Доля погралася мною.

Як все тяжко

Вранці вдома Мірана та Реййан крики.
-Реййан, досить мною маніпулювати!
-Та кому ти треба...
-Нікому не треба.. навіть тобі..
-Я просто прошу тебе поговорити з Еліф. Не просити пробачення, не пробачати, просто поговорити. 
-Ні, ти не просто просиш. Ти маніпулюєш. Я не буду з нею говорити.
-Міран, тебе не можливо терпіти!
-Тоді не терпи! Двері відкриті! -він пішов. Реййа не очікувала від нього такого.
Міран вирішив все ж таки поїхати до Еліф. Приїхавши він відразу потяг її до вітальні.
-Кажи.
-Що саме?
-Все, кажи. Проси пробачення там... не знаю..
-За, що мені просити? Він мені збрехав... ввів у свій обман... я завагітніла.. що мені лишалося робити? Йти до батька. Мами немає, а вона мені ще раніше про нього розповіла. Я тоді сказала їй, що мені нічого не потрібно. Моя доля привела мене сюди. Я не хотіла ваших сварок. Ваші стосунки з татом погіршилися через мене, знаю. Але я цього не хотіла. Пробач, може я справді в чомусь винна... але це все казала тобі я через біль. Через ненависть до чоловіків. Ти і сам такий є.
-Що?
-Ну вірніше був. Реййан тебе змінила.
-Реййан.. мене ніхто не змінив. Я завжди був таким. Таким і буду! А ось твою ненависть, я можу зрозуміти.
-Пробач. Я справді не хотіла всього цього. Я буду тільки рада, якщо ти пробачиш мені і ми просто припинимо бути ворогами. -міран думав.
-Добре. -нарешті він сказав. -І ти мене пробач, я теж інколи не був правий. Але на більше не розраховуй. Ми ніколи не танемо справжніми братом та сестрою.
-Добре.  Я не проти.
-Коли мама повернеться, скажеш їй, що я був. Мені час на роботу.
-Добре, дякую, що заїхав.
-Бувай.
Міран поїхав на роботу. Потім до Фирата і нарешті додому. Там його зустріла Реййан.
-Ти був у Фирата?
-Так.
-Як він?
-Набагато краще.
-Міран, пробач мені, будь ласка. Я просто не хочу, щоб ти з нею сварився.
-Ми не будемо більше сваритися. Але і братом та сестрою теж ніколи не будемо.
-Ти їздив до неї?
-Так. Все? Допит закінчено? Я можу поїсти?
-Навіщо ти так? Я ж тільки як краще хотіла... -він обійняв її.
-Знаю. Але, будь ласка ніколи більш не став мені ультиматум. 
-Добре. Вечеря на столі.
-Чудово. Ходімо. -вони посміхнулися одне до одного.
Так минали місяці. Настав чудовий квітень. Міран зайшов в свій кабінет, де на нього вже чекав Фират.
-Привіт. Чого без настрою? -запитав Фират.
-Я не можу більше. Може сім'я це не моє?
-Що знову?
-Фират, я ще два роки тому, готовий був одружитися на ній. А зараз...
-Що сталося?!
-Ми кожен день сваримося. І головне через що?!
-Через що?
-Дрібниці.  Розумієш? Ось тільки- но. Посварилися через те, що я не помічаю її.
-Може тобі час робити крок. Ну зроби їй пропозицію. Може вона цього хоче?
-Я не знаю як її робити, жінці, яка мене бісить.
-Так, тобі з жінками не везе. Але я звик вже до Реййан. Не дам вам просто так розійтися.
-Річ йде не про розлучення. Річ йде, що з нею? Що зі мною? Що з нами? Що сталося з нашими стосунками? Вони рвуться з кожним днем.
-Ну може вам сісти і поговорити?
-Не знаю. Це мабуть єдиний шанс.
-Так і зроби. Не втрачай її.  -міран закотив очі.
-Оф...
Ввечері він підійшов до Реййан і запропоував поговорити.
-Навіщо?
-В нас багато питань одне до одного. Давай відкриємося і все викладемо. Все, що нас не задовольняє, все, що задовольняє.
-Мені здається, це тільки погіршить ситуацію.
-А мені навпаки здається.
-Я тебе попереджувала. 
Вони сіли за стіл і почали з проблем. Спочатку всі свої проблеми озвучила Реййан, потім Міран. Вони захотіли піти на компромис, та не вийшло..
-Значить так, Реййан. Я хотів як краще. Але в нас не вийшло. Ти цього не хочеш, я того.
-Правильно.  А знаєш, що я скажу. Ми взагалі чужі люди! 
-Що ти сказала?
-Наші стосунки- помилка! -ця фраза повторилася в голові Мірана декілька разів.
-Реййан, не говори того, про що будеш шкодувати.
-Я вже шкодую, що зустріла тебе. -вона пішла до своєї кімнати. Міран до своєї. Він думав над її словами цілу ніч...
Невже це все...