Доля погралася мною.

Це серце болить чи душа?

Реййан та Міран прокинулися поруч в обіймах. Міран лежав усміхнений, а Реййан коли зрозуміла, що трапилося відскочила від нього немов від вогню.
-Ти чому тут?
-Не пам'ятаєш?
-Ні...
-Ха, пити треба менше, пані Реййан.
-Блин... дурепа... як я могла?...
-Не хвилюйся, все було в рамках.
-Яких рамках?! Твоїх?! Все жтаки затягнув в ліжко, покидьок!
-Не треба, не треба. Сама не проти була, тим паче стільки пити я тебе не змушував.
-Я хочу встати, відвернись.
-Навіщо? Я ж все бачив.
-Я сказала, відвернись! -міран так зробив. Реййан почала шукати свій одяг. -А де мій одяг? -міран подав їй рушник, який взяв з підлоги.
-Точно, я вчора була в душі, твоєму... ти мен сюди притяг, потім прийшов..і..
-Ти мене поцілувала.
-Цього не пам'ятаю.
-Шкода. Гарна ніч була.
-Замовкни!- міран засміявся.
-Невже тобі так бридко?
-Так. А тобі не бридко? Ти ж зрадив Ханде.
-А ти виходить зрадила Азату.
-Бовдур. -Міран встав, дістав халати і одягнув один на Реййан, інший на себе.
-Якщо ти вже так проти, то між нами нічого не було.
-Тобто? Тоді чому ти голий?
-Роздягнувся, не звик спати в одязі, ліг біля тебе, хотів просто поспати поруч, ти обернулася, поцілувала мене, потім відштовхнула і сказала "навіть не торкайся мене, я все ж таки гола". І все, ми заснули. А ось те, що ми прокинулася разом в обіймах, це просто уві сні.
-Скотина! Я ледь зі страху не померла!
-Та тихо, тихо. Все, одягайся, твій чемодан в шафі і їдемо. Я відвезу тебе додому.
-Оф...-видихнула Реййан, коли той вийшов. -Ну і добре, що цього не сталося.
Коли вони вийшли, Реййан запропонувала.
-Слухай, а давай краще заїдемо до мого інституту.
-Хочеш зі мною поїхати?
-Ну і так можна сказати. Хочу відразу побачити де буду вчитися.
-Ок, сідай. 
вони сіли і відправилися в подорож.
-А де в тебе ще є свої квартири? -запитала дівчина.
-В Стамбулі, Анкарі, Аланії і в Іспанії.
-Нічого собі, та ти просто багатій.
-А ти до цього не знала?
-Точно. А чому в Іспанії?
-Я там навчався.
-А, ти казав, точно.
-Угу.
-В мене до тебе питання. Ти чесно відповіси?
-Чесно. Запитуй.
-Ти торкався до мене?
-Ні, такої радості я собі не зробив, а що?
-Нічого. Ну і молодець, хоча голівка побалює.
-Ти вже випила літер води і пігулку, що ще тобі зробити?
-А я бачу ти такий добрий.
-Бо не нию, як ти, скільки їдемо ниєш.
-Гаразд, не нитиму.
-Дякую.
Доїхавши до Анкарі, Реййан зіставила план.
-Значить так, ти мене висаджуєш в якомусь кафе, я снідаю, ти їдеш до своїх, я в цей час добираюся до інституту і там гуляю, потім ти мене звідти забираєш і ми їдемо в Месопотамію. Слухай, а не хочеш зі мною поїхати і там лишитися?
-А я бачу, ти не хочеш без мене. Звикла?
-Скоріше боюся не впоратися з проектами.
-Ми ж вчора все обговорили.
-Я тебе не змушую. -міран посміхнувся.
-Скажи, що хочеш, щоб я поїхав з тобою, і я поїду.
-Я не хочу, щоб ти зі мною їхав. Я запитала, чи ти не бажаєш просто?
-Не хочеш, не кажи.
-Гаразд, я хочу, щоб ти поїхав в Месопотамію. Зі мною. - міран зазирнув в її очі  і посміхнувся.
-Тоді їдемо.
-Ок.
Він відвіз її та поїхав до мами. Приїхавши побачив там і Фирата, всі обійнялися.
-Нарешті повернувся! -промовила мама.
-Я вже сам засумував за цим всім.
-І як там жити в провінції?
-Нормально. Якось жив.
-Я рада, що ти повернувся. - промовила Еліф. Він до неї поставився холодно.
-Фират, поїдеш зі мною? По справам?
-Звісно!
-Мамо, я мабуть знову поїду.
-Куди? А побути зі сім'єю.
-Обов'язково побуду. Тільки треба закінчити справу.
-Ну добре, тобі краще знати. 
Міран та Фират вийшли.
-Куди це вони? -запитала Дільшах.
-У Мірана очі сіяли не по дитячому, закохався.
-Мабуть ти права, до Ханде побіг. Оф, дітки... Османчику, йди до мене.
Міран та Фират їхали.
-Відразу в мене до тебе прохання.
-Слухаю.
-Відправ певну суму в інститут за Реййан.
-Архітектор майбутній?
-Так.
-Зараз відправимо.
-Дякую. -міран поїхав. 
-До Ханде їдемо? Засумував?
-Ні, розлучатися.
-Тобто? Чому?
-Тому що я... втратив захоплення в неї.
-А в кому побачив це захоплення? В Реййан? Брате, кинь! Ви з Ханде дуже довгий термін разом.
-Знаю. Я теж сумнівався, кого кохаю, кого не кохаю, хто кім є для мене. Довго думав. Але після сьогоднішньої ночі з Реййан.
-У вас, що ось це було?
-Ні. Інше. Ми вчора провели весь день разом, так весело.
-Не хочу лізти в твої стосунки, але мені здається, що Реййан це тимчасове захоплення. Ти Ханде любиш на стільки, що готовий був одружитися на нії, а на Реййан готовий?
-Не знаю. Мабуть.. та вона не погодиться.
-Тим паче.
-Не знаю, брате. Зараз в дорозі подумаю.
-Подумай розумом.
Коли вони приїхали Міран був на п'ятдесят відсотків впевнений, що готовий розлучитися. а на інші...
Він зайшов і Ханде відразу налетіла на нього в обійми. Почала його цілувати і зваблювати.
-Привіт.
-Я так довго тебе чекала!
-Зачекай, Ханде. Мені треба тобі дещо сказати.
-І мені. Я перша!
-Давай.
-Я вагітна! Уявляєш? Ти станеш татком! -міран здивувався.
-Що?! Ти.. точно?
-Так! Навіть у лікаря була. Я так щаслива.. а ти?
-І я.. я також..
-Так, що ти хотів сказати.
-Я?.. так. -він трішки подумав.- Я скоро приїду і скажу тобі, добре? Я скоро.
-Ти куди?
Міран вискоив з дому і сів в машину.
-А де тарілки побиті? Чому нічого не літає?
-Ханде вагітна.
-Нічого собі! Уху! Вітаю! Ти станеш татом! А як розлучення?
-Яке розлучення? Вона носить мою дитину! Оф...
-Значить вибираємо Ханде. Як в твоєму житті все просто, Міран! Доля все сама вирішила.
-В мене таке відчуття останнім часом, що доля грається мною... а як бути з реййан?
-Забудь її, трішки побув в одному домі з нею, без секса, заграли гормони, така дівчина поруч. Серце належить до Ханде, он навіть вагітна від тебе!
-Мабуть ти правий. Все зробив, як я просив?
-Так. Відправив. Може вчитися без проблем.
-Чудово. -міран поїхав.
-А тепер ми куди?
-До інституту. Там вона чекає, я їй обіцяв відвезти її.
-Ок.
Вони приїхали. Реййан обійняла Мірана, він ледве не розтанув.
-Ти мене обіймаєш?
-Просто побачила інститут і зраділа. Дякую тобі ще раз.
-Кошти вже за тебе на їхньому рахунку. Тепер здай документи і ти офіційно там навчаєшся, вже з осені.
-Супер! Їдемо?
-Так. Але я не можу залишитися.
-Чому?
-Ханде вагітна... -реййан здивувалася.
-Я вітаю вас!  Станеш татом!
-Так. Стану..
-Тоді ти їдь до неї, я сама доїду.
-Ні, я тебе відвезу.
-не потрібно. Я сама. Буду надіятися, що ти покличеш мене на весілля.
-А ти прийдеш?
-Так.
-Тоді запрошу. -вони посміхнулися.
-Я піду.
-Ти впевнена?
-Так. Я сама. -реййан пішла, Міран тяжко видихнув. До нього підійшов Фират.
-А ти каблучку купив?
-Куплю зараз. Ніколи не думав, що колись одружуся.
-Ось так буває в житті.
Вони пішли до машини.
В Месопотамії Реййан лежить на ліжку і плаче, а Еда її заспокоює.
-Ну чого ти? Заспокойся.
-Я не знаю... це серце болить чи душа?
-А яка різниця?
-Якщо душа, означає, що я до нього просто прикипіла, а якщо серце, то...
-Ну тихо, от так через нього вбиватися? Ша, Ша...
Реййан витерла сльози і промовила.
-Як ти там казала, якщо сказати сорок разів, воно збудиться. Спробуємо.
-Я ненавиджу Мірана Асланбея! Я ненавиджу Мірана Асланбея! Я ненавиджу Мірана Асланбея! Я ненавиджу Мірана Асланбея! .... -і сороковий раз. -Я ненавиджу Мірана Асланбея!
-Стало легше?
-Набагато...