Затятий ворог знищений. Скай разом з друзями з мужністю та витримкою подолала усі перешкоди, що траплялися на важкому тернистому шляху їхнього нового життя. Здається, що воно знову стало спокійним та безтурботним.Проте Скай уже давно затямила, що її...
Я швиденько забігла у кабінет фізики і зайняла другу парту. На щастя, я встигла до приходу нашого суворого вчителя. - Відкриваємо підручники і записуємо тему,-а ось і він,- сьогодні у нас дуже важливе заняття, тому попрошу уважно мене слухати. Я відкрила підручник і приготувалася записувати новий матеріал. Взагалі, я люблю містера Кеннона, не зважаючи на те, що він дуже суровий, пояснює він гарно та зрозуміло, саме тому у мене проблем з фізикою немає, чого не можу сказати про інших.
Я уважно переписувала задачу з дошки, поки мою увагу не привернув силует за вікном. Надворі стояла дівчина, вона дивилася на мене пустим поглядом і не зводила очей. Від цього у мене волосся стало дибки. Проте справжній жах почався тоді, коли я змогла впізнати ту дівчину. Руде волосся, великі карі очі, які я не забуду ніколи. Це вона - та сама дівчина, яку ми знайшли мертвою у річці, і, схоже, я повільно починаю божеволіти. Я протерла очі, намагаючись відігнати мару, проте силует не зник. Мені стало справді страшно. - Ти ж мертва...- прошепотіла я, не зводячи погляду з дівчини, яка за весь цей час навіть не поворухнулась. - Ви щось сказали, міс Морган?- раптом у мою свідомість увірвався голос вчителя, що змусило мене відвести погляд від вікна. - Га? Тобто, що, перепрошую?- перепитала я. - З тобою усе добре? Ти вся зблідла, наче привида побачила. - Що?! Ви це про кого? Я нічого не бачила,- налякано закричала я. - Ох, гаразд, тоді продовжимо. - Вибачте... Ох, яка ж я дурна, тепер усі точно думають, що я несповна розуму. Я знову перевела погляд у вікно і... - Ааааааа! Чорт!- закричала я, підірвавшись з-за парти. Дівчина стоїть просто під вікном, поклавши руки на скло.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
- Кейсі! Що сталося!?- знервовано запитав містер Кеннон. - Нічого, можна я вийду, мені щось не добре. - Так, йди. - Дякую. Я швидко схопила книжку з парти, сумку з підлоги, і вибігла в коридор. Пробігши трохи, я обперлась на стіну і прикрила очі, намагаючись нормалізувати дихання і серцебиття. Фух, у мене ще досі мороз по шкірі. Коли я відкрила очі, то дівчина знову була прямо переді мною. - Аа! Та що ж таке!?- я відбігла у бік. - Чого ти причепилась до мене? Чого тобі треба?- запитала я, ледь тримаючись на ногах від страху. Дівчина нічого не сказала, а просто пішла до виходу. Перед дверима вона зупинилася і поманила мене рукою. - Ще чого? Я нікуди з тобою не піду. Дівчина подивилася на мене лютим поглядом і я, людина, яка не хоче бути вбитою злим духом, пішла за нею. Ми покинули подвір'я школи і підійшли до нашої з сестрою машини, на якій ми сьогодні вирішили поїхати, про що я вже встигла пожаліти. "Злий дух" відкрила дверку і сіла в машину. Ви розумієте: не пройшла крізь, а саме відкрила, сіла і закрила. Я одна думала, що привиди на таке не здатні? Нас все життя обманювали. Після хвилинного ступору, я обійшла машину, і сіла в неї. Дівчина - привид жестом наказала мені завести двигун. - А куди ж мені їхати?- схвильовано запитала я. Дівчина кивнула головою прямо, і я завела мотор. - Ти ж можеш говорити зі мною, я знаю. Чи може ти німа?- запитала я у неї. Та вона навіть не подивилася на мене. Я розчаровано зітхнула і перевела погляд на дорогу. Увесь час дівчина показувала мені рукою куди повертати, аж поки ми не доїхали до лісу і вона наказала зупинитися. Мені стало не по собі. Дух мертвої дівчини привіз мене в ліс. Звучить добре, як для фільму жахів, але ж не для реального життя. Привид покинув машину, і я невпевнено вийшла за нею. Дівчина почала заходити в ліс, а я так і залишилася стояти. Вона зупинилася і подивилася на мене. - Послухай, я взагалі-то знайшла тебе, а не вбила. Навіщо ти мене сюди привела? - Просто мовчки йди за мною і не бійся, я нічого тобі не зроблю,- раптом заговорила вона. - Ти ба, заговорила, але я не можу тобі довіряти. - Я привид. Що я можу тобі зробити?- роздратовано зітхнула вона. - Взагалі... багато чого. - Ти передивилася серіалів, не вір всьому, що чуєш. А тепер, пішли. Сказала дівчина і пішла далі. Я поспішила за нею. - Останнє запитання. Як тебе звуть? - Шеріл. - То...що з тобою сталося, Шеріл? - Ти ж сказала, що то було останнє запитання... Потерпи, скоро сама все дізнаєшся. Я розчаровано зітхнула і пішла далі. Я собі навіть уявити не можу, що цій дівчині потрібно від мене. Сподіваюсь, що вона не звинувачує мене в своїй смерті. Жаль, що у мене немає номера Зейна, я б подзвонила йому і сказала приїхати, а тоді вже нехай розбираються самі. Хоча, можливо, це й не він вбив її. Це була Крістал, точно, тільки це стерво здатне на таке. Навіть якщо так, що такого в цьому лісі? Шеріл веде мене до річки? Можливо, там якісь докази, що не помітили поліцейські? У будь-якому випадку, я вже втомилася йти. На високих підборах пробиратися через лісові хащі не так і легко. - Довго нам ще йти?- поцікавилась я. -Довго. Тільки не скигли. Ох, ну чудово. - І чому я взагалі маю слухати тебе? Я можу прямо зараз розвернутися й піти,- невдоволено сказала я. - Можеш. Але те, що ти побачиш, варте того, щоб пройти цей шлях. - І що ж я побачу? - Май терпіння.
