Доля погралася мною.

Ти став справжнім зеком!

Сьогодні Реййан зайшла до кабінету, там сидів Міран з Акином.
-А ось і твоя ратівниця. Ну я піду. Сподіваюся ви закінчите найближчим часом. -він вийшов. Реййан навіть не встигла зреагувати.
-Що це було?
-Акин бей.
-А. Ну привіт!
-Привіт. -говорив він з нею спокійно, і тихо. Ніби вони взагалі не знайомі.
-Що робитимемо?
-Що хочеш?
-Ну.. мабуть по плану. 
-Тоді давай. -він дістає папку і відкриває її.
-А що з тобою?
-А що зі мною?
-Ну я ж бачу. Кажи.
-Все чудово. -так само тихо відповідав він.
-Тобі голова болить?
-Ні.
-Я ж бачу ти сам не свій!-вже крикнула Реййан.
-Не кричи на мене. -його погляд став злішим.
-А як з тобою по- іншому?! Я ж бачу, що не все добре, ти сумний.
-Нормальний. Відчепись! -реййан тяжко видихнула.
-Таке відчуття. Що є два Мірана. Два брата. Один злий, нечесний і безсерцевий. А інший добрий, милий, і закоханий. В тебе випадково немає брата близнюка?! Чи ти один день такий, а другий інший. А?!
-На, що ти натякаєш?
-Я не натякаю. Я кажу прямо. Набридло вже.. -вона встала і підійшла до вікна.
-І завжди винен я! Ти перша почала. Якщо я сказав, що все добре, тоді все добре! -закричав міран. -Якщо і не посміхаюся як клоун, кожну секунду, це не означає, що я на грані депресії! -викрикнув Міран. Реййан стримувала сльози. Міран підпер руками голову. 
-Я не можу так... нам треба все з самого початку вияснити. Ми заблукали в цьому лісі вже давно.-промовила Реййан.
-Хочеш поговорити?! Їдьмо! -він вискочив з кабінету. На останок сказав. -Швидко! -Реййан взяла сумку і побігла за ним. Вони сіли в його машину і мовчки їхали на шаленій швидкості. Реййан боялася, проте мовчала. Вони приїхали кудись в незнайоме місце. Він вийшов розлюченим. Вона за ним. Подихавши трішки Міран сказав.
-Давай. Говори, що тебе не задовольняє?!
-З самого початку?
-Прямо з самого! -він дивився прямо на гарний вид, вона стояла ззаду.
-А, що казати... я.. 
-Через, що ми тоді так сварилися? -перебив він її. -В чому причина була?
-Причин безліч. Вона не одна.
-Назви! Назви хоч одну! -він обернувся до неї.
-Ти кожен раз говорив про сім'ю, дітей, одруження.
-Ну?!
-Я не знала, що казати. Я не хотіла тоді цього.
-Справді?! Може саме від мене не хотіла?!
-Не перебивай.
-Я слухаю! 
-Ці сварки вони були... не важливими. У всіх сімей є ці сварки. Особливої причини і немає.
-Немає... тоді скажи, чому ти не хотіла дітей від мене, а від Азата народила швидко! 
-Річ не в цьому...-сховала очі Реййан.
-А в чому?! Скажи! Я сюди тебе привіз, щоб розтавити всі крапки над "і"! Кажи!
-Річ в тому, як ти поводився зі мною тоді...-її очі були на мокрому місці.
-Коли?!
-Після арешту. Сказав не приходити, вигнав мене. А потім?... ти поводився зі мною, як.. як з якось річчю.. повією.. мені тоді було дуже боляче!-міран не стояв на місці, він розвертався до неї, від неї. Все його хвилювання показувало тіло. -Мені було образливо. Скільки разів, ти давав мені зрозуміти, що я тобі ніхто! Ти...  гвалтував мене! ТИ став холодним.. Я не витримала і пішла... А потім... потім ти зник.. за що ти так зі мною був?! Га?!
-За що? Ха.. Мабуть мало тоді отримала, як посміла зрадити...
-Мало отримала? Та зараз розмова йде не про зраду! Чому ти так поводився зі мною тоді?! Я не впізнала тебе. Ти став справжнім зеком! -мірана ці слова ранили.
-Зеком?...Так, Реййан, я зек! -він підійшов до неї дуже близько. -Я завжди їм буду! -кричав Міран. -А знаєш чому?! Та тому що посадили мене туди нізащо! Підставили! Я відсидів просто так! Але там мені було геть не солодко! Не знаєш? А я тобі розповім, чому я тсав таким злим і холодним. Та тому що я перейшов дорогу якимось зекам і вони вбити хотіли мене! Скільки я пережив там! Знаєш ти?! Ти нічого не знаєш! -він розтягнув свою сорочку і показав великий шрам на животі. Реййан не змогла на таке дивитися. -Ні, ти дивися! Дивися! Добре дивився! Ось що вони зі мною зробили! Я ледве не вмер там! Я в кому ліг! Я прокинувся тільки після двох місяців. І цей шрам ніколи не загоїться!  Вони вбили мене! Зламали! І так, я став злим. Став таким, щоб вижити там! Бо тюрма не любить гарних та вихованх людей!  Далі ...аварія, мені кожен день болить ця довбана голова! -він вдарив декілька разів по своїй голові. -Я не пам'ятав себе, Реййан! Самого себе! Ти взагалі знаєш, як це?! Ні, ти не знаєш! І хай ти ніколи про це не дізнаєшся! Бо це жахливо!! -репетував він. - Втратив кохану.. який раз вже втрачаю тебе! Та блін, чому! ГА?! Яким я повинен був стати?! Га?! Я тебе запитую! -він схватив її за руки.
-Міран пусти, будь ласка.. -він відпустив і відвернувся. Реййан плакала. Через хвилин п'ять вони заспокоїлися.
-А в чому винна я? Я винна, що не знала про це? Винна, бо ти мені цього не розповідав? Чи я просто попалася тобі під гарячу руку тоді?! Ти тоді так свій гнів випускав?!
-Так. Ти права. Так. Тоді я був злий на всіх. На всіх. Але, зрозумій нарешті! Я кохав тебе! Дуже сильно! А після того, що я там пережив, я не можу бути м'яким та ніжним, Реййан! Так, грубо поводився з тобою, погоджуюся. І прошу вибачення в тебе за це! Але ти теж зрозумій. Я дуже сумува вза тобою, так це було грубо... інколи, ти права, я гвалтував тебе. Та це було не через ненависть, а через кохання. Я вважав, що після помсти, в нас все налагодиться. Але ж.. ти пішла. Пішла! Чому?
-Мені було боляче...за всі слова твої сказані в мою адресу.
-Реййан... Всі слова сказані мною, це моя біль. Біль яку спричинили інші, і сама ти. Твої слова мене теж ранили. Не хвилюйся, ми квити. Так, ти попалася під гарячу руку, але це не означало, що я тебе зневажав, чи вважав за річ... ти була і завжди залишатимешся моєю коханою!! Моєю жінкою! -він відійшов від неї. Емоції кипіли у обох. Раптом Міран підійшов і дуже сильно обійняв її. Вона його.
-Пробач. Я прошу в тебе пробачення, за всі свої слова, за всі свої вчинки. Прошу тебе. Я не раз ображав тебе, так. Але іншого будь-кого я готовий порвати за тебе. Та і не було ні дня, коли я про тебе не думав, коли не сумував. Навіть коли себе забув, ти мені снилася... Реййан, прости. Я тебе дуже кохаю! -просив Міран.
-І ти мене пробач, будь ласка. За всі мої слова... Я кохаю тебе! 
-І я тебе кохаю. -Він її поцілував. Цей поцілунок був солодким і ніжним. Саме про такий мріяла Реййан. Потім, коли вони заспокоїлися,  він дав їй ключі.
-Що це? -не зрозуміла Реййан.
-Це ключі від мого дому, знаєш де він?
-Ні.
-Я тобі зараз напишу адресу. Ти можеш прийти коли захочеш. Зрозуміла?!
-Угу.
-А сьогодні, я сподіваюся ти поїдеш зі мною.
-Міран...
-Тільки не кажи "ні". -просив він її.
-Мабуть скажу.
-Уф.... чому?!
-Не злися. Мене Мелек чекає.
-А ну звісно...-засумував Міран.-Так.. мелек.
-Міран. Я казала, тобі вчора.. що..
-Я думав про це. Тому хочу запитати тебе дещо.
-Запитуй.
-Коли її дата народження? -Реййан захвилювалася.
-А тобі нащо?
-Хочу звикнути до неї.-брехав він.- Подарувати щосьна день народження. Може воно завтра.
-Ні, в..-реййан зробила паузу.-в травні.
-В Травні? Пропустив.-він опустив свій погляд.
-Так. -вона посміхнулася. -вони підійшли до машини. 
-Ну тоді... тебе відвезти?
-Давай я краще на таксі.
-Як знаєш. Точно не зможеш?
-Ні. Але завтра я точно до тебе.
-Добре. Але я хочу ще поговорити про твоє розлучння.
-Оф, Міран.
-Що, Міран? Ти не думаєш розлучатися?!
-Ні, обов'язково розлучуся. Проте, як я йому зараз скажу? Він стільки зробив для мене.
-Ну так, звісно.. тобто ти не будеш розлучатися. -нервував Міран.
-Азату теж буде боляче.. -він вдарив по машині. Реййан вся здригнулася.
-Реййан! Не смій називати його ім'я! Я його ненавиджу! І не тільки тому, що він... доторкнувся до тебе... а й те, що.. від нього.. твоя дитина!...
-Міран... я маю тобі сказати одну важливу річ.
-Завтра, якщо звісно чоловік відпустить... -він сів в машину і поїхав. Реййан сама себе ненавиділа.
-ААА! Дурепа!
Міран їхав в машині і рахував.
-Ні... це його дитина. -він нервово посміхнувся. -Його... не моя...оф! Як ти могла... Реййан...
Ввечері Реййан вже лягла спати. Азат підійшов і сів напроти.
-Як справи?
-Так собі.
-Чому?
-Не важливо. Просто настрою немає.
-Ясно.
-Азат, я можу тебе попросити?
-Давай.
-Мелек стала дорослою. Вона мені задала питання, чому ми спимо разом. Я пропоную тобі спати окремо.
-Цього слід було очікувати. Вона знає, що я не тато. Ти їй казки розповідаєш про нього. А він то поруч,може скажеш?
-Якщо він буде готовий, скажу.
-Реййан, нагадаю. Він кинув тебе.
-Я кинула його.
-А, вже так. Угу, ну так.. тоді я піду. -він вийшов. Реййан почала думати, що треба йому розповісти. Вона взяла ключі і відправилася до нього. Зайшовши, вона шукала його кімнату. Нарешті! Міран вже спав у ліжку. Реййан подумала, чи варто його будити? Може завтра? Ні, зараз! Вона наблизилася до ліжка. Міран не подумав, що це може бути вона і схопив її за руки, ледве не заламав руку.
-Міран! -злякалася реййан.
-Тьху ти! Хто так крадеться?!  -він відпустив її.
-Пробач. Не хотіла лякати. Але ти теж як ман'як схопив мене! Я думала, вб'єш мене!
-І ти пробач. Ти що тут робиш взагалі?
-До тебе прийшла.
-Навіть так? Чоловік відпустив...
-Ця, Міран! Можна лягти?
-Лягай. -вона лягла. -Пізно, я вже спати хочу.-він закрив очі.
-Спи. А я буду поруч.
-М.. а як же дитина?
-Вона спить.
-Чоловіка вклала, тепер мене прийшла вкладати?
-Міран, не ревнуй! -вона посміхнулася.
-Я не ревную.. 
-Мені треба розповісти тобі одну таємницю.
-Давай зараз.
-Ні, вона важлива.
-Мм, а цю важливу таємницю, не знаю тільки я?
-Не тільки ти.
-Та ви що! І це радує. Тоді завтра скажеш.
-Угу. -він ніжно обійняв реййан, а вона його. Дівчина лагідно гладила його волосся.
-Тобі треба підстригтися, а то ти вже схожий не на бізнесмена, а на якогось... дядька.
-Угу. Добре. Слухаюся, пані.
-Міран, я скажу тобі дещо.
-Ну.
-Я... хочу бути з тобою.
-А в чому проблема?
-Це не проблема. А ти?
-Дуже хочу.
-Міран, а ти... готовий прийняти Мелек? Тільки відразу скажи. -він відкрив очі і ліг на спину.
-Я думав про це. Не знаю. Якби був син.... а тут донька.. яку я хотів.
-Я тобі народжу і сина і доньку. А Мелек тебе відразу прийме. Ось побачиш!
-А я її...оф, нагуляла дитину, а мені гадати.
-Мелек не нагуляна дитина, вона від щирого кохання. -бовкнула Реййан.
-Що?! -зреагував Міран.
-Я мала на увазі, що не нагуляна.
-Правильно. Від щирого кохання. Тоді, що ти тут робиш?! -заричав міран.
-Міран, ти можеш хоч інколи бути добрим?
-Ні! Я хочу спати, а приходить якась моя жінка і каже, що кохає іншого.
-Ха.. Я тебе кохаю, чуєш?!
-Чую. Дай поспати. -він ліг.
-Твоя відповідь на моє питання?!
-Я буду старатися. Така відповідь задовольняє?
-Угу. 
-Тоді обійми мене і спи. -так вона і зробила. Вони заснули.

Я не змогла ні вас, ні себе мучити. Тому нехай миряться. Але не радійте зарано... 🤭😏