Надприродні: Посланець смерті

Частина 24

Стоїть прохолодний зимовий день. Білосніжний сніг блистить і переливається на сонці. І знову чорна автівка мчить по дорозі, і знову рух, і знову швидкість. Чи не таким є наше життя? Безкінечні справи, проблеми, клопоти - зовсім не вистачає часу. Зупинись. Оглянись довкола.
Подивись на сонце, що світить так далеко в небі,
Невже, ти не бачиш, як воно усміхається тобі?
Подивись на місяць, що, як маяк освітлює сутінки ночі,
Невже, його краси не бачать твої очі?
Тобі потрібно зупинитися, потрібно знайти час на роздуми, на усвідомлення того, ким ти є, і ким ти хочеш бути, на пошуки того, що робить тебе щасливим і не дозволяє впасти в важкі хвилини. Тобі потрібно знайти час на життя.
Ми ніколи не цінуємо те, що маємо, допоки не втрачаємо це.

Кріс ніколи не задумувався над смертю, над сенсом свого життя, і тільки зараз, розуміючи, що може все втратити, він почав роздумувати про те, яким би було його життя, якби він мав більше часу, що б він робив і ким став. Ні, звичайно, він уже не хоронить себе заживо, проте все ж неприємні думки навідуються у його голову.

- Мені здається, що ти пропустив поворот,- зауважив Саймон, вдивляючись в дорогу.
Крісу знадобилося декілька секунд, щоб прийти до тями і усвідомити значення слів друга, тоді він почав давати назад, допоки не зупинився біля повороту.
- Цей?- запитав Кріс, перевівши задуманий погляд на Саймона.
- Так,- кивнув хлопець, з тривогою дивлячись на друга.- А взагалі, я думаю, що ми заблукали. Тут одне поле і важко щось розгледіти, ну я б, звичайно міг оглянути територію з висоти, але ж я не вмію літати, тому...- Почав щебетати Саймон, думаючи таким чином відволікти Кріса, та він лише робив вигляд, що слухає його і періодично кивав.
- Про що задумався?-ніби ненароком поцікавився хлопець, скоса дивлячись на друга, та у відповідь мовчання.- Кріс?
- Так, так. Ти правий,- хлопець запитально глянув на Саймона, а потім, побачивши, що той чекає на відповідь, сказав перше, що прийшло в голову.
- Таак. Ясно... Кріс, у нас ще є час. Ми знайдемо вихід, не потрібно втрачати надію.
- Я не втрачаю, просто...
- Просто, що?
- О, здається, я бачу Кейсі... Так, це вона,- раптом закричав Кріс, придивляючись до постаті попереду.
Згодом машина зупинилася прямо перед дівчиною. Друзі покинули салон, вдихаючи на повні груди холодне повітря.
- Привіт,- весело привіталася Кейсі, копаючи ногами сніг, мабуть, у намаганнях зігріти ноги.
Скай сидить на якомусь камені, обнявши себе руками.
- Томаса ще немає?- запитав Кріс, оглядаючи місцевість.
- Ну як бачиш...- зітхнула Кейсі, ховаючи шию у пальто.
- Ну все, втік ваш Томас. Можемо розходитись,- весело закричала Скай, підіймаючись з каменю.
Саме в той момент, коли дівчина вже ступила декілька кроків у напрямку машини, почулось ревіння двигуна, що надходило від байку, на якому феєрично з'явився Томас.
Він швидко зняв шолом і заправив волосся, що хаотично лежало на голові.
- Вибачте, що змусив вас чекати,- важко дихаючи, схвильованим голосом попросив Томас, підходячи до...друзів? А чи можна назвати дружбою відносини між ними?
- І де ж ти був? Придумував черговий план зради?- з усмішкою на вустах поцікавилась Скай, підходячи ближче та з викликом дивлячись на хлопця.
- Ні, Скай. Я відвозив сестру до друга, тому що мені не було з ким її залишити,- спокійно відповів Томас.
Скай зморщила ніс і повернулася у іншу сторону, склавши руки на грудях.
- Так, добре. Ми зібралися тут не для сварок. Скай, будь ласка, пам'ятай про це,- попросив Кріс, звертаючись до дівчини і за разом й до інших друзів.
- Гаразд...- задумався Томас, уважно дивлячись на Саймона.- Роздягайся!- Скомандував він, махнувши рукою, звертаючись до хлопця.
- Що?- здивовано перепитав Саймон.
- Саймоне, зніми, будь ласка, свою куртку і все, що під нею, щоб твої крила могли з'явитися, не порвавши при цьому твого одягу.
- Добре...- прошепотів хлопець і почав розстібати блискавку на куртці. За нею пішов і светер.
- Аа, хо...хо...холодно!- закричав Саймон, обійнявши себе руками та видихаючи повітря, що перетворювалося у пару.
- Я нічим не можу допомогти...хіба що Кріс,- подумки похваливши себе за кмітливість, сказав Томас.
Крісу знадобилося кілька секунд, щоб зрозуміти, що від нього хочуть, після чого він підійшов до Саймона і викресав з руки вогняну кулю, яка залишилась балансувати на долоні.
- Тільки стань попереду, щоб не обпалити крила,- попросив Томас.
Кріс кивнув і повільно, пильно стежачи за яскравим вогником, став попереду Саймона.
- Чесно кажучи, усе це схоже на якесь жертвоприношення,- сказав Кріс, повернувшись обличчям до друзів.
- Ага, але я замерзну швидше, ніж ви встигнете проказати якесь закляття,- налякано спостерігаючи за вогником, наче боячись, що він може перекинутися на нього, відповів Саймон.
- Ніхто не замерзне. Заспокійся. Тобі потрібно нарешті зосередитися,- суворо відказав Томас, підходячи ближче до хлопця.- Закрий очі. Нормалізуй дихання.- Почав роздавати команди він. - Так, а зараз, тобі потрібно уявити, ніби твої крила прорізаються крізь шкіру і з'являються тут.- Після цих слів почувся легкий смішок з боку Скай, та Томас пропустив його повз вуха, а Саймон зморщився і напружився, намагаючись уявити бажані картинки.
Усі стоять мовчки, боячись зайвий раз дихнути, але пройшла вже хвилина, а нічого не відбулося.
- Гаразд, давай я подивлюся, можливо, щось...- почав Томас, підходячи до Саймона, щоб оглянути його спину на наявність слідів від крил, проте саме в той момент, коли він підійшов, крила розправилися і збили хлопця зніг, вдаряючи пір'ям в обличчя та груди.
Саймон відразу кинувся його підіймати, при цьому, вдаривши по обличчю і Кріса.
- Пробач, я не хотів. Вони самі...- відразу почав вибачатися хлопець.
- Та нічого. Все нормально,- поспішив заспокоїти Томас, який уже стоїть на ногах.
- А, можливо, ці крила можна якось вкоротити?- витягаючи пір'їнку з волосся, поцікавився Кріс.
Саймон широко відкрив налякані очі, уявляючи, як йому великим довгим мечем обтинають крила.
Усі зі здивуванням глянули на друга, розуміючи, що він сказав дурницю.
- Ні, не можна?- розчаровано запитав Кріс, дивлячись на друзів, та не отримавши відповіді.
Усі заперечливо помахали головами.
- Ну то не можна. Я ж просто запитав,-Кріс стенув плечима.
- Добре, повернемося до справи,- згадав Томас і повернувся до Саймона.
- Знову уявляти?- невпевнено поцікавився хлопець.
- Ні, зараз це не допоможе... Розправ крила.
Саймон зажмурився, намагаючись поворухнути крилами, проте у нього нічого не вийшло.
- Ай, все, досить. Зупинись,- втомлено зітхнув хлопець,- я зараз підійду, але ти нічого не роби. Одного падіння з мене вистачило.
- Так, Саймоне, обережніше. Бачиш, він з кожним падінням втрачає все більше розуму, якщо, звісно, там ще є, що втрачати,- вставила свій коментар Скай.
Томас повернувся у бік дівчини і злісно дивився на неї впродовж декількох секунд, після чого підійшов до Саймона.
Він взяв крило і розправив його у горизонтальному положенні. Теж саме зробив і з другим. Звичайно, це забрало в нього трохи сил та часу, адже крила важкі і керувати ними не так легко, як може здатися на перший погляд.
- Ти коли-небудь спостерігав за польотом птахів?- запитав Томас у хлопця, який оглядав свої крила, схрестивши руки на грудях, ніби боячись доторкнутися до них.
- Звісно. Більше того, я вивчав принцип їхнього польоту і можу розказати тобі будову кожної пташки,- запевнив Саймон.
- Ну, будова мені не потрібна, але політ... Твої знання полегшать нам завдання. Дивися, Саймоне, принцип і спосіб польоту у тебе такий самий, як і у птахів. Спробуй помахати крильми спочатку вниз, а потім вверх, але роби це плавно і повільно.- Дав вказівки Томас.
Саймон зосередився і почав махати крильми. Звичайно, спершу йому це вдавалося не надто, помахи його крил були уривчастими та несміливими. Але через деякий час Саймону вдалося взяти під контроль свої крила, і він усе краще почав виконувати поставлене перед ним завдання.
Зрештою, ноги хлопця відірвалися від землі, і він піднявся буквально на тридцять сантиметрів, коли злякався і перестав махати крилами, через що приземлився назад, ледве втримавшись на ногах.
- Ну і чому ти зупинився?- засмучено запитав Томас.
- Я злякався... Це не так легко, ясно тобі? Спробував би ти підняти ці тягарі в повітря,- почав обурюватись Саймон.
- Спробуй ще раз.
Поки Саймон знову намагається злетіти, друзі, як і раніше, мовчки за всім спостерігають. Вони не хочуть влізати в розмову між хлопцями, адже самі не знають, чим допомогти . Все, що їм залишається - спостерігати.
Але, думаю, ви погодитесь, що це доволі захопливе й цікаве видовище.
Саймону вдалося злетіти уже трохи вище, ніж вперше. Він налякано дивиться на землю, мабуть, боячись висоти або падіння, проте не перестає махати крильми.
Скай та Кейсі захоплено спостерігають за другом, Кріс кричить усілякі мотивуючі слова, ну а Томас просто уважно, з легкою усмішкою на губах спостерігає за Саймоном.
- А тепер вперед!- закричав він, коли хлопець піднявся уже достатньо високо.
Саймон кивнув, але цього, звичайно, не було видно з землі, і нахилився у ліво, проте він зробив це занадто різко, і дуже сильно розігнався, махаючи крильми, тому полетів дуже швидко.
Томас щось кричав йому знизу, проте він не чув його. У вухах хлопця свистить вітер, а перед очима все пливе. Саймон різко зупинився, падаючи вниз. Проте хлопець вчасно згадав про крила і почав швидко махати ними знову, стрімко набираючи висоту.
- А тепер плавно і повільно поверни в ліво,-закричав Томас, склавши руки біля рота, щоб було краще чути.
Саймон почав повільно розвертатися усім корпусом, і врешті він уже летів не вверх, а в ліво. Звичайно, хлопець трохи похитувався з боку в бік, але згодом зумів летіти рівно і повертатися у інший бік, під час польоту.
Спершу він летів повільно, зважуючи кожен помах, ніби обчислює якусь складну математичну задачу, проте згодом Саймон став більш впевненим і потроху почав набирати швидкість.
Томас полегшено зітхнув, і його усмішка ставала все ширшою.
- Тільки не лети далеко!- з усієї сили закричав хлопець, проте Саймон його не почув.
- Не відлітай далеко!!- заверещала Кейсі, що змусило всіх зажмуритися та прикрити вуха, але вона зуміла докричатися до хлопця, який здригнувся і завмер в повітрі, та потім закричав "добре!", яке долетіло тільки коротким вигуком до друзів, і полетів далі.
Томас вибрав, безумовно, чудове місце для навчання Саймона - безлюдне поле, якому невидно кінця, де немає жодних споруд та дерев, які б могли перешкоджати польоту хлопця.
- Це сталося швидше, ніж я очікував,- високо піднявши голову до неба, прошепотів Кріс.
- Так...-погодився Томас, зупиняючи свій погляд на хлопцю.
Він ще деякий час дивився на нього, про щось задумавшись, а потім заговорив:
- А ти знаєш, що теж можеш літати?
Кріс відірвався від спостереження за Саймоном і здивовано подивився на Томаса.
- Ти до мене?- примруживши очі, невпевнено запитав Кріс.
Хлопець кивнув.
- Але ж я не маю крил, це просто безглуздо з твого боку...
- Вони тобі і не потрібні,- перебив хлопця Томас,- ти можеш використовувати вогонь у якості " двигуна".- Цілком серйозно пояснив хлопець.
- Ти зараз серйозно?- не вірячи у правдивість його слів, перепитав Кріс.
- Так, спробуй...- Томас підійшов до юнака і взяв його руки, опустивши їх долонями вниз.- Все, що тобі потрібно зробити, це - випустити вогонь у асфальт. Але це немає бути просто постріл, ти маєш не припиняти виділяти вогонь зі своїх рук, навіть у повітрі, інакше впадеш.
Кріс здивовано дивиться на хлопця, все ще не вірячи у правдивість його слів. Проте він все ж опустив голову вниз і випустив вогонь з рук. Хлопця різко підняло вверх, через те, що він дав занадто сильний напір, і він кулею злетів в повітря, залишивши від вогню на асфальті чорні сліди, а в повітрі- темний дим.
Кріс не встиг усе нормально усвідомити, як уже опинився в повітрі. У хлопця перехопило подих і почалася паніка, тому він перестав виділяти вогонь з рук, що призвело до його стрімкого падіння вниз.
Уже над самою землею, його спіймав Саймон і повільно поклав на ноги.
Кріс досі не може оговтатися і з широкими очима та блідим, мов стіна, обличчям, дивиться на Томаса, тримаючись мертвою хваткою за свого рятівника.
Сам Томас, явно не очікував такого результату, адже налякався не менше за хлопця.
- У мене ледь серце не зупинилося,- полегшено зітхнула Кейсі, тримаючись за Скай.- Ой бачила б це Кейт, тебе б тут уже не було.- Сказала дівчина, звертаючись до Томаса.
- Ви чуєте? Наче горілим пахне?- поцікавився Саймон, принюхуючись.
Кріс ніби вийшов з якогось трансу і повернувся назад.
- А, Боже! Горю!- раптом закричав він, махаючи ногою.
Саймон, вмить сховавши крила, мабуть, сам цього не усвідомлюючи, кинувся гасити штани Кріса, які загорілися під час польоту. До нього приєднався й Томас, знімаючи свою шкіряну куртку, а потім, б'ючи нею по нозі хлопця, а Кейсі побігла в машину по пляшку води, яка мала б бути там.
Звичайно, усе було не так жахливо, як їм здавалося, і маленький вогник, який залишив у штанах Кріса невеличку обвуглену дирку, відразу погас.
- Вода! Вода!- почала кричати Кейсі, біжачи до друзів з пляшкою, проте, коли вона побачила, що Кріс ледь живий сидить на землі, то зупинилася на місці.
Кріс глянув на неї і простягнув руку.
Кейсі відразу підбігла до нього і, відкоркувавши пляшку, вручила її в руку хлопцю.
Він в одну секунду випив усе до дна.
Саймон відібрав у Томаса його куртку і накинув собі на плечі .
- Взагалі-то, он твій одяг,- невдоволено буркнув Томас, вказуючи на купу речей трохи подалі.
Саймон уже хотів щось відповісти, проте підбігла Скай.
- Як ти?- запитала вона, опустившись перед Крісом на коліна.
- Це було...неочікувано, страшно, високо, гаряче...але круто,- зізнався Кріс.
Томас шоковано витріщився на нього, а потім полегшено зітхнув.
- Ну слава богу, я вже думав, що ти мене спалиш прямо тут,- прошепотів він.
- Я все ще можу це зробити,- сказав Кріс, схопивши Томаса за ногу, чим добряче його налякав. - Та розслабся, я не збираюся тобі нічого робити, бо хто ж мене потім навчить літати? А ти обов'язково маєш зробити це.
- Домовились,- усміхнувся Томас.
Скай гнівно глянула на них і піднялася з колін.
- Досить уже на сьогодні з нас гострих відчуттів. Думаю, пора розходитись,- запропонувала Кейсі.
- Так, ти права,- підтримав Томас,-я не збираюся нікуди зникати, тому ще встигну навчити вас.- Посилаючи швидкоплинний погляд на Скай, сказав хлопець і допоміг Крісу піднятися з землі.