. -Реййан і Міран переглянулися.- А що з ним?
-Нічого. Просто може ви придумаєте, як його краще зробити, ну щоб майбутні туристи знали про нього, використовували його. Гаразд? Подумаєте?
-Подумають, а ми запізнюємося вже.-перебив Хазар. -Зехра...
-Так, мамо, обов'язково.-пообіцяла Реййан.
-Ми все зробимо.-запевнив Міран.
-А ви на скільки їдете?-запитала Реййан.
-На дня три - чотири. -відповіла Зехра і сіла в машину.- Ночувати будемо у дядька Емре і тітки Салми. Ну все, бувайте!
-Бувай!-крикнула Реййан. 
-До побачення!-додав Міран. Машина почала рух і за декілька секунд зникла з виду.
-Ну, що пані Реййан, ми залишилися на хазяйстві одні?
Реййан не стала відповідати, а стрімко побігла кудись. Міран за нею.
-Куди так швидко йдемо?
-Не твоя справа!
-Не моя. Однак я з тобою пройдусь. Ти ж не проти. Я так і думав.
Міран та Реййан прийшли на річку.
-А ось куди ти так бігла. В мене ідей зараз нуль. Може в тебе є. -Реййан мовчала, Міран вирішив якось почати розмову, і зайшов з іншої сторони. 
-Тут сьогодні великий потік.-помітив Міран.
-Так. Вітер сьогодні.
-Знову образилася?
-А як може бути інакше? Ти ж не хочеш зрозуміти, що я не така як твої міські повії, я не така дівчина яка ведеться на гроші, статус і тіло, я не люблю бути від когось залежним, я не хочу нікому подобатися, і я чудово розумію, що я для тут буду просто розвагою, і ніким більше. Ну ось дуже розумна я така.
-Ти не правильно розумієш.
-Справді? А як правильно?
-Я не хочу, щоб ти зі мною спала.
-І в чому я не права? Тобі достатньо того щоб завойовувати мене, тобі подобається коли я втікаю від тебе, коли ти мене бісиш. Ну ось такий ти тип людини.
-Ти вже гарно мене вивчила. Реййан...-він окликнув її. Реййан впала у воду, Міран ні секунди не гаючи, пригнув за нею. Течія понесла її далеко, поступово вона пішла глибоко під воду. Міран думав, що не зможе, проте встиг схопити її за руку і витяг. Робив все, щоб виплисти з течії. Саме вона заважала. І нарешті вони на березі. Міран почав робити штучне дихання. Один, два, три...один, два, три....один, і вони дихає. Міран видихнув, його серце стиснулося, а адреналін пішов по всьому організмі. Реййан відкашляла воду і здивувалася.
-Ти врятував мене?...
-А ти думала, покину тебе.
-Я ж стільки наговорила..кхм..тобі.
-Запам'ятай. Я за тобою і у вогонь і у воду!
Їхні погляди зустрілися. Міран хотів доказати, що йому не потрібна вона для (одного діла).
Йому приємно з нею спілкуватися. А вона йому не вірила. Занесла доля Мірана сюди...