Доля погралася мною.

Моя любов..

-Фират, що коїться?! -кричала Реййан.
-Йди за мною. -він взяв її під руку і потяг з моргу. Реййан пручалася, не хотіла йти. Ебру йшла ззаду нічого не розуміючи. Він затяг її знову до лікарні, піднялися на шостий поверх і підійшли до відділу операцйної. Реййан вирвала свою руку.

-Там твій чоловік! Туди і йди! -Фират був ніби злим, ніби зляканим.
-Фират, заспокойся! Я прошу тебе! -звернулася до нього Ебру. 
-Він мені ніхто! Фират, ти не смієш! -Реййан була ніби видавлена із середини. Ебру потягнула Фирата на себе.
-Що ти робиш?! Прийди в себе! Фират, Реййан не винна в смерті Мірана... Прошу тебе зганяй злість і біль на мене. А вона хоче побачити його. Прошу тебе, заспокойся!
-Ви мене не розумієте? Чи я якоюсь іншою мовою говорю? -він схватив Реййан і потягнув туди. Ебру залишилася за дверима з відкритим ротом. Він зупинився біля однієї палати і важко дихав.
-Зайди туди!
-Якщо ти так хочеш... зайду... АЛЕ я все одно побачу Мірана, зрозумів?!!! -вона зайшла в палату. Фират вийшов. До нього підійшла Ебру.
-Що з тобою? 
-Нічого. Просто... -він похилив голову.-... Міран... він... -Ебру обійняла його.
Реййан зайшла до палати. Там була медсестра. Вона поправляла капельницю. Коли вона почула, що хтось зайшов до палати, промовила.
-До операційної не можна! Хто вам... -вона обернулася, і побачивши Реййан, похилила голову від сорому. -..Пробачте. 
-Як він?
-Він не прийшов в себе. Але стан стабільний. Він справжній герой. Після такої рани, він вижив.
-Угу.. герой... він виживе?
-Це вже він нього залежить. Я піду. -Реййан закрила очі, та пройшла повз і вийшла. 
Як таке можливо? Чому вбивця мого чоловіка живий?!!! Проте ти будеш покарений!!! Я обіцяю тобі!
Вона відкрила очі і повільно підійшла. Її серце зжалося, в очах потемніло. Вона нічого не розуміла. Перед нею лежить.... Міран?? Ні, це марення.. не можливо!! Фират.. він тільки но там був, він би сказав. Ні... Реййан заплющила очі і знову відкрила. Вона присіла поруч і вдивлялася в кожну частину обличчя. Перед нею лежав він... чоловік і батько її дітей. Вона взяла його руку і вибігла з палати. Стала шукати Фирата. Знайшовши, підбігла і почала його бити.
-Чому не сказав?!! Чому?!
-Хотів, щоб ти сама побачила! Я в морзі побачив Деміра... я вам не міг нормально сказати. 
-Він живий?!.. -з надією запитала вона. 
-Ходімо. -він взяв її під руку і підморгнув Ебру, щоб вона чекала тут. Він завів її в палату. Сам він підійшов до Мірана і заплакав від радості. Реййан сіла поруч і взяла його руку. Фират плакав і бив себе.
-На поминках моїх будеш плакати! -раптом почувся його голос. Реййан підняла очі. Міран лежав блідий із закритими очима, але привідкритими губами.
-Ти живий!!!- закричала Реййан. 
-А ти, що не хотіла? -ледве виговорив він.
-Я за лікарем! -вибіг Фират.
-Ти не уявляєш, як нам тут було. У твоїй мамі взагалі тиск підскочив. А я... коли дізналася що тебе немає...
-Як це? Я ж тут...
-Всі гадали, що тут Демір. Вас місцями сплутали. Ніхто ж не знав, де хто. Міран... я така рада.. може це сон?
-Можливо...
-Ні, не він!
-А ти, що все згадала?
-Не зовсім. Але те, що треба, я точно згадала.
-А ось чому ти така...
-Ні! Я і до цього тебе покохала. А як по-іншому?
-Покохала? -не вірив він.
-Як мені тобі довести?!
-Поцілуй!
-Зараз?
-Угу.
-Тут?
-Так.
-А якщо хтось зайде?
-Я зараз встану... -пригрозив він їй. Вона встала і нахилилася над його губами. Міран чмокнув її. А вона накинулася солодким і довгим поцілунком. Та їх перервали лікарі.
-Я бачу, пан Міран, ви вже видужуєте. -сказав лікар-хірург.  
-Звісно, коли поруч кохана. -Реййан посміхнулсь.
-А я? -запитав Фират. Поруч вже стояла Ебру.
-І ти, друже! -він посміхнувся.
-Так, але попрошу всіх вийти. Нам треба оглянути пана Мірана.
-Так, гаразд. -Реййан і інші вийшли.
Минув місяць.
Міран прокидається від мухи. Поруч лежить Мелек, а після неї Умут. Міран посміхнувся. Поцілував мелек і рукою погладив Умута по голові. Зайшла Реййан.
-Може вже досить? -з претензією заявив Міран.
-Що тобі не подобається?
-Я вже можу ходити, лікар дозволив. Я хочу носити на руках тебе і дітей, готувати сніданки. Взагалом спати з тобою! 
-Міран, тут діти!
-Вони сплять. А ти від відповіді не втікай!
-Рана болить? Болить! Які до мене питання? Сам винен!
-Я?! 
-Все! Їж!
-А ти?
-А я нам з дітьми приготувала омлет.
-Ага, тобто мені знову не таке як вам!
-Дієта...
-Реййан, ну не знущайся наді мною! Я тебе врятував ціною свого життя, компанію дав?
-Дав. Вона до речі вже має першого клієнта.
-Ого! Навіть так? Ну я буду радити тебе своїм клієнтам. Тепер ми точно будемо партнерами.
-Угу. Будемо. І батьками третьої дитини. -міран відкрив широко очі.
-Коли?! Ми ж не ...
-В майбутньому.
-А... ясно. -він скуштував ложку каши. -Ммм гаряче!
-Умут два! Дуй! -в цей час почала прокидатися Мелек.
-Мм.. доброго ранку...
-Привіт, сонечко! Умивайся, там тебе чекає омлет!
-Ух тишка! Біжу! -Мелек зіскочила і побігла вниз.
-Ай... -Міран знову опікся. Реййан глянула на нього іронічним поглядом. Він почав дути.
-Міран, я не буду тебе кормити!
-Чому? -він запитав як дитина.
-Бо тобі вже тридцять сім років!
-І що? А десять років назад було двадцять сім, і що? Тоді можна, а зараз ні?
-Ні!
-Ця... -він образився і поклав підніс подалі.
-Міран... мені треба УМута будити.
-Стій! Йди до мене!
-Ні. -чітко промовила вона.
-Реййан... я багато прошу?
-А що ти просиш?
-Поцілунок. Два.
-Міран, їж! -вона встала і хотіла обійти ліжко, він встав і кинув її на ліжко. А сам ліг на неї, щоб вона не втекла.
-Це вже якесь насильство.
-Угу. -він поцілував її. Після довго-тривалого поцілунку пара погодувала дітей і відправилася в сад. 
-Через місяць день народження Умута, що ми будемо дарувати?
-Ну він мріє про машину.
-У нього тих машинок...
-Та ні, справжню. Щоб він рулив. Ми можемо йому це дати.
-Та хоч кожен  день! Треба щось таке...
-О, я бачу ставлення до моїх грошей змінилося?
-Змінилося! Саме тому, бо стала твоєю дружиною!
-І мені це страшенно подобається! -він промовив їй прямо в губи і поцілував, вона обійняла його.
Через місяць всі зібралися на дворі будинку Асланбеїв. Від батьків, до знайомих. Від дітей до немовлят. Всі весело святкували день народження Умута. Відкриємо маленьку тайну. Асланбеї переїхали до Месопотамії. Так, так. Нової Месопотамії. Як Міран і мріяв в майбутньому гуляти з Реййан в клубі, жити тут, насолоджуватися новою архітектурою.  Умуту вже чотири рочків. Як час плине... Міран та Реййан відійшли на кухню, щоб винести торт. 
-Міран, твої мрії збулися?
-Майже. Ще одна дитина, новий класний проект і тоді вже все. Старість, стакан води... і твій рушник. -реййан засміялася.
-Рано ще до рушника, тримай! -вона дала йому торт.
-Зараз винесемо торт і підемо на наше місце.
-Гаразд.
Вони винесли торт, привітали Умута і побігли туди. Їхній дім розташований біля озера, недалеко тут і їхнє місце. Вони прибігли, Реййан побачила гойдалку і сіла на неї.
-Я повинна тобі дещо сказати.
-Кажи. А я тебе буду катати.
-Гаразд. Ти кажеш, що я завжди тягну. Так?
-Так. Тому я впевнений, що почую цю новину десь в три години ночі. Якщо зараз дев'ять.-реййан посміхнулася.
-Ні, прямо зараз! Міран, я вагітна! -Міран штовхнув її сильно і замовк. Реййан обернулася і не зрозуміла. -Міран? Ти щось скажеш?
-А, що мені сказати? -запитав він.
-Ну... щось.
-Я знав це. -спокійно сказав він.
-Звідки?! -здивувалася вона.
-Я побачив позавчора тест на вагітність і дві полоски.
-Ха, який хитрий!! І це ти вчора таким лагідним був... зараза! -він зупинив її. В цей час починався закат.
-Народиш донечку мені... ми назвемо її Гюнеш і вона стане продовженням твого бізнесу.
-Чого б це?
-Тому що Умут продовжить мій бізнес. А Мелек мріє про кар'єру співачки.
-Вона ще багато разів передумає.
-Ні, вона вперта. Як ти! Не передумає.. -реййан засміялася.
-Нарешті це все закінчилося...
-Згоден. Моя любов, я нізащо тебе не відпущу!
-А я нікуди не збираюся, коханний!

Вони насолоджувалися закатом, і мріяли про майбутнє. Потім повернулися додому, і насолоджувалися життям. Спокійним життям...