Надприродні: Посланець смерті

Частина 22

POV Автор

Перший сніг. Мені здається, що зима - це саме та пора року, яка здатна повернути нас у дитинство.
Неважливо скільки тобі років, ти все одно усміхатимешся, коли побачиш лапаті білосніжні сніжинки, які падають звідкись з небес і розбиваються об землю після секундного польоту.
Після дощової та пасмурної осені, зима стає тією порою року, яка приносить якусь живість і прикрашає наші сірі будні.
От і зараз Хартфорд повільно потопає у білизні.
Маленькі діти з захопленням споглядають на лапату красу через вікна засніжених будинків, а деякі вже хапають її долонями, ганяючи по подвір'ї.
Хтось повільно бреде вулицею, поглядаючи на засипані снігом будинки та дороги, і є ті, що швиденько простують по вулиці, поспішаючи на роботу чи деінде. Вони міцно закутались у пальта і не встигають намилуватися красою зими.
Серед усієї цієї метушні, по всипаній снігом дорозі, їде біла автівка, а в ній сидять дві дівчини.
Одна з радістю вдивляється у вікно, роздивляючись краєвиди та наслідки першого снігу, а інша - з сумом вдивляється у даль, не помічаючи нічого.

- Кейсі, чому ти така засмучена? Це через Ліама?- з хвилюванням у голосі запитала Скай, нарешті зупинивши погляд на сестрі.
До того, усю дорогу вони мовчали. Скай намагалася якось завести розмову з дівчиною, проте отримувала лише суху коротку відповідь на поставлене нею запитання.
Кейсі ще з вчорашнього вечора сама не своя, і ми можемо здогадатися чому.
- Я просто... Скай, а якщо він мені не пробачить?- невпевнено припустила дівчина, в задумі зігнувши брови, що зумовило появу маленьких зморшок на її лобі. Вона кинула швидкоплинний погляд на сестру, а потім знову на дорогу, міцно тримаючи руки на кермі.
- Тобі немає чого хвилюватися. Ліам, просто ревнує, йому перейде. Ви ж Кейсі та Ліам - найкраща пара школи. Ви одне ціле, тому не можете існувати одне без одного. Перестань марно хвилювати себе. Усе налагодиться,- дивлячись кудись на дорогу, сказала Скай, підтримуючи сестру.
- Я щиро на це сподіваюсь... А ти як? Ну...після зустрічі з Томасом?- невпевнено запитала Кейсі, зажмурившись, наче з'їла щось дуже кисле, мабуть, у кінці, жаліючи, що зачіпила цю тему.
- Я в порядку, але не хочу говорити про це,- відповіла дівчина, знову сумно вдивляючись у вікно та при цьому повністю перебуваючи у своїх думках.
- Добре, я зрозуміла,- риси обличчя Кейсі помітно розслабилися, і вона, з легкою посмішкою на вустах припаркувала авто на подвір'ї школи.
Міцно зав'язавши пасок на пальті, вона стоїть і розглядає, що твориться на вулиці, чекаючи поки з машини вибереться сестра.
- Ааа, так не хочеться йти до школи,- заскиглила Скай, запхавши руки в кишені куртки.
Дівчата поволі почали просуватися доріжкою.
- Ай!- закричала Кейсі, коли об її голову щось вдарилось. Дівчина здивовано повернулася назад, потираючи забите місце.
- Кріс!- злісно виплюнула вона, що змусило хлопця засміятися.
Проте веселий настрій Кріса вмить щез, коли в його обличчя влучив великий сніговий шарік, який, з великою любов'ю, запустила Скай.
Хлопець похитнувся на місці і, зачепившись за свій же рюкзак, з гучністю приземлився у сніг.
Скай в здивуванні закрила рот руками і скривилася, оцінюючи усю важкість падіння, а Кейсі з усмішкою промовила:
- От бовдур.
Кріс уже хотів піднятися з землі, коли на нього зверху щось упало, боляче придавивши.
- О Боже, Кейті, злізь з мене,- випльовуючи з рота сніг, прохрипів хлопець, намагаючись скинути з себе дівчину, яка весело регоче, лежачи на його спині.
- Ось він, представник виду снігова людина,- з гордістю у голосі та смішинкою в очах, сказала Кейсі, коли Крісу нарешті вдалося встати.
- Ха, ха, ха,- кинув Кріс, обтрушуючи себе від снігу.
До нього приєдналася і Кейт.
- А де Ліам?- поцікавилася Кейсі, роззираючись довкола.
- Не знаю. Я приїхав разом з Кейті,- стенув плечима Кріс, підіймаючи з землі свій рюкзак.- Маєш тобі, одяг наскрізь промок... Я їду додому.- Впевнено відповів хлопець, киваючи в кінці, ніби сам підтверджує слушність своєї думки.
Кріс уже розвернувся, щоб піти, коли суворий чоловічий голос зупинив його:
- А куди це ти зібрався?- сердито поцікавився містер Бертрам, підходячи до компанії.
Чоловік, одягнутий у чорне довге пальто та такого ж кольору класичні штани.
У його руках чорний шкіряний портфель, на очах окуляри з, знову ж таки, чорною оправою, а на обличчі легка неохайна щитина, що робить його на вигляд ще старішим за свої роки.
Це все ніби підкреслює його зайнятість та професійність.
- Доброго ранку, містере Бертрам,- скривившись, привітався Кріс.- Що змусило вас так рано прибути до школи?- Ніби ненароком поцікавився хлопець.
- Рано?!- закричав чоловік, дивлячись на свій наручий годинник, який раніше не було видно, через рукав пальта.- Через хвилину починається урок! Бігом до школи!
- Але пане директоре,- невпевнено почав Кріс. Таке звертання змусило чоловіка прищурити очі, пильно дивлячись на хлопця.- Бачите, я увесь мокрий, мені потрібно перевдягнутись, ви ж не хочете, щоб я захворів? Школа дбає про своїх учнів.
- Отожбо, що дбає, а ще несе відповідальність. Тому я, як дуже дбайливий директор, не відпускаю тебе нікуди. А раптом ти замерзнеш по дорозі? Чи вріжешся у когось, через те, що пальці замерзли, і не можуть втримати кермо? Тому я люб'язно запрошую тебе увійти до школи і переодягнутися у свою спортивну форму, а я накажу виписати тобі безплатний чай у їдальні.- Видавивши щось на подобі посмішки, при цьому показавши свої жовтуваті зуби, відповів чоловік, вказуючи руками на двері школи.
- Я вельми вражений вашою добротою,- сумно кинув Кріс і роздратовано штовхнув двері, заходячи всередину.
Друзі поспішили пройти за ним, оминаючи директора, який стояв і чекав, поки усі зайдуть.
- От козел старий, причепився до мене. Йому уже давно пора на пенсію,- прошепотів Кріс, поправивши рюкзак.
- Ви щось сказали, містере Прант?- раптом закричав чоловік, дивлячись на хлопця залитими свинцем очима.
Кріс підстрибнув на місці.
Він неочікував, що директор піде за ними, тому в повному шоці витріщився на нього.
- Ні, нічого,- впевнено відповів хлопець, поправивши низ своєї куртки.
- А мені здалося, що ти скаржився на те, що тобі було мало виправних робіт,- більше, як ствердження, а не запитання, сказав містер Бертрам.
- Вам здалося,- поспішно відповів Кріс, згадавши про минулі, на його думку, "каторги", і розвернувся, щоб піти.
- Чекаю вас у своєму кабінеті після уроків,- суворо кинув чоловік і зник за поворотом, не давши змогу Крісу на, хоча б найменші, заперечення.
Кріс роздратовано видихнув, опустивши руки.
Втративши остаточно увесь настрій, що був присутній зранку, він увійшов у клас.
- Везунчик,- прошепотіла Кейт, вдивляючись у слід хлопцю.
- Ага...ну добре, я на урок. Побачимось на перерві,- сказала Кейсі і вирушила коридором, прямуючи до класу біології.
Вона вже майже підійшла до нього, коли її увагу привернула одна людина.
- Нік, можна тебе на хвилинку?- нервово поцікавилась Кейсі, ловлячи на собі здивовані погляди хлопців, з якими він розмовляв, та самого Ніка.
- Звичайно,- розгублено відповів він, відходячи разом з дівчиною у бік.
- Це ти надіслав Ліаму ті фото?
- Які фото?
- Зрозуміло, отже це Крістал,- сказала Кейсі, побачивши здивування у очах хлопця, і вже розвернулася, щоб піти, проте Нік зупинив її.
- Почекай, які фото, ти про що?
- Хтось надіслав Ліаму фото, де ми з тобою у парку, через що ми з ним сильно посварилися.
Нік прихилився до стіни, уважно все обдумуючи.
- Крістал?- після кількох секунд мовчання, запитав він.
Кейсі стенула плечима.
- Ти пробач, але нам краще більше не бачитися, я не хочу остаточно зіпсувати стосунки з Ліамом...
- Мені все зрозуміло...Бувай тоді,- востаннє кинувши на дівчину сумний погляд, Нік зник у натовпі підлітків.