Доля погралася мною.

Ти не моя...

Приготування до весілля
Міран лежав на ліжку в ноутбуці, працював. Прибігла Ханде.
-Міран, подивись.
-Що там?
-Ну подивись. Арку якого кольору?
-Вибирай сама.
-Що означає сама?! Це весілля тільки для мене?! Чи що?! А?! -Міран відставив ноут і подивився.
-Ось ця.
-Чудово. А ще, ти коли свій костюм купуватимеш?
-Не знаю. Фират купуватиме. 
-Що означає "Фират"?! Я за нього виходжу?
-Не кричи. Завтра куплю.
-Таке відчуття, що ти не хочеш цього весілля. -і вийшла. Міран згадав Реййан. 
На наступний день Дільшах та Міран розмовляють. 
-Ти впевнений, що вона твоя доля?
-А що таке?
-Готувати не вміє, прати не вміє, вдома брудно. Я не кажу, що я щось робила, все робили інші. Але зараз я залюбки приготую онуку сніданок чи там щось зроблю по дому.
-Коли це він встиг зробитися твоїм онуком?
-Не чіпляйся до слів. Вона знає як тільки фарбувати нігті і тратити твої гроші.
-Мамо, вона скоро буде працювати.
-Коли скоро?
-Після декрету.
-Нічого собі, після декрету.. вона тобі на шию сідає.
-Вона мати моєї дитини, я не можу по іншому.
-Міран, якщо є інший варіант, кращий, не зважай на дитину. Я пішла. -дільшах взяла сумку і вийшла. Міран тяжко видихнув.
Ввечері Ханде знову почала зваблювати Мірана.
-Ханде, припини! Я сказав тобі, що не доторкнуся тебе, доки ти вагітна. Що тут не зрозумілого?!
-А може в тебе просто є інша, краще за мене?!
-Не верзи дурниць. Ляж і спи!
-Не наказуй мені! - вона вискочила зі кімнати. Міран тяжко видихнув і вдарив по шафі. 
Міран пішов за нею. Знайшов її на кухні. Вона хотіла випити вина, він ледве встиг і забрав в неї пляшку.
-Ти геть збожеволіла?! Ти ж вагітна!
-Я бачу, ти одружуєшся на мені тільки через це! Ти не кохаєш мене!
-До чого тут це? Ти мати моєї дитини. Завтра моя дружина. Чого тобі ще треба?
-Кохання! Я жінка, Міран!
-Тебе не зрозумієш! -крикнув Міран. -Коли я тобі давав кохання, ти хотіла весілля, тепер весілля і ти вже хочеш кохання, ти можеш вирішити нарешті, чого хочеш?!
-Я хочу тебе! Щасливого життя з тобою! Бо я тебе кохаю!
-Я.. теж тебе кохаю. Тому припини себе так вести, ходімо спати. Добре?
-Добре.
-Ходімо. -він поцілував її в голову.-Я обійму тебе і ми заснемо.
-Угу.
Нарешті настав день весілля. Гарна Ханде фарбувалася, Міран та Фират говорили.
-Все, через годину ти станеш чоловіком. Закінчилася свобода.
-Угу.
-Слухай, а ти реально береш її в дружини, бо вона вагітна?
-Так. 
-Тобто, якби не дитина ти б не брав її в дружини?
-Ні. Бо не готовий зараз. Але, що не робиться то до кращого.
-Ну так. Але ти не радий. Тебе змушують?
-Ні, все добре. Скажеш таке. Піду до Ханде. Час їхати.
-Угу. Давай.
Міран підійшов до кімнати і випадково підслухав. 
-Головне, щоб був хлопчик, а ось те, що він народиться ніби раніше нічого ще не доказує. Там всього ж на місяць. Міран нарешті стане моїм чоловіком, а наша дитина, його вона чи ні, стане для нас сильним зв'язком. Все бувай. -вона поклала слухавку. Міран не все зрозумів, тому зайшов і відразу запитав.
-Тобто дитина не моя?
-Міран? Зачекай, не гарячкуй. Я все поясню.
-Повторюю. Дитина не моя?!
-Не твоя.. але це випадково стало... пробач... я тебе дуже сильно кохаю..
-А я тебе не кохаю... я готовий був взяти тебе в дружини, тільки тому що ти носиш мою дитину, а зараз... -міран посміхнувся -мене нічого не тримає. Дякую тобі, що сказала правду.
-Ні, не йди! Я твоя наречена, без години дружина! Я народжу тобі багато дітей! Від цього позбавимося! Хочеш доньку?! Я ж твоя...
-Ні, ти не моя жінка. Не моя...
Міран вийшов. Фират не зрозумів.
-Ти куди?
-Весілля не буде. Всіх видправляй.
І вийшов.Тепер в нього є надія бути з коханою... та чи буде?....ось це питання.