Доля погралася мною.

Ти любиш мене злити, маленька!

Сьогодні Міран дуже злий. По перше йому продали офіс з великими боргами, а по друге, Реййан ще досі одружена.
-Скільки можна?! Я вже чую тиждень, ми розлучаємося! Де?! Де мені документ, про розлучення?! -він б'є по столі.
-Не кричи на мене! Що я можу зробити з цим судом?!
-Заплати йому! Чи мені завжди за тебе платити?!
-Ти колись можеш вирішувати проблеми спокійно??!!!
-Ні, ти мене довела до шизофренії! В мене п'ята степінь! -вони заспокоїлися.
-Оф... -видихнула Реййан.
-Ну не можемо ми по іншому.
-Це точно. -він підійшов до неї, вона сиділа. І поцілував у шию.
-Ми обов'язково повинні посваритися, щоб потім ніжно пробачити одне одного! -вона посміхнулася.
-Угу... Міран. -вона рівно сіла. -Я від тебе дещо потребую. -він посміхнувся і присів на стіл.
-Що саме?
-Я у цього працювала менеджером. А тепер у тебе хочу працювати замом. Першим! -наголосила вона. Міран здивувався такої наглості. Посміхнувся і сів на своє місце.
-Ну ти ж обіцяв в минулому, що я працюватиму в тебе. Практика буде. 
-Так, я тобі казав ще, що заплачу, щоб ти відкрила свій бізнес. І ми стали конкурентами.
-Це саме собою. Та зараз я хочу працювати з тобою.
-Мені легше тебе позбавитися на роботі, ніж сперечатися з тобою, який вибирати цемент.
-Я не хочу бути з тобою конкурентом!
-Тоді будеш партнером.
-Чому ти не хочеш?- вона сіла поруч.
-Бо це місце займає Фират.
-Ага, обто тобі друг важливіше за кохану дружину?
-Коли це ти дружиною встигла стати? Ти ще Азатова. -у мірана почав зникати настрій.
-Ми зараз не про це. Тобі друг важливіше... -реййан почала давити на жалість.
-Не пройде. На пожалію.
-Асланбей! -викрикнула вона і відвернулась. Він посміхнувся.
-Реййан...
-Не чую.
-Яка ж ти вперта в мене. А що робити з Фиратом?
-У нього дружина вагітна, нехай нею піклується.
-Тоді будеш моєю асистенткою.
-Ні! Я вже у одного робила проекти під чужим іменем. Міран...
-Тоді я запалчу за твій бізнес.
-Ні, дякую. За один борг я вже платила. -міран засміявся. -Смішно йому... якби кохав..
-Не зли мене...Реййан, переходиш межі!
-Тоді я йду.
-Йди краще.. розлучайся.
-Оф!-крикнула Реййан.
-Покричи мені ще! -посміхнувся.-Маленька Асланбейка...
Реййан розмовляє з Едою.
-Уявляєш? І що мені робити?
-Свій бізнес. Роби свою компанію.
-Як? Мене хто навчить? Це ж треба, приміщення, люди, назва, реклама, тим паче, матеріал, щоб займатися. ЦЕ не так легко. Запустити все це не так легко. Якщо я хочу бути компанією, яка дає людям матеріал, то мені треба гроші на нього. Це не легко, тому.. я не знаю, чи зможу.
-В тебе чоловік. Майбутній... міліонер.
-Ага, потратить він всі гроші на мою роботу, а далі? Ти уявляєш скільки це коштує?! Ще цей Азат...
-А що з ним?
-Міран потребує нашого розлучення. Азат не з'являється, суд тягне. Божевілля!
-А ти йому дзвонила?
-Звісно. Не відповідає.
-Може зайнятий.
-Ага... і ще одна проблема.
-Яка?
-Треба якось Мелек розповісти про батька. А як?
-До речі, як Міран відреагував?
-Спочатку звісно був в щоці. А потім із радістю прийняв.
-Везе.. тридцять років, а є робота, коханий, дитина. А в мене тільки робота. 
-Не засмучуйся, ти знайдеш своє кохання.
-Не думаю. Мені тридцять три роки! Скоро сорок...
-І що? Мені через десять років сорок, Мірану до речі стільки ж як тобі. Але ми плануємо життя. Міран хоче ще дві дитини, я планую пожити гарненько. Все чудово!
-Ага, це так здається.  А я поки знайду, я поки народжу... вже п'ятдесят буде!
-Не засмучуйся, от побачиш. Я погуляю на твоєму весіллі, ще до другої дитини. -дівчата засміялися. Потім обійнялися.
Міран приїхав до Реййан.
-Хазяйко, чоловіка немає?
-Міран.. цей мій дім.
-Тоді заходжу. -вони поцілувалися. -Де Мелек?
-У себе. Ти готовий?
-Ні, а ти?-вона посміхнулася. 
-Не знаю. Що їй сказати? Вона ж бачила тебе.
-Правду. Бо бехати своїй дитині я не збираюся.
-Ось і скажи!
-Скажу.
-Скажи.
-Скажу.
-Ні, скажи.
-От і іду.
-Іди! -він піднявся, вона за ним. Вони зі страхом зайшли.
-Мелек? Що робиш?
-Я вчусь. А що? -вона повернула голову. -О, міран! -вона встала і підійшла. Міран присів.
-Я тобі казав, що ти схожа на маму?
-Не тільки ти. А я казала, що ти злий. А тепер інший.
-І завжди таким буду. А ти знаєш... -він подумав. -.. чому я тоді був злим?
-Ні. Розповідай.
-Просто... я тоді приїхав... і.. побачив тебе. 
-А чому злий був?
-Тому що... на себе злився, що раніше не був поруч. -вона здивувалася і подивилася на маму. Вона посміхалася.
-Мелек, пам'ятаєш, я тобі казала, що тато скоро приїде. -вона зраділа.
-Тато?
-Так... -Промовив Міран. Вона дуже сильно його обійняла. Міран зрадів, як батько... ці почуття не передаш.
-Нарешті ти приїхав! А ти отримав мого листа?
-Так. Навіть читав. Ти гарно пишеш.
-Я просто розумна. Ти пишаєшся мною?
-Дуже сильно! -він поцілував її в щічку і обійняв. Реййан була дуже рада.
-Ти більше не поїдеш?
-Ніколи! Чуєш, я тебе не кину. А тепер.. я хочу поїсти з моїми дівчатами. 
-Я зрозуміла, йду готувати. -Реййан вийшла.
-А ти, оказуй мені свої речі, все, що є. Іграшки, сукні, зошити. Все!
-Добре. -вона посміхнулася. -Тут моя шафа речей. -Міран відкрив і побачив безліч суконь.
-Ого, ти сукні любиш?
-Так. Я ж дівчинка... а штани і майки, тільки дома. -він посміхався. 
-Когось ти мені нагадуєш...
-Кого?
-Маму. 
-А я на себе зовсім не схожа?
-Мелек, діти ззавжди схожі на батьків. Проте я думав, що ти будеш схожа на нас з мамою. А ти пішла вся в маму.
-І ти цьому не радий?
-Навпаки, в мене з'явилася ще одна Реййан. Якщо навіть в тебе з'явиться брат чи сестра, ти будеш найулюбленішою!
-Нарешті! А коли?
-Що коли?
-Брат з'явиться?! Я хочу когось вчити, виховувати. А то мама така: "ніколи".. -міран засміявся.
-Це на маму схоже. А ми не будемо її слухати. Ок? -він підморгнув.
-Ок. Тепер...
-Мелек, а про що ти мрієш? Крім брата.
-Ммм... ну остання моя мрія була ляльковий дім. Тобто великий такий.. де кухня є, ванні, спальня... ну все! Міні будинок для ляльок.
-Угу. Зрозумів.
-А тепер перевір у мене таблицю множення.
-Давай!
-Ем... ну запитуй.
-А, два на два.
-Це легко... чотири.
-Молодець. три на п'ять.
-Ого, це вже тяжко! -він посміхнувся. 
-Давай так, за кожну правильну відповідь, я тебе цілую.
-Це мені вже подобається... тато, я так засумувала.
-Тато... -він посміхнувся і обійняв її. -Навіть пахнеш як мама, ти не уявляєш, як я тебе кохаю, доню. -вона посміхнулася.
-П'ятнадцять!
-Що?
-Відповідь.
-А, тоді так. сім на дев'ять.
-Ем...ммм..шістдесят... три?
-Молодець! Тепер ходімо їсти?
-Угу! -він взяв її на руки і спустився.
-Пані Реййан, все готово?
-Майже, Міран Асланбей.
-А чого ви називаєте одне одного по імені?
-А як? -запитали обидва.
-Кохана, коахний, люба..
-Ух ти, а ти звідки знаєш такі слова?
-Фатьма казала...
-Аааа..- ніби зрозумів.- хто така? -запитав він у Реййан.
-В садку. Сідайте. -вони сіли. 
-Мамо смачно готує? -мелек показала знак "так".
-Ніби ти не знаєш... -промовила Реййан з посмішкою.
-А раптом ти мою дитину тут труїла.
-Що ти таке кажеш?!
-А що? Приємно, кохана, готувати для мене?
-Приємно. -вона поправила зачіску Мелек і наклала їсти. -Смачного!
-І тобі, матусю. І тобі, тато.
-Всім моїм дівчатам! -міран та реййан засміялися.
Після вечері Міран вирішив піти.
-Не залишишся?
-Я з чужими дружинами не сплю. Вихований так.
-Справді? -сказала вона наголошуючи над тими разами...
-То був виплив кохання. А якщо увімкнути мозги, то... я піду. -він поцілував її. -Мелек поцілуй від мене.
-Поцілую. Йди.
-До завтра. -вони обійнялися. Міран пішов.
На наступний вечір, вони працювали.
-Я вже шкодую, що став архітекторомю
-Чого?
-Спина болить, шия болить, ноги болять, руки болять., голова болить....мммм. -вона вирішила сісти на його коліна. Міран посміхнувся.
-Я... готова взяти весь твій біль на себе...
-А про мелек забула?
-Вона з Едою.
-Як тобі не соромно. От будуть у нас двоє дітей... ми їх теж так будемо залишати.
-Що ти пропонуєш?
-В майбутньому, просто чекати доки діти заснуть, а потім... -вони поцілувалися. Реййан зателефонували.
-Хто це тобі?
-не знаю. -вона відповіла. -так... вже? нарешті! Йду! Угу...
-Не зрозумів.
-Ми розлучаємося!
-Ця, ти зараз уточни, хто?
-Азат і Реййан.
-Ага, а то ти так сказала, тоді я до себе.
-Ок, завтра зустрінемося.
-Угу. -вони поцілувалися.
Міран приїхав і зателефонував Фирату.
-Привіт.
-Привіт.
-Ти мені треба.
-Зараз?
-Угу. Випити хочу.
-Чого? Знову посварилися?
-Ні, вона розлучається, я хочу відсвяткувати.
-Сьогодні з пляшкою. а завтра в лікарні? Ні, без мене.
-Я ж не від горя питиму, від щастя! Вчора з Мелек провів час, так добре...
-Ні, ні.. без мене.
-Зрадник! -міран кинув слухавку. Відкрив і випив. Реййан розлучена зателефонувала Еді.
-Привіт!
-Щасливий голос... вітаю!
-Дякую... нарешті! Тепер я вільан!
-Ненадовго.
-Ага, я поїду Мірану скажу, потім до вас!
-Давай. -реййан поклала слухавку і приїхала до Мірана. Коли він відкрив, вона здивувалася. 
-Як ти міг?!
-А що?
-Ти геть знахабнів?!
-А що?
-Тобі ж не можна пити! 
-Ти вільна?
-Так! Я приїхала, щоб йому сказати, а він п'є! Агов! Скільки можна?! Кому буде погано завтра?! -він притулив її до стінки.
-Чш! Як же ти любиш мене злити, маленька. - і поцілував її.
-Міран.. ти п'яний.. -він роздягає її. Цей раз був такий з ізюмчиком.. бо п'яний Міран це дещо...

Ну, що далі?! Зібрали кулачки! Поїхали ...