Доля погралася мною.

Я забув, що таке кохати.

Сьогодні Міран та Фират вирішили випити.
-Розслабився ти вже.
-Нормально.
-Це ти так кажеш, доки не болить.
-Фират. я хочу вилити тобі душу, а не слухати твої нотації. 
-Тоді давай!
-Що давай... от як ви живете з Ебру.
-Чудово живемо. Чекаємо дитинку. 
-І не сваритесь?
-Ні, знаходимо компроміс. 
-Я не знаю...я... я коли вперше її побачив, коли жив там, зрозумів, що вона буде моєю. Я робив все, щоб вона покохала мене, і ось нарешті ми разом. Я насолоджувався кожною хвилиною з нею. Але чомусь раптом ми почали сваритися, ми не могли знайти компроміс в простих речах. Чому вона так поводилася?.... Потім я припустив помилку, так...я не сказав їй про арешт, я тоді накричав на неї, але вона так легко здалася. Забула мене. Потім знову кинула мене просто і легко. За що? За те, що я кохав її? За що?! я... забув її, в прямому сенсі цього слова. Я довго не міг її згадати. Ти ж пам'ятаєш. Я згадав, маму, тебе, сестру, всіх. Крім неї. Щось почало спливати, коли тільки ти нагадав про неї. Що сталося з нами?.... Ми кожен вечір говорили про дитину, вона навіть думати не хотіла про роди, про сім'ю. ..Кожен раз, коли я дарував їй щось, вона побоювался, що там каблучка. Чому?! Якщо вона мене не кохала, тоді нащо жила? Через гроші? Наскільки знаю, дівчата спеціально одружуються, щоб качати гроші з багатих. В чому причина?! Все, немає ні її, нікого..... Треба ж було в цей Мардин попертися! Саме її зустріти! Із мільйонів жінок, саме її!..... Вона ніби ненавидить мене, хоча і я її... вона кохає Азата, народила дитину. Як мені це пояснити самому собі?!
-Ці питання не до мене. Все це запитай у неї. Вам треба поговорити. 
-Ні, ніяк розмов.
-Я можу сказати, що ти кохаєш її. 
-Я забув, що таке кохати..... Я не знаю це почуття. Я вже не знаю, як це кохати, як це відчувати, що тебе кохають. Ханде, Деніз... Кесем.
-О, Кесем! Пам'ятаєш як ти вбивався. Те саме з тобою було. Знайшов Деніз, потім Ханде, і забув. Так і тут буде. Ці запитання запитай їх всіх у неї.
-Ні, не зможу. Не хочу. -міран випивав вже шостий стакан.
-Міран, та відправ її подалі! Ну тобі ж потім боліти все буде. Так можна і до лікарні доїхати.
-Мені все одно. Я хочу пити!
-Тьху на тебе! Лікуєш його.. а він. Хоч ліки не пий.
-Я ж не дурень.
-Ой...йойой. 
-Все, спати хочу. -сказав він після двох пляшок.
-Нарешті! Лягай.
-Фират, йди. Йди до Ебру.
-Куди я піду?! Я в іншому місті!
-А, точно... -міран ліг.
-Спи вже! 
На наступний день, Міран кричав від болі в голові.
-А я казав! Я попереджував.
-Фират, дай ліки, прошу!
-Тобі не можна! В твоєму організмі ще алкоголь.
-Нічого не станеться.
-Міран! Терпи! Ти в лікарню захотів?! Їдь на роботу краще.
-ОФ.. в мене голова болить... Фират, не можу!
-Що я з тобою зроблю, Ромео...
-Мм... гаразд...піду на роботу.
-Давай. Я підскочу пізніше.
-Угу. -міран поїхав. По голові ніби стукали десять молотків. Він зайшов в офіс, в кабінет. Там вже сиділа Реййан. Там була тільки вона.
-Запізнюєтеся, Міран Асланбей. - У Мірана в очах все пливло. Реййан це помітила. -Все добре?
-Нормально. -Він сів напроти. Трішки поморгав і зір повернувся.
-Чим будемо займатися? -він тримався за голову і не слухав її.
-М?.. що?
-Я кажу, ти де літаєш? Працювати будемо?
-Будемо. 
-Ти, що після п'янки?
-Навіть якщо так, то що?!
-Нічого. Я хочу швидше почати, щоб швидше закінчити.
-В тебе ідеї є?
-Ні, не думала.
-Думай, корисно.
-Оф, коли ж я від тебе позбавлюся. Ще прийшов п'яним!
-Скоро позбавишся. І я не від п'янки. Мені голова болить.
-Чого це?
-А, ти ж не знаєш.
-Що не знаю.
-Тобі не потрібно це знати.
-Ну звісно, хто я така...
-Угу.
-Тоді я все повинна зробити. Придумати, написати, подати. Все я.
-Давай не сьогодні працювати. Я не можу.
-Та, що з тобою?!
-А тобі, що?! Навіщо тобі говорити? Щось зміниться?
-Ні.
-Ти допоможеш якось? 
-Ні.
-Ось і все.
-Тоді я додому.
-Угу. Йди!
-З тобою точно все добре?
-А ти хвилюєшся?- він подивився на неї, вона опустила очі. -Йди, хвилюйся за свого чоловіка, дитинку! Йди! 
-Як хочеш. -вона вийшла. Міран прокрутив все в голові і також відправився додому.
Реййан приїхала, і помітила Еду.
-Привіт. Я в гості зайшла.
-Привіт. -вони обійнялися. -Де всі мої?
-Азат впустив мене і поїхав на роботу. Ти краще розкажи мені, як працюється з Міраном?
-Як... гірше не було.
-Настільки все погано?
-Ми навіть працювати не можемо почати.
-Чому?
-Причина одна. І назва їй Міран Асланбей! Я приїхала, чекала його як дурепа, а він... приїхав і відправив додому.
-Ну все, заспокойся. Скажи про це Акину.
-Що я йому скажу?! Заберіть його від мене, він скажений?!
-Дуже смішно... Скажи, що не працює.
-Він на роботу приходить, і сьогодні заявив мені, придумуй ідеї, все сама роби.
-Так і сказав?
-Уявляєш?... бовдур!
-Ні, він просто знахабнів.
-Точно! Еда, я про нього не хочу говорити.
-Добре, тоді я піду.
-Так. До завтра! -вони обійнялися, Еда пішла. Реййан переодягнулася і впала на ліжко. Згадувала його слова:
*- Запам'ятай. Я за тобою і у вогонь і у воду! 
-Реййан... -він вдихнув її запах, пройшовши по шиї носом, у Реййан аж мурашки побігли. -Ти... я знаю, що ти..
-Що я?.. -тремтячі промовила дівчина.
-Ти...моя. -він вкусив її за вухо.
-Надобраніч, моя маленька Асланбейка.*
Реййан закрила очі.
Міран телефонує Фирату.
-Ти вже поїхав?
-Так. Ти як?
-Вже набагато краще.
-Ну і добре.
-Я зрозумів нарешті.
-Що саме?
-Пам'ятаєш, я казав тобі, що забув, що таке кохати.
-Ну і?
-Я був правий. Тепер дивлячись, розмовляючи з Реййан, я спокійний, ніби вона чужа. Хоча, вона і є чужа.
-Правильно. Я радий за тебе. -раптом йому зателефонувала Реййан.
-Фират, зачекай. Я відповім.
-Угу. -він взяв другу лінію.
-Привіт. -сказав він перший.
-Привіт...
-Ну? Чого телефонуєш? Щоб помовчати?
-Мабуть...
-Реййан, щось сталося?
-Так.
-Що?! -схвильовано запитав Міран, не помічаючи цього.
-З тобою. Розкажеш?
-Чому тебе так це цікавить?
-Ми ж не чужі люди.. хоча, може я тобі чужа...-він закрив очі.
-Ні, не чужі. Далеко. Коротко... я потрапив у аварію, в мене була амнезія, я не пам'ятав себе. Всі гадали, що я помер. А потім згадав, і все повернулося на свої місця, крім здоров'я. Мені не можна пити, вживати шкідливу їжу, палити. Потрібно весь час приймати пігулки. А я нарушив режим, тому в мене боліла голова, все мутніло і ледве не втрачав свідомість.
-Чому ти мені там це не розповів?
-Я не знав, що ти так хвилюєшся.
-Я б хвилювалася і за чужу людину. А коли аварія та була?
-П'ять років назад, саме в той вечір... нашої останньої зустрічі, так скажем.
-Це... через мене?
-Ні, не став собі таку ціну. За мною гналися, хотіли вбити, не вийшло. Сам здох на місці! Все?
-Все. Сподіваюся, ви завтра працюватимете.
-Буду. До завтра, пані Реййан.
-Угу. -вона вимкнула.
-Довго ви говорили. -промовив Фират.
-Фират, пам'ятаєш, про що я тобі тільки-но казав?
-Так. А, що щось змінилося?
-Ні. Я повинен сказати їй про продаж.
-І раджу поговорити.
-Ну це вже... потім. Ебру привіт!
-Угу, бувай.
Міран вимкнув. І  згадав розмову з Фиратом.
-Не можу досі зрозуміти, що Реййан має дитину від іншого.
-А може твоя? Ну п'ять років.. якщо порахувати.
-Я не знаю коли вона народилася. А якщо... 

Поговоримо пані Реййан, про все...