Надприродні: Посланець смерті

Частина 54

Рік потому

- Скажіть, будь ласка, які у вас стосунки з Мірлією Сандерс? Ви і справді зраджуєте своїй дружині?- кричить Скай у спину чоловіку, намагаючись простягнути диктофон ближче до його обличчя, проте це просто неможливо. Дівчина боїться, що десятки інших журналістів затопчуть її. Вона відчуває, як у кишені вібрує телефон і сумно зітхає, опускаючи занімілу рук з диктофоном вниз. Скай бачить ім'я сестри на екрані, тому щасливо усміхається, проте раптом згадує про своє завдання і переводить погляд на місце, де ще секунду назад стояв чоловік з бездоганно відбиленими зубами та зализаним чубом, але з розчаруванням помічає, що він уже зник у стінах будівлі. Усі інші почали розходитися, штовхаючи дівчину в різні сторони, тому вона намагається відійти в бік, і нарешті підіймає виклик.
- Привіт,- весело вітається Скай, махаючи сестрі у камеру.
- Привіт, привіт!- відгукується Кейсі, і махає праскою у відповідь.- Як справи?
- Здається, я знову провалила завдання. З такими темпами мене виженуть з університету,- сумно відповіла Скай і сіла на лавку, перед цим, струсивши з неї сніг.- Але це неможливо! Мої колеги просто звірі, в якись момент я подумала, що мене заштовхають до смерті.
- Ну не хвилюйся. У тебе все ще попереду,- підтримала сестру Кейсі.
- А ти чим займаєшся?
- А у мене нове замовлення,- гордо відповіла дівчина.
- Чудово...
- Я так хвилююся. Мені залишилось доробити ще невеликі деталі. Ось прасую тканину, бо Нік, як завжди не помітив її і помнув  своїм задом.
- Твої тряпки розкидані по всьому домі і ця зливалась з кольором нашої постільної білизни.- Почувся голос Ніка десь на задньому фоні. Вже за мить хлопець зайшов у кімнату і поклав важкі пакети на підлогу.
- О, привіт,- кивнув він, помітивши обличчя Скай у телефоні.
- Ти все купив?- поцікавилась Кейсі, заглядаючи у пакети. Вона вигрузила звідти пачку памперсів і витягнула банку з дитячим харчуванням.
- Нік, що це?- Кейсі намагалась говорити якомога спокійніше, проте вираз обличчя дівчини видавав її.
- Їжа,-здивовано відповів хлопець, знімаючи куртку.
- Я що просила тебе купити, скажи мені?
- Пюре з яблуком.
- А ти, що купив?
- Пюре з яблуком,- впевнено відповів Нік, здійнявши руки в повітря.
- Це пюре з яблуком і грушею! Скільки разів я тобі казала, що в Еббі алергія на груші!- не стрималась і закричала Кейсі, тицяючи банкою у хлопця.- Ну невже ти і купити нічого нормально не можеш? От тепер повертайся у магазин і купи мені пюре з яблуком,- наказала дівчина і, байдуже кинувши банку на стіл, знову підійшла до гладильної дошки.
- Ну, Кейсі,- невдоволено застогнав Нік.
- Я все сказала. Без їжі можеш не повертатись.
Нік втомлено зітхнув і, схопивши куртку з крісла, вибіг в коридор.
- Еббі перестань гризти кролика,- уже спокійно попросила Кейсі у дитини.- Не можна так, йому боляче.
- Бачу у вас там весело,- усміхнулась Скай.
- Ой, і не кажи.
- Вчися, вчися. Колись і у тебе буде дитина.
- Чесно, це дуже складно , вона весь час плаче, і я не розумію чи її щось болить, чи вона голодна, чи памперс уже повний. Я просто не могла відмовити Барбарі. Вона завжди дуже добра до нас.
- Зрозуміло. О котрій у вас поїзд з Нью-Йорка?
- Уже через кілька годин. Барбара обіцяла от-от прийти і забрати Еббі, тоді й почнемо збиратись.
- Добре, тоді до зустрічі. Я вже маю бігти.
- До зустрічі,- Кейсі махає на прощання та вибиває.
Скай сумно усміхається та запихає телефон у кишеню кремового пальта. Вона не бачилась з сестрою уже кілька місяців і за цей час добряче заскучала за нею. Тай не тільки за нею, за всіма. Друзі роз'їхалися хто куди,але, на щастя, сьогодні вони вперше за весь рік зберуться разом, щоб зустріти Новий рік... Хоча все ж не всі покинули рідне місто.