Затятий ворог знищений. Скай разом з друзями з мужністю та витримкою подолала усі перешкоди, що траплялися на важкому тернистому шляху їхнього нового життя. Здається, що воно знову стало спокійним та безтурботним.Проте Скай уже давно затямила, що її...
- Кейсі! Ну скільки можна! Ми запізнюємося!- кричу я на сестру, яка ніяк нарешті не збереться. - У нас ще є пів години! Усе під контролем!- почула я у відповідь і голосно видихнула. - Або ти зараз же вилізаєш з кімнати, або підеш сама!- не витримавши, пригрозила я. - Та усе, чомути дратуєшся?- поцікавилась Кейсі, коли нарешті зійшла до мене. - Ти ще питаєш? Я чекала тебе тут годину. Годину, ти розумієш? За такий час можна б уже було...я не знаю...до Нью-Йорка доїхати!- продовжую обурюватись.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
- Не вигадуй, від нас до Нью-Йорка їхати годину з половиною, це якщо автомобілем, автобусом взагалі майже три години,- заперечила Кейсі, поправляючи зачіску. - От начебто розумна дівчина, гарно вчиться, все знає, але ось ця твоя любов до шопінгу та моди мене просто вбиває. І як у тобі поєднуються ці дві непоєднувані риси?- запитала я, взуваючи кросівки. - Вчися, поки я жива,- гордо кинула сестра і вийшла за двері.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Я послідувала за нею і зачинила дім. Ми сіли у таксі, яке щойно приїхало і, назвавши водію адресу школи, рушили з місця. Через двадцять хвилин ми уже маємо вирушати у подорож. Автобуси чекають нас на подвір'ї школи. Коли ми з Кейсі покинули авто, біля автобусу уже зібралось чимало однокласників. - О, ви вже тут?- до нас підійшла Кейт. - Так, ми встигли, хоча Скай цілий ранок стогнала, що ми запізнемось,- відповіла Кейсі. - Якби я тебе не поквапила, то так би й сталось,-буркнула я. - А зараз я мушу вас поквапити, бо займуть усі найкращі місця,- сповістила Кейт. - Так, хо... - Оооо, і ви теж їдете?- Я повернулася і побачила Мета, який стояв і криво усміхався, запхавши руки у кишені.- Якби знав, узяв би з собою якийсь засіб проти шкідників, щоб не задихнутись в автобусі. - Дівчата, ви чуєте цей сморід?-зморщивши ніс, запитала Кейт,-ніби гниль чи лайно... Ох, то це ти?- Підійшовши ближче до Мета і, принюхавшись, відповіла подруга. Я закусила губу, щоб не засміятись. - Ходімо у автобус, бо тут немає чим дихати,- сказала Кейт і рушила у напрямку транспорту. Я ще раз окинула поглядом Мета - хлопець дивиться у слід Кейт і усміхається.
