Доля погралася мною.

Чутливі історії з тобою.

Реййан сиділа на кухню з чашкою гарячого чаю, хоча чесно він таким був двадцять хвилин тому. Підйшов Міран і помітив її вигляд. Вона була ніби задумлива, та сумна, ніби не в собі, та все чула і дивилася в одну точку. Він підійшов і сів поруч, хвилину вони мовчали разом. 
- І довго ми так будемо сидіти?-заговорив Міран.
-Не сиди. Йди.
-А може чаю поп'ємо?
-Роби сам.- дівчина намочила губи холодним чаєм і скривилася. - Холодний.
-Я роблю нам чай?
-Угу.
Міранй нагрив чай, поналивав і почали вони ласувати.
-Зізнавайся, що з тобою?
-Нічого. Просто задумалася.
-Розповідай. А я тобі розповім дещо.
-Що розповіси?
-Ти перша.
-Ну ок. Просто буває в житті, такі моменти, коли ти розумієш, що нічого не досягнув в цьому житті. Ні роботи, ні кар'єри, ні грошей, ні слави. Нічого.
-Ну тобі ж не сорок, все життя ще попереду.
-Угу, мені вже двадцять два роки. А це означає, що поки я зберу гроші, поки вивчусь, це в тридцять років я тільки піду на когось працювати. Та мої подруга вже через рік закінчить. Ти вже рік як закінчив. Буду на когось заробляти собі, а коли я почну славитися? Коли почну робити щось сама? В сорок? П'ятдесят? А коли жити?-сльозинка зібралася на очах Реййан, Міран прибрав їх.
-Тихо, тихо. Ось плакати не треба. Ти дивишся на все чорними окулярами. 
-А якими треба?
-Рожевими. Ну хоч би прозорами. Ти молода дівчина, яка розуміється в цій справі ну плюс мінус на моєму рівні. Наголошую, я до інституту не знав навіть як будуються дома, не кажучи про щось вище. -Реййан засміялася.
-Справді не знав?
-Ні. Ти взагалі знаєш, я не хотів йти на архітектора. Це задля батька. Кого, а його я поважав все життя.
-Тобі було дуже боляче, коли дізнався що втратив його? А тим паче, що сталося?
-Дуже боляче. Він міг би ще жити, однак інсульт. Він був гіпертоніком, а мама... зраджувала йому. Я це знав, і він знав. Їх шлюб дав першу тріщину коли з'явилася моя сестра.
-Чому? Нова дитина...
-Ця дитина від іншої жінки. 
-Як це?
-Він зв'язався з нею, ще до мами, про дитину нічого не знав. Коли вона з'явилася, тато почав багато уваги приділяти їй, маму це бісило, і мене звісно.
-Тобі мало уваги приділяв?
-Та ні, мені ж було шістнадцять, я був дорослим. Мене бісило, бо мама плакала, і ось тоді почала зраджувати. А тато кохав маму, і нас любив. Пам'ятаю одного разу, я побив машину, яку він тільки купив. І я прийшов і сказав прямо. Ну  тато звісно розлютився, однак зрозумів, що я не пив і тоді ніби нічого не було відправив мене спати.
-А ти не пив?
-Ні. Я не п'ю за рулем.
-Молодець. -вони разом посміхнулися.
-А в тебе є сумна історія?
-Такої немає. А ось якщо розповісти історію однієї дівчини, яка жила в селі, то можна заплакати. Я ще пам'ятаю, як вона хотіла стати з вчителькою, гуляла з нами. Мені було десять, а їй п'ятнадцять. Цікаво?
-Дуже. Давай.
-Її батьки були дуже дивні, любили гроші, і були не бідні. Її батько весь час хотів розбагатіти ще більше, а мати прискіпалася його, що вони бідно живуть. Проте в них була машина, дім і ще будували будинок в місті. А вона хотіла в столицю, і мабуть навіть за кордон. А ось та дівчина, не пам'ятаю як її звати, начебто Алсу, чи Аси, мабуть все ж таки Аси. Так ось вона, хотіла залишитися тут, жити спокійно і щасливо без тих грошей. Зустріла тут хлопця, покохала, вони збиралися одружитися. А батько в той час познайомився зі своїм партнером. Він(партнер) був трішки молодший за нього, однак не молодий. Одного разу, коли Аси повідомила, що вагітна від Баязеда(коханого), бо він не дозволяв їм одружитися, він закрив її вдома і не підпускав Баязеда, а коли вони все ж таки змогли втекти, вона народила йому сина, і вони одружилися. Проте однієї ночі вона прокинулася і побачила свого коханого та дитину на підлозі мертвими, а над ними її батько з своїми хлопцями з пістолетом. Її забрали і віддали заміж за того партнера. Він знущався над нею, робив, що хотів. Як не бив, то закривав в кімнаті, як не гвалтував, то кидав її в лісі, і вона сама добирался додому, нікому звуку допомоги вона не могла кричати,  з дому він її не пускав, а жили вони на околицях міста, де не однієї живої людини. І ось одного разу вона завагітніла. В неї була жахлива депресія, завагітніти від гвалтівника... народила вона хлопчика, він був схожий на першу дитину, і того сина він забрав в неї, не дозволяв виховувати, тільки інколи показував, потім він змусив її народити ще одну дитину. Він захотів доньку, але вийшов син, і так п'ять разів. На шостий раз вона народила доньку, за це він дозволив їй вийти з дому і погуляти по місту з охороною. Вона не помітно для тієї охорони взяла ніж в ресторані. І ввечері її труп вже вивозили. Ось так...
-Жахливий кінець. А чому вона не могла раніше взяти ножа вдома?
-Не знаю. Мабуть він здогадався. що вона може таке зробити і слідкував за нею.
-Жахлива історія. Знаєш, Реййан я так подумав, а яким я буду чоловіком і батьком?
-Мені звідки знати?
-А ти над цим думала? Ну хоч один разок?
-Ні.
-То подумай. -дівчина задумалась.
-Мабуть гарною і відомою.
-Ти настільки хочеш стати гарним архітектором?
-Так.
-Обов'язково станеш. Я в тебе вірю. А хочеш станеш відомою прямо сьогодні, ну може завтра.
-Як?
-Виходь за мене заміж.- Реййан засміялася, хлопець посміхнувся. - Камери, слава будуть відразу.
-Справді? А я погоджуюся. -вони засміялися.
-Ти скажи мені, що в цьому чаю таке, що ти погодилася?-вони реготали на весь дім. Коли заспокоїлися, Мірану зателефонували. Це була Ханде, Міран не радий був, що вона зателефонувала в саме цей момент. 
-Пробач...
-Нічого. Йди. -Міран вийшов в коридор і відповів.
-Привіт.
-Привіт. Чому не телефонуєш?
-Бо я зайнятий.
-Зрозуміло...
-Все?
-Ні...
-Кажи швидше.
-Як ти там?...
-Не тягни. Що тобі?
-Я засумувала....
-І що мені зробити?
-Ну може ти приїдеш, хоч би на день... м?
-Ханде, я працюю. Розумієш? Все, бувай, я зайнятий.
-Бувай...
Міран поклав слухавку. Реййан пройшла повз нього в свою кімнату. Він зайшов до себе і кинув телефон на ліжко. Після сходив до душу, переодягнувся і думав про Реййан.