Доля погралася мною.

Все рано чи пізно закінчується

Реййан заходить в кімнату.
-Погуляла?!
-Так. -вона зняла верхній одяг, взяла свій одяг для сну і зайшла у ванну. Демір лежав на ліжку і засинав. Реййан лягла поруч, і почала думати про дітей, Мірана. Раптом відчула на своїй спині руку.
-Демір?
-Я так сильно засумував за тобою. -він наблизився до неї. -Я хочу обіймати тебе. Цілувати. -він ніжно поцілував її в спину.
-Обіймай, я спатиму. -ніби лагідно сказала вона. 
-Я хочу твої губи. Можна?-він розвернув її і стрімко поцілував. Реййан в цей момент згадала тільки поцілунок з Міраном. Після побажала спокійної ночі і заснула.
На ранок їй стрімко заболіла голова, вона промучилася так цілий день. Причина була невідома. Але в неї був час все обдумати. Вона вирішила і назад не відступиться.

Я чекала Деміра, щоб розповісти йому все. Щоб спокійно і врівноважено поговорити. Він прийшов пізно. Близько десятої години. Я відразу почала розмову. Він в цей час переодягався.
-Демір, нам треба серйозно поговорити.
-Я слухаю. -спокійно відповів він.
-Я довго думала про наші стосунки. Мені здається, я не можу розвиватися біля тебе. І кохання моє не так палає.. Я гадаю, ти мене зрозумієш.
-Ти хочеш розлучитися? -запитав він мене.
-Так. 
-А, що тебе не задовольняє? -він розвернувся до мене. Від його погляду, моя шкіра покрилася мурахами. -Я тебе одягаю, кормлю. Я роблю все, щоб ти була щаслива. Чи ти гадаєш, будеш щаслива з тим Міраном? Через нього?! -він підійшов до мене. Я вже винила себе, що сказала йому це. Але дороги назад немає.
-Не через нього. До чого він тут?... -не впевнено промовила я. Він точно не повірив.
-А тоді чому?! Різко кохання зникло?! А?! -він крикнув прямо мені в обличчя.
-Гаразд. Я зрозуміла. -я вирішила давати назад, та було вже в край пізно, я вирішила вийти з кімнати, як він схватив мене за руку, таке відчуття, що зараз замається моя кість.
-Демір, будь ласка, відпусти! М...
-Ти моя дружина! -закричав він. -І ти будеш моєю завжди! Зрозуміла?!!! Ніхто не має на тебе права! Ні той Міран, ні будь хто!! А якщо посмієш мене не послухатися, пошкодуєш!
-Відпусти! Я не зможу з тобою жити!! І не хочу! Зрозумів?!! Ти ніяк мені не завадиш!!! -не знаю, де я набрала сміливості, та чому я це все сказала, але моя душа кричала всередині, я не змогла мовчати. І за це заплатила. Його очі почервоніли, рука стискала мою руку настільки, що я думала, що втрачу її зараз, я нила і стогнала, раптом він замахнувся рукою, і я впала від сильного удару по щоці. Вона горіла вогнем. А мозок не міг усвідомити, що він мене вдарив. Раптом він підняв мене за волосся і кинув на ліжко. Ліг на мене. Вдарив один раз, другий раз, я відчувала як по моєму обличчю текла кров, я зараз благала тільки, щоб він зупинився. Він дуже сильно схватив мене за плечі і почав трусити.
-Ти не вийдеш звідси!!! Ніколи!! Т будеш благати мене про секс  і про дітей! Ти будеш ноги мені цілувати!!! Зрозуміла?! Ти моя!!! -коли він зупинився?... не знаю. Я після цих слів вимкнулася. Прокинулася тільки коли світило сонце, мабуть я спала всю ніч. Але глянувши на годинник, я зрозуміла, що проспала і весь день. Тіло нило і боліло. Я ледве-ледве встала і пішла до ванної. Глянувши на себе в дзеркало я себе не впізнала. Бров побита, губи і ніс опухли, плечі і ноги боліли. Залишки крові змили мої сльози, невже Міран правий? Невже це справді все сталося зі мною?... я не хочу.. не хочу так жити... я не хочу жити. Ні, це не можливо! Не можливо! Я не хочу так...