Надприродні: Посланець смерті

Частина 29

- Отже, що тут у нас...- прошепотів прокурор, розглядаючи якісь документи на його робочому столі.- Незаконне придбання нелегальних ліків... Ви маєте заплатити штраф на суму шість тисяч доларів,- сповістив чоловік, втомлено глянувши на хлопців.
- А що буде з препаратом? Нам його віддадуть?- поцікавився Нік, спершись руками на стіл.
Чоловік у формі розсміявся.
- Ні, звичайно. Ми його конфіскуємо.
- А є якийсь інший варіант? Тому що нам дуже потрібна та маленька коричнева баночка,-благально глянувши на прокурора, запитав Томас.
- Нууу...- задумався чоловік, перебираючи папери в руках.- Двадцять тисяч і ми розходимось.
- Що? Двадцять штук!!? Та препарат коштує менше !- шоковано витріщивши очі, перепитав Нік.
- Добре, 18.
- Але...
- 19.
- Ні, ні. Нас все влаштовує, тільки... Можна ми віддамо гроші не зараз, а припустімо...через чотири години?- з надією дивлячись на чоловіка, запитав Томас, уже обдумуючи, де зможе взяти таку велику суму.
- Або платите зараз, або я сповіщаю начальству про спробу дачі хабара, і вам дають термін,- суворо відповів прокурор, з кам'яним виразом обличчя спостерігаючи за затриманими.
" Я, що дарма тут висиджую зад усю ніч? Одразу видно, що це якійсь мажори, ще й мнуться ніби вони таких грошей ніколи й не бачили."- Подумав чоловік, з презирством окинувши поглядом хлопців.
- Де нам взяти вісімнадцять штук?- прошепотів Нік до Томаса.
Хлопець задумався. У нього немає таких грошей.
- А можна зателефонувати ?
- Дві хвилини.
Томас кивнув і витягнув з кишені телефон та карточку з номером. Він ввів цифри і натиснув на кнопку "виклик", чекаючи, коли візьмуть трубку .
- Слухаю,- відізвався чоловічий голос на тому боці.
- Це Томас, що купляв у тебе препарат. Тебе вже випустили?
- А тобі що до того?
- Ти можеш позичити мені вісімнадцять тисяч доларів, я клянуся, що віддам.
- От чорт... Вічно з вами проблеми.
В наступну мить двері в кабінет відкрилися, і всередину зайшов хлопець у чорному, з яким вони якраз і зустрічалась для придбання ліків.
Хлопець підійшов до стола, і байдуже кинув на нього пачку грошей, які заробив сьогодні, продаючи інший товар.
Прокурор усміхнувся і заховав гроші в шухляду.
- Завжди приємно мати з тобою справу, Джаред. Ти розумієш мене з пів слова.
Хлопець проігнорував коментар чоловіка і натомість звернувся до Томаса:
- Даю тобі день на повернення боргу. І навіть не думай мене обманути, я дістану тебе з-під землі.
Після цих слів Джаред покинув кабінет, голосно ляснувши дверима.
Прокурор витягнув з тумбочки пакунок з лікарством і поклав на стіл перед хлопцями.
Томас швиденько схопив його і заховав в кишеню куртки.
- Чого сидите? Валіть звідси!- злісно буркнув чоловік, знову повертаючись до документів.
Хлопці швидко піднялися з місць і вийшли з кабінету, а потім і з самої будівлі.
- І де ми візьмемо гроші? Телефонуємо до Кріса?- поцікавився Нік, одягаючи шолом.
- Ні, Кріс про це не має знати. Це моя провина, слід було бути обачнішим. Я сам знайду гроші,- заперечив Томас, сідаючи на байк.
- Твої принципи мене вбивають. І взагалі-то я теж у цьому винен не менше за тебе,- буркнув Нік, та Томас проігнорував його слова і завів мотор.
Хлопці поїхали у мотель, адже дуже втомилися після довгої дороги та сидіння у поліцейському відділку та й потрібно придумати, де знайти гроші.
Коли друзі увійшли всередину, то американки не було за столом і коридор пустував.
Хлопці зайшли в номер і відразу втомлені впали на ліжка.
- Є якісь ідеї?- поцікавився Нік, розглядаючи стелю, яка наче в будь- який момент готова впасти йому на голову.
Томас не відповів відразу, проте через хвилину вигукнув, різко сівши на ліжку:
- Є!
Хлопець витягнув з кишені  свій мобільний. Через хвилину він знайшов потрібний номер і приклав телефон до вуха.
- Здоров бро, ще не забув про мене?- запитав Томас з усмішкою на обличчі, коли трубку підняли.
- Томас? Ти що здурів? Ясно, що не забув. А от ти...
- Знаю, я давно не писав і не телефонував...
- І не приїжджав...
- Ну так, я не можу назвати себе хорошим другом, але все ж, у мене є до тебе справа.
- Тоді я тебе уважно слухаю.
- Я пам'ятаю, що ти говорив багато про те, що тобі подобається мій байк і ти хотів би мати такий самий, тому я готовий продати тобі його.
- Що? Томасе, ти збожеволів?- пошепки закричав Нік, підірвавшись з ліжка. Він не очікував таких рішучих дій від друга, який буквально не розлучається зі своїм транспортом.
- Ти жартуєш? Я тобі пропонував будь-які гроші, але ти ні за що не хотів продавати його, а зараз ось так просто?
- Просто мені потрібні гроші. Якщо ти зацікавлений у моїй пропозиції, то я зараз в Лондоні, і ми можемо зустрітися хоч зараз.
- Звичайно, я зацікавлений, але зараз не можу зустрітись. Давай десь через дві години біля мосту?
- Добре.
- Тоді, до зустрічі.
- До зустрічі.
- Томасе, ти не продаватимеш свій байк! Це ж абсурд,- почав обурюватись Нік, коли хлопець скинув виклик.
- Я уже все вирішив,- серйозно відповів Томас, знімаючи шкіряну куртку, в якій так і лягнув після приходу у номер.
- Має бути інший вихід, це ж...
- Давай не будемо сперечатися, я хочу допо...-Томаса перебив легенький стук у дерев'яні двері номера.
Хлопець здивовано глянув на Ніка, адже вони не чекали гостей в такий пізній час.
Томас встав з ліжка і різким ривком відчинив двері. За ними стоїть американка у чорній облягаючій сукні, що підкреслює її пухкеньку фігуру, ну і, звичайно, як без глибокого декольте.
- Добрий вечір,- радісно усміхнулась жінка, якій десь за тридцять, тримаючи у руці тарілку з пахучим пирогом.- Можна пройти?
Томас невпевнено відійшов в бік, пропускаючи нічну гостю всередину і, зачиняючи після неї двері.
- Я тут спекла вам яблучний пиріг,- повідомила американка, простягаючи десерт Томасу, який так і залишився стояти в дверях.
- Але ми не замовляли,- відказав хлопець, тримаючи руки за спиною.
- Так, це, просто...моя подяка вам,- широко усмінулась жінка, тицяючи пирогом ледь не в груди хлопцю, що втиснувся в двері.
- Подяка за що?
- За те, що ви...не геї,- гостя спершу розгубилась, та потім впевнено відповіла, хоча було видно, що вона придумала це щойно.
- Але...- хотів уже заперечити Томас, проте Нік перебив його, беручи пиріг з рук жінки:
- Дякую. Нам дуже приємно.
- Ну знаєте, дякую в кишеню не покладеш, як то кажуть... Тож ви могли б мені інакше віддячити...- хитро усміхнулась американка, нагадуючи медузу з мультфільму " Аріель", погладивши Ніка за плече.
Томас прикусив губу, щоб не засміятись, і зі співчуттям глянув на друга.
- Що ж...- промовив Нік, кладучи пиріг на стіл.- Ми геї.
Хлопець підійшов до Томаса і обійняв його за талію.
Томас спершу розгубився, та потім вирішив підіграти, тільки б ця горгулія покинула їх номер, тому він видавив з себе фальшиву усмішку.
- Ааа...- зніяковіло протягнула жінка, вказуючи на два окремі спальні місця.
- Ми посварились,- відповів Нік, різко відштовхнувши від себе Томаса.
Американка задумалась і згодом сказала:
- Ну, нічого, все буває вперше.
Вона сіла на ліжко Ніка, закинувши ногу на ногу, і хитро глянула на хлопців.
- А ти знаєш, що є стаття за розбещення неповнолітніх?- Томас приступив до радикальних мір, адже його вже починає дратувати уся ця ситуація.
- Неповнолітніх?- розгублено перепитала жінка.- Я думала... А ви... Що ж, я думаю, мені пора. Вибачайте, що так сталося. Передавайте батькам привіт. Всього вам доброго... А можна я це заберу?- поцікавилась американка, вказуючи на пиріг, що лежить на столі.
- А це за завдану травму нестабільній дитячій психіці,- заперечив Нік, закриваючи собою десерт.
- А ну так. Солодких снів,- невпевнено відповіла жінка і вийшла за двері, які для неї відчинив Томас.
Хлопець швидко перекрутив у замку ключ... про всяк випадок.
Він сперся на стіну і кілька секунд просто дивився на Ніка, після чого вони обоє вибухнули сміхом.
- Я скоро збожеволію,- прошепотів Томас, лягаючи на ліжко.
- Взагалі-то у цьому є і плюси. По-перше, ти виглядаєш не як сімнадцятирічний шмаркач, а як зрілий хлопець, а по-друге, у нас є безплатна вечеря,- сказав Нік, уже жуючи кусочок пирога. Хлопці їли нормально тільки зранку в літаку, тому, звичайно ж, вони уже встигли добряче зголодніти до цього часу.
- От за що я тебе люблю, то це за твоє почуття гумору,- відповів Томас, розглядаючи тріщину на стелі. Йому щось навіть думати про їжу не хочеться.