Доля погралася мною.

Месопотамія.

Тим часом в цьому селі, де повно гарних місць: і садки, і поля, і землі, і річки, і озера. Не було тільки гарної архітектури. За це боролася дівчина, на ім'я Реййан. Їй всього двадцять два роки, однак в ділі архітектури розуміється чудово. Навчитися цьому їй була не доля, грошей на навчання не вистачало. Однак прочитавши багато книг, вона змогла робити для свого рідного села добро. Я вам пропоную переміститися всередину.
Реййан вже була на будівництві одного з домів. Голосно командувати в неї це від батька. Він був генералом. До неї підійшов Азат. Я відкриваю вам таємницю яке знає все село, він в неї закоханий. Звісно, дівка в самому соку.
-Реййан, все добре. Я все контролюю.
-Добре.
-А звідки взагалі ти взяла матеріал?
-Домовилася. Взяла в кредит. А що робити? Село треба підіймати.
-З такою практикою, тебе візьмуть і без іспитів.
-Угу.-Реян трішки засмутилася.
-Я піду.-Азат зрозумів вину і пішов. До Реййан підійшла тітка Азра.
-Реййан, ти велика молодець!
-Дякую, тітка Азра.
-Чула сьогодні приїде нам допомога.
-Звідки чули?
-Син сказав. А він же в мене працює в ці справі.
-Ну так.- Підбігає Азат.
-Там їде!
-Хто?
-Ну по машині, то головний по наші біді.
-Ану мовчи! Говорити я буду. Йдіть.
Азат та Азра відійшли. Під'їхала машина. Реййан приготувалася. З машини вийшли двоє хлопців та почали оглядатися.
-Ласкаво просимо, до Месопотамії, Міран!- крикнув Фират.
-Ти будеш сміятися, однак я цю назву запам'ятати не можу.
-Може і справді, вам міським тяжко запам'ятати цю назву.-почала Реййан.- Бо знаєте тільки Стамбул, Анкара і Анталья, а нижче ви не дивитеся. Однак це село, має набагато більшу історію ніж великі міста. Месопотамія має давню і сповнену подіями історію — перші держави в цьому регіоні виникли понад 5 тисяч років тому. Месопотамію часто називають колискою цивілізації. Також із Месопотамією пов'язані найважливіші події всесвітньої історії — перехід від полювання і збирання до землеробства і скотарства. Однак деякі люди занедбали це чудове село! Саме ви!
-Я здивований, що ви так гарно знаєте історію, однак приємно, тому що знаєте історію СВОГО села. Та я приїхав сюди допомогти вам. А зараз поклич головного!
-Я головна.
-Ти? Не сміши мене. Поклич головного!
-Я з вами жартувати не буду. І на "ти" ми не переходили. А чим краще головного шукати, подивіться як прості люди тяжко працюють.
-З працівниками діло вирішимо, а ось матеріал є, як я бачу.
-Є. Тільки я його взяла в кредит у іншого села, де також його не багато. Цей кредит треба буде виплачувати, працівників наймати, матеріал купувати, хто це буде робити?!-перейшла на крик Реййан. До неї підійшов Азат.
-Реййан, не хвилюйся так. Ти все зробиш.
-Азате, відчепись!
-Тобто ти справді тут головна?
-Як бачиш! 
-Тоді пояснюю. Ці три місяці я не знав, що тут робиться, і ось в перший день я приїхав сам особисто сюди, і буду тут доки не почне все рости і розвиватися. Зрозуміла?! Будуть і гроші, і матеріали, і проекти! Твоє село буде процвітати! Заспокойся!
-Я заспокоюся, коли побачу це! - Гнів зростав у обох. Раптом почувся моторошний звук. Обвалився третій поверх, людей засипало. Міран та Реййан з іншимим побігли туди. Фират почав телефонувати в швидку. Міран та Реййан діставали людей. Більшість було врятовано, інших забрала швидка. Міран поранив руку, коли діставав чловіка під завалів. Його рану оброблювали. Міран сказав Фирату їхати, далі він сам. До нього підійшла Реййан.
-Ти як?
-Ми все ж таки на "ти". Добре. Живий, як бачиш.
-Дякую.
-Немає за що.
-Я думала, що тебе прийдеться рятувати, а тут ти врятував і поранив тільки руку.
-Вам тяжко це уявити, але спробуйте. Місцеві мажори також проходили практику в інституті.- Вона посміхнулася і сіла поруч. 
-А багато практик?
-Ні. Більше теорії, але вона також потрібна.
-Так. А ти де поступав?
-В Стамбулі. Вже рік як закінчив. А ти?
-Я...-не встигла вона відповісти, підійшов Азат і пані Азра з чоловіком(Мехмет беєм.)
-Реййан, як ти?-запитав Азат.
-Все добре. Дякую.
-Пан Мехмет.-Мехмет протягнув руку Мірану.
-Приємно познайомитися. Міран.-він відповів.
-Мене звати тітка Азра. І ви мене так називайте. А де ж ви житимете?
-Я гадав, що в готелі.
Азра засміялася, Азат насміхнувся над ним.
-Синку, та який тут готель? Тут і дому люди не мають.
-Тоді ж як?
-Ну живуть у інших. Ось у мене кума з донькою та чоловіком. А ти можеш до Реййан. -Міран посміхнувся, натомість Азат та Реййан були цим не задоволені.
-Зачекайте, тітко Азра, як? Він хлопець, вона дівчина.
-Вони ж не самі житимуть, там батьки Реййан живуть. Хороші люди. Зехра і Хазар.
-Так, Хазар був генералом. 
-Ого, щастить тобі, Реййан.- підмітив Міран.
-Та куди ж мені до вас, пане.- вразила сарказмом дівчина. Міран на це посміхнувся.
-Все одно, я проти!-крикнув Азат. Реййан бісило те, що Азат бігає за нею, хоча вона не вперше казала йому, що ніколи не вийде за нього. (Реййан головне кар'єра). Та ще лізе не в своє діло, ось вона і ляпнула.
-Міран житиме у нас! Тому що нам потрібно буде обговорювати проекти, роботу, проблеми. -Мірану це сподобалось а ось Азату, ні.
-Руку бережіть. Зняти можна буде через три дні.-промовив лікар і поїхав.
-Тоді веди мене додому.-сказав Міран.
-Пішли.-відповіла Реййан.
Вони підійшли додому. Зехра розвішувала білизну, а Хазар сидів, насолоджувався гарячим чаєм і гарними новинами з газети. Коли жінка помітила свою доньку і якогось хлопця, подумала, що то її наречений. І зупинилася.
-Доню, як ти? Чула обвал стався.-Хазар помітив їх і припинив читати, замість того пильно оглядував Мірана. Той відчув його погляд на собі, але не придав тому значення. 
-Мамо, все добре. Тату, знайомтесь. Це - Міран. 
-Ну, привіт, Міран. - батько встав та підійшов.
-Добрий вечір. Приємно познайомитися.
-І нам.-відповіла мати.
-Це...-продовжила Реййан.
-Не треба, доню. Я здогадався. Хто є?-запитав батько у Мірана. Він не зрозумів питання -Не наш? Чи взагалі іноземець?
-Тату, який іноземець. Він наш. Міран Асланбей.
-Асланбей?-перепитала Зехра.
-Угу.
-Одруження коли?-запитав Хазар. Реййан та Міран стояли мов  вкопані, нічого не розуміли.
-Яке одруження?!
-А що не збираєтесь?
-Та я не...-хотів сказати Міран, однак Реййан його перебила.
-Тату, яке одруження? Це не мій хлопець! Це Міран Асланбей. Він допомагає нам із селом. 
-Тьху ти! Доню, а я ж подумав. Ласкаво просимо. А чого ти сюди його привела?
-А куди?
-І те правильно! Проходьте, де - де, не знайдете тут такого дому як у нас. -Дім був немов хатинка, але з доладними вікнами, розмальовний в різні візерунки, 
-Дім справді гарний. Дякую.
Вся сім'я Шадоглу і Міран п'ють чай. 
-Ви вже пробачте нас, просто все чекаємо, щоб Реййан вийшла заміж.-промовила Зехра.
-Мамо!-крикнула Реййан.
-Чому ж не хоче?-зацікавлено запитав Міран.
-Кар'єра їй головна! А коли внуки будуть?
-Ось їх точно не буде! Закриймо цю тему!
-А ви надовго до нас?
-Так. Я хочу провести проект до кінця. Ну десь мінімум на три тижні.
-Скільки?-перепитала Реййан.
-Мало?
-Звісно. Будівництво за три тижні? Що ти тут побудуєш? Сарай? Магазин? Що?
-Побачиш. За три тижні тут буде вже пів села готово! А потім я ще поїду, і все буде  продовжуватися. 
-Побачимо!-крикнула Реййан і вийшла зі столу.
-Характер в батька.-промовила Зехра.
-Генеральша!-із заххватом сказав батько.
Після вечері, Міран оглядував свою кімнату. Вирішив умитися і вийшов на пошуки ванної. В коридорі зустрів Реейан.
-Чого ти тут ходиш?
-Ванну кімнату шукаю. Покажеш?
-Ця, он там поверни направо.-вона хотіла пройти, але він поставив руку на стіну, не даючи їй пройти.
-А дівчинка, яка не хоче заміж, не скаже де її кімната?
-Тобі навіщо? І припини мене так називати!
-Чому ж? Мені подобається.
-Я розумію, що в місті багато дівок, які сплять з тобою тільки по одному твоєму пальцю, однак я не така. Йди когось іншого пошукай.
-Я запитав в тебе дещо.
-Напроти тебе. Однак не смій заходити! Я все одно закриваю двері.
-Не хвилюйся, не ображу. Просто раптом мені буде холодно, і я прийду до тебе.
-І дам тобі по лобі! Відчепись!-і пройшла до своєї кімнати. Міран посміхнувся і пішов далі.
Реййан зайшла до себе і закрила двері. Тільки цього не вистачало, навіщо тоді вона ляпнула, що згодна. Він точно е відчепиться, і буде чиплятися. Треба дати йому відпір!