Доля погралася мною.

Доля грається мною?

Сьогодні Міран рано поїхав на роботу, Реййан ще спала. Коли вона прокинулася, пожалкувала про вчорашню сварку. Вирішила зателефонувати Мірану, він не брав слухавку. МІран підїхав до офісу. Реййан йому телефонувала вже десятий раз.
-Та залиш мене в спокої, я хочу сам побути! -він зайшов в офіс, де його зустрів Фират із хвилюванням.
-Що сталося? В тебе таке обличчя, ніби тебе посадять.
-Не мене, тебе!
-Що?
Вони пройшли до кабінету.
-Я дізнався, що на тебе заяву подали.
-Хто? За, що?
-Анонім. Нібито в тебе наркотики є. І ти їх вживаєш.
-Що?! Я?
-Ні, я! Що робити будемо?
-Стоп, це мабуть мої вороги. Слідство візьме мою кров, в них не буде тих наркотиків і все буде ок. 
-Яке ок? Вони їдуть вже за твоїм арештом!
-Тобто? Як це можливо?! Хто їм дав ордена, якщо немає доказів?! Що за чорт?!
-От я і запитую що ми будемо робити?!
-Спочатку треба з'ясувати, хто цей анонім. Потім найняти адвоката.
-Ти розумієш, що тебе можуть посадити?!
Міран вдарив по столу.
-Так.. зараз головне, щоб Реййан не знала.
-А, до речі, поговорили?
-Так. Я з нею розлучуся. Скоро канікули, вона поїде і забуде про мене.
-Так, стоп. Яке розлучення?
-Я не хочу, щоб вона знала про це все! І якщо мене посадять, вона ніколи про це не дізнається. Тим паче... коротше, твоя робота знайти адвоката. Там розберемося.
-Добре. Все зроблю
Міран весь день готувався до розмови з Реййан. Подивився на свою руку і згадав слова Лейли. "Твоя лінія обірвана, ти розлучишся зі своєю коханою, і це буде через одне із випробувань долі."
-Доля... життя моє... ворогу не побажаю... -він зібрався і поїхав.
Приїхавши тяжко видихнув і покликав Реййан. Вона підбігла до нього і сильно обійняла.
-Міран... пробач, я не хотіла тебе ображати.. просто стільки накопилося..
-Тихо, тихо. Все добре. Я не ображаюся. Бо...-він ледве продовжив.-.. бо ти права.
-Тобто?
-Ми справді різні, здається, ми не зможемо бути разом. Може я зараз роблю помилку, але... але..
-Я зрозуміла. Ми розлучаємося. І правильно. Але я гадаю ми не станемо ворогами.
-Нізащо. Може колись і .. зустрінемось і...
-Все, відпусти мене. І я тебе відпускаю. Я зберу речі і поїду.
-Ні, ти можеш, не поспішати.
-Угу. Сьогодні мене вже тут не буде. -він не став нічого казати, просто пішов до себе. У Реййан покотилися сльози. Вона швидко зібрала речі і через дві години її тут не було. Міран навіть не зміг вийти і провести її, або підвезти, його серце розривалося на частини, на дрібні частини. Він тільки зараз зрозумів, що був готовий скандалити з нею, тільки, щоб вона була тут. А вона пішла... він же сам цього хотів. Він не хотів, щоб вона чекала його... але... це все одно боляче...
На наступний день до нього прийшла поліція.
-Доброго дня, нам треба провести обшук у вашій квартирі.
-З чого б це?
-Нам поступила анонімна заява, що ви вживаєте та маєте наркотики.
-Провіряйте. Мені немає чого ховати. -п'ятеро людей почали все шукати.
-Провіримо і запишимо. 
-Ще і кров візьміть. Щоб перевірити чи не вживав я.
-Ми знаю свою роботу. Щиросерцеве не будете давати?
-Ні. Тому що, я нічого ніколи не вживав.
-Ну як знаєте. - в цей час один із поліцейськиз знайшов наркоту.
-Опа! Кажете, не вживаєте. Заарештувати! -на МІрана надягнули наручники.
-Це не моє!
-Не ваше? А хто з вами ще проживає?
-Ніхто.
-Тоді чиє ж це, як не ваше? Ведіть його.
*Цього не може бути... доля грається мною?! скільки можна... а я знаю, що це тільки початок.