Надприродні: Посланець смерті

Частина 8

Я прокинулась від гучного пищання, яке, здається, лине звідусіль. Я ще не зовсім усвідомлюю, що відбувається і де я.
- У нас пожежа чи кінець світу?- закричала Кейсі.
- Ні, ми так щоранку прокидаємось,-спокійно відповіла Емілі, яка вже встала з ліжка.
- Ти що знущаєшся? Зараз тільки пів шоста година!- обурюється Кейт.
- Це норма для нас, я вже звикла ,- стенула плечима дівчина.
- Ах, ну коли це припиниться, вимкніть це пікало, прошу!- застогнала Кейсі, закриваючи вуха подушкою.
- Потерпи ще...1...2...3. Усе.
І справді, після підрахунку Емілі, ці противні звуки припинились.
- Хвала небесам!- закричала Кейт.
- Доброго ранку, Скай, як спалось?.. Скай!?- звернулася до мене Емілі, і я вийшла з хвилинного ступору.
- Ах, так, вибач, я просто ще не прокинулась, до мене повільно доходить, що взагалі зараз сталось. А спалось нормально, до цього моменту,-відповіла я.
- Одягайтесь, пора снідати,- усміхнулась Емілі.
Я насилу піднялась з ліжка і одягнула форму, яку тут усі зобов'язані носити увесь час.
Я взагалі не виспалась, насправді. До таких ранніх піднімань я не звикла.
Коли усі були готові, ми вийшли з кімнати, під гучне скарження сестри щодо такого раннього збору.
У їдальні вже зібралося чимало народу, тож ми взяли сніданок і приєдналися за столик, до хлопців.
Я спостерігаю за бадьорими та сповненими енергії хлопцями та дівчатами, які тут навчаються, і не можу припинити дивуватись. Я зараз ледь ложку в руках тримаю, схожа скоріше на якогось лінивця чи слимака.
А Кейсі так взагалі, знову заснула, обпершись об свою руку.
- Їжте швидше, у нас не багато часу,- попередила Емілі.
Я штовхнула Кейсі у бік, щоб вона прокинулась, за що отримала шквал негативних слів, і продовжила пити чай. Мій шлунок зараз відмовляється приймати яку-небудь їжу.
Коли з сніданком було покінчено, ми, а саме учні нашої школи, знову зібралися у головному залі.
- Я зібрав вас усіх тут, щоб розповісти, як проходитиме ваш сьогоднішній день. Спочатку ми зробимо невеличку розминку, побігаємо, я навчу вас деяким бойовим прийомам, виключно заради самооборони, звичайно. На вас чекає тренування, а вже ближче до вечора, я проведу невеличке змагання,-розповів містер Фішер.- Усі виходимо надвір.
Після цих слів ми покинули будівлю. Учні цієї школи уже очікували на нас.
Ми усі вишукувались у декілька рядів і почали виконувати різні вправи.
- І це він називає невеличкою розминкою? Я вже не можу,- обурюється Кейт, після тридцяти присідань.
- Взагалі-то, ми ніколи не робимо такі розминки, а відразу переходимо в спортзал, її зробили тільки, тому що ви приїхали і не звикли до таких навантажень,- відповіла Емілі.
- Аа, я хочу додому, в ліжечко,- застогнала Кейсі.
- Відкласти розмови!- ми почули суворий голос містера Фішера і в мить замовкли.
- Добре, достатньо. А зараз чотири кола навколо бази,- скомандував він.
- Що? - шоковано перепитала Кейсі. Здалося, її очі у цей момент збільшилися
удвічі.
Та ніхто не відповів їй, адже всі почали бігти.
Можна подумати, що чотири кола це не багато, але ця будівля справді величезна і займає велику площу.
- Боюся запитати, скільки кіл пробігаєте ви,- задихавшись від бігу, сказала Кейт.
- Ну десь десять, інколи й менше,- зізналась Емілі.
- Десять!?. А ти ніколи не намагалася втекти звідси?- поцікавилась Кейт.
- Ні, мені тут подобається,- засміялась дівчина.
- Подобається?- перепитала подруга і, не зупиняючи біг, торкнулася долонею до лоба Емілі.
- Та ні, наче температури немає. Але все одно тобі варто б сходити до лікаря,- сказала Кейт.
- Коли я тільки приїхала, то теж так думала, але я провела тут трохи часу і мені почало подобатись. Спочатку, звичайно, було важко, але згодом я звикла до таких навантажень,- відповіла Емілі.
А ми, тим часом, уже пробігли перше коло. Поки що, ще не надто важко.
Після другого кола, у ногах уже починала почуватись втома.
А коли почалось третє коло...
- Мені здається, що я...зараз видихну...свої легені,- сказала я , дуже важко дихаючи, продовжує бігти.
- Усе, я більше не можу!- закричала Кейсі, яка ледь перебирає ногами.
- Кейсі, давай ще одне коло...не беручи до уваги це,- повідомила я.
- Я зараз знепритомнію, де Ліам? Нехай донесе мене до фінішу!- кричала сестра.
- Він уже попереду. Ну, Кейсі давай,- я підійшла до сестри і взяла її за руку, тягнучи вперед.
- Ну принаймні ми не останні,- з надією в голосі, промовила Емілі.
Я обернулася назад і побачила двох товстеньких дівчат, худесенького хлопчика в окулярах і ще одну дівчину.
- Ну так...усе не так погано...- постаралася підбадьорити друзів.
- Ага, усе ще гірше, ніж погано,- закричала Кейт.
- Не засмучуйтесь, я взагалі, коли перший раз бігла, була останньою,- підтримала Емілі.
- Справді?
- Так, щоправда... останньою в першому ряді, але це не важливо...- додала дівчина.
Кейт втомлено зітхнула. Я продовжую бігти, тягнучи за собою Кейсі.
На четвертому колі наш біг більше нагадував швидку ходьбу.
Звичайно, Емілі б могла уже давно добігти до фінішу, проте вона не хотіла залишати нас і весь час намагалася підбадьорити.
І ось, нарешті, ми прибігли. Кейсі відразу упала на траву.
- Молодці, нічого не скажеш, аж перед останні, похвально,- почула я самозакоханий голос Гаррі.
- Та пішов ти!- кинула йому у відповідь Кейт.
- Не забивай голову, це досить непоганий результат, як для першого разу,-відповів Ліам, сідаючи біля Кейсі, на траву, і простягуючи їй пляшку з водою.
- Як жарко,- прошепотіла я.
Після цих слів, які, як я думала, ніхто не почув, на мене почала литися холодна вода.
Я відстрибнула і почала прикриватись руками. Коли цей "контрастний душ" закінчився, мої очі зіткнулись з насмішливим поглядом Гаррі, який тримає у руках порожню пляшку з під води.
- Освіжилась?- запитав він.
- Гаррі, відчепись,-буркнула Емілі.
- А що коли я не хочу?- байдуже поцікавився він, не припиняючи усміхатися.
- Думаю, бійки тут заборонені, але ми можемо зробити виняток заради тебе,-відповів Кріс, який надійшов зі своїми новими друзями, що тут навчаються.
Гаррі ще хотів щось сказати, але містер Фішер, його випередив.
- Йдемо усі у спортзал!- наказав він, і ми повернулись у будівлю.
Спортзал також, як не дивно, є величезним. У ньому знаходяться: боксерські груші, гантелі, різні тренажери, одним словом - усе, що потрібне для тренування.
Учні містера Фішера зайняли тренажери, а він прийнявся тренувати нас.
Я зняла свою накрізь промокшу куртку і залишилась у футболці.
- Для початку, кожен має віджатись по...ну хоча б десять раз,- повідомив чоловік.
- Хоча б?- обурилась Кейт.
- Я не вмію віджиматись,- сказала Кейсі.
- Чому стоїте? Я не ясно виразився?- запитав наш тренер.
Ми усі, як по команді, опустилися на підлогу.
Ясна річ, що у більшості дівчат не виходило віджатись й одного разу. У мене наче виходило, але не знаю, чи я роблю це правильно.
- Ні, це нікуди не годиться!- замотав головою містер Фішер.- Зараз ми навчимо вас правильно віджиматись. Ентоні, Віл, Джессі і...Гаррі. Вони одні з найкращих, тому зараз допоможуть вам. Усі ці діти мають віджатись десять разів, допоможіть їм у цьому,- наказав він, звертаючись до своїх учнів.
Вони кивнули і почали підходити до моїх однокласників.
Я тим часом продовжувала віджиматись так, як вмію.
- Нижче!- почула я знайомий голос, а потім відчула сильний удар по спині, який повалив мене на підлогу.
- Опускатися потрібно нижче,- відповів Гаррі, возвеличуючись наді мною, при цьому на його обличчі красується самозакохана усмішка.
Я, крізь стиснуті зуби, піднялася і почала віджиматись знову, намагаючись опускатися якнайнижче.
Увесь цей час, я відчувала на собі погляд Гаррі.
- Уже краще,- відповів він і попрямував до іншої дівчини.
Я віджалася свої десять разів і знесилено сіла на підлогу.
Біля мене сіла Кейсі.
- Знаєш скільки разів я віджалася?- роздратовано запитала вона.
- Скільки?
- П'ять! І то через силу,- засмучено відповіла вона.
- Ах, Кейсі, дехто й двох разів не зміг і нічого.
- А Крістал з легкістю це зробила,- ображено промовила сестра.
Я втомлено зітхнула.
- Завершили! Качаєте прес 40 разів!- дав нове завдання тренер.
Ну з цим у мене проблем немає.
Після цього ми ще позаймались на деяких тренажерах, і вчитель почав нас навчати різним бойовим прийомам. Після години тренування, ми перейшли на практику.
- Хто хоче спробувати?-  поцікавився містер Фішер.
Піднялося не надто багато рук.
- Як тебе звуть?- запитав тренер.
- Крістал.
- Виходь вперед. Хлопцям зараз має бути соромно,- сказав він.- Я дозволяю тобі вибрати собі противника.
Крістал оглянула зал хитрим поглядом і зупинилась на сестрі.
- Кейсі,- з відразою промовила вона.
- Виходь до нас,- сказав містер Фішер, вказуючи на сестру.
Кейсі невпевнено стала навпроти Крістал, кинувши на нас наляканий погляд.
Боротьба- це явно не те русло, у якому сестра б змогла досягти успіху, і Крістал це знає.
- Використовуємо тільки ті прийоми, які я показував. Програє той хто впаде першим. У вас є дві спроби,- пояснив правила чоловік.
Після короткого відліку, дівчата розпочали боротьбу .
Крістал впевнено почала наступати і, схопивши Кейсі за руку, викрутила її,  і підбила ноги. Сестра впала на підлогу.
Я зі страхом спостерігаю за тим, що відбуваються, і знаходжу поглядом Ліама, який не менш знервований, ніж я.
- Вставай,  принцесо, чи ти здаєшся?- насмішливим тоном, запитала Крістал.
- Давай, Кейсі, ти зможеш!- раптом закричала Кейт.
Кейсі піднялась на ноги, і бій розпочався знову.
В результаті Крістал знову використала вивчений сьогодні прийом, і Кейсі опинилась на підлозі, скривившись від болю.
- Невдаха,- кинула Крістал.
Після цих слів Кейсі з усієї сили вдарила Крістал ногами і вона, не втримавши рівновагу, впала .
Сестра піднялась з підлоги і, під здивованими поглядами усіх присутніх , підійшла до нас.
- Непогано,- прокоментував тренер і запросив до бою наступну пару.
Я перевела погляд на Крістал. Нік схопив її за руку і щось зі злістю говорив, та я не могла розібрати що.
- Я ненавиджу Крістал, вона принизила мене перед усіма,-засмучено промовила Кейсі.
- Не правда, в кінці ти...
- Але це сталося уже після того, як я впала, отже вона виграла,- перебила сестра.
- Це неважливо, ми їй ще покажемо,- підбадьорював Ліам, обіймаючи Кейсі зі спини.
Після ще деяких поєдинків, у одному з яких, до речі , переміг Кріс, ми усі вийшли надвір, щоб навчитися стріляти.
Нам видали зброю, спеціальні навушники та окуляри, і ми вишикувались у ряд, перед мішенями.
Тренер підійшов до кожного з нас, щоб показати, як правильно поводитись зі зброєю, і ми почали стріляти.
Скажу чесно, у мене виходило досить добре, можливо, через стрільбу з арбалета я вмію гарно цілитись.
У дівчат теж непоганий результат, ну а Емілі схибила тільки один раз.
- Так, добре. Ви усі молодці, тому поки не сіло сонце, я хочу, щоб ми пограли в одну стратегічну гру, під назвою- пейнтбол,-повідомив містер Фішер.
Усі зраділи такій новині, та й я теж. Давно хотіла зіграти у цю гру, проте не випадало можливості. Думаю, буде весело.
- Зараз я розділю вас на команди. Першою буде - спецназ. Ті діти, чиї імена я назву, стануть по праву сторону біля мене,-сказав чоловік і почав вивчати список, що був у нього в руках.- Джулія Агнес, Браян Свенс, Емілі Брукс, Нік Сімпсон, Мішель Тейт, Зейн Вілсон, Скай і Кейсі Морган...
Далі ми не слухали, а раділи з того, що в одній команді.
На жаль, Кейт і хлопці потрапили в команду терористів.
- Мета гри- звільнити заручника. Його утримуватимуть на базі терористи, задача спецназу- звільнити заручника і привести його на свою базу, до якої вас зараз приведуть. Кого підстрелять, той вибуває з гри. Заручником буду я. Усе просто, а зараз вам роздадуть костюми і зброю, переодягайтесь, і ми розпочнемо наш поєдинок,- пояснив містер Фішер.
Після цих слів, наш вчитель з фізкультури відвів нашу команду на базу, яка  являє собою невеличкий барак у глибині лісу. За цей час противники мали заховати заручника на воєнній базі та стати на позиції.
Нам роздали нову форму, у нас вона - зелена, а у терористів- синя. Також нам видали пневматичну зброю, яка стріляє капсулами з фарбою, і маски.