Доля погралася мною.

Це не моє життя

Міран підбіг до неї, і вихватив пістолет, відкинув його далеко, натомість взяв її за зап'ястя.
-Ти геть збожеволіла?!
-так! Ти мене до цього довів!
-Як ти могла вистрілить?! Добре, що повз! Чого ти хотіла?!
-Вбити тебе хотіла!
-Ні, ти хотіла трупа біля себе! Ти хоч розумієш, що таке вбити людину?! -вона плакала. Так.. -він взяв її на руки. Вона покірно "сиділа" у нього на руках. Заніс її на кухню. Дав попити води і заспокійливе.
-Зрозумій... я буду така без них. Бо мені все тіло викручує! Я сьогодні не встигла їх прийняти.
-Реййан.. -він присів біля неї. -.. я чудово розумію, в мене після амнезії схожа ситуація. Я без ліків таку головну біль відчував... ворогу не побажаєш... я можу уявити, як тобі зараз погано. Проте... ці ліки тобі не допомагають. Вони навпаки вводять тебе в гіпноз, туман якийсь... Ти без них набагато швидше згадаєш.  Прошу тебе.. а я в свою чергу зроблю все, щоб ти не страждала. Будь які ліки... а тепер спати? Угу?
-Так. 
-Тільки спатимеш в моїй кімнаті.
_Ні!
-Я там не буду знаходитися. Але в твоїй кімнаті треба прибрати. Я цим займуся.
-Дякую.
-Допивай воду і лягай спати.
Міран вийшов, Реййан зайшла в кімнату і впала спати. Після всього цього стресу, вона швидко заснула.
Минали дні, через спеціальні ліки, Реййан було легше сприймати болі, стрес був, та не такий. Із самого початку перебування тут Реййан, минуло два тижні. Здавалося мало, та за це період, вона почала щось смутно пригадувати. А якщо точніше, то вона закохувалася в нього... ну як.. по -маленьку.
Сьогодні вранці Реййан прокинулася з Міраном. Вона вже не здивувалася, але не була задоволеною. Вона розбудила його.
-Прокидайся! 
-Мм... так ти мене ще ніколи не будила. -реййан засміялася.
-Встань і йди!
-Куди?
-Не знаю. Куди хочеш. Але з моєї кімнати!
-Це взагалі-то і моя кімната... 
-Твоя?
-Так. Мій дім. Всі кімнати мої!
-Уяви, що я цю кімнату окупувала. 
-А.. ти в мене окупант.
-Ага.
-Тоді будемо тебе звідси.. викидати!
-Тобто? -він ліг над нею і почав лоскотати, спочатку шию, потім спускався, спускався, і закінчив стопами. Реййан вмирала від сліз.
-Ну все.. я не можу більше..
-Все. Окупант повалений?
-Повалений... -вони сміялися.
-Тепер окупант став моєю Реййан! 
-Ха...
-От так! А тепер я принесу тобі каву в ліжко. -він наклонився їй на вухо. -Вам, пані Рейхан.-реййан засміялася.
-Ні! Я хочу сніданок в ліжко.
-Сніданок? Ух ти! Слухаюся! -міран встав, одягнув капці і побіг на кухню. Реййан засміялася. особлив їй подобається, коли він щось каже їй на вухо. Це так ніжно... Вони вперше спокійно і гарно поснідали.
-Я вже і не пам'ятаю, коли востаннє так смачно з тобою їв.
-Не пам'ятаєш?
-Ні. Мабуть це я винен, що це все сталося. Так, ми проводили час разом, але... по іншому.
-Як? -зацікавлено запитала вона.
-Ну, з дітьми часто, на роботі... як довго ти мене просила свою компанію. Обіцяю, як тільки ми повернемося в Анкару, відразу станеш главою своєї компанії.
-Це ти мене зараз підкупляєш?
-Ні, кажу як є. І тепер кожен день, до дев'яноста років, я обіцяю тобі, що ми будемо його проводити весело і без всяких проблем!
-Обіцяєш?
-Обіцяю. -вони засміялися.
Ввечері вони сіли біля каміну і почали серйозну розмову.
-Розумієш, все, що ти мені кажеш, воно настільки казкове, що я не вірю.
-Чому?
-Ну... всі ці пригоди... я не вірю, що це моє життя. Ну.. як таке можливо?
-Я також інколи гадаю, що це все сон. А ні... це все реальність. 
-Міран, уявимо. Я не я. Я... ну сестра близнюк. Ну яви! Що ти робитимеш?
-Я... Я закохаю тебе в себе! І ти будеш моєю!
-Ха... -реййан посміхнулася.  -Я хочу побачити дітей!
-Навіть так? без проблем. Я все це організую.
-Чудово!
-Реййан, в це повірити тяжко. Але спробуй. Це твоє, моє, наше життя. Потім ще наші діти будуть вихвалятися цим перед іншими.
-Так, пригоди веселі. Але з іншої сторони, болючі. Тобі мабуть зараз дуже боляче, що я не пам'ятаю тебе.
-Без "мабуть". так. Але я живу з надією, що потім ми будемо разом. Тобі теж багато де було не солодко. Але... ми пережили. 
-І це переживемо.
-Обов'язково!
-А якщо я виберу Деміра? Коли згадаю...
-Я ж казав. Не триматиму. Головне, дітей не кинеш.
-Ясно. -вона опустила голову.-Я спати піду.
-На добраніч.
-І тобі.