Надприродні: Посланець смерті

Частина 46

І знову білі стіни та стеля, і знову неприємний запах медикаментів, знову люди в білих халатах, лікарняна метушня, хворі та їх рідні, слова співчуття та радісні новини. Скай здається, що за все своє життя вона не була в лікарні стільки разів, як за два останні роки, довгі роки, за які її життя кардинально змінилося. Але тоді, на початку шляху, все було інакшим, вони були наляканими, зате разом, а зараз страх кудись зник, але разом з людьми, які допомагали їй боротися з ним. Дівчині важко повірити у те,що зараз вона сидить у цьому душному коридорі, задихаючись від власних спогадів, шуму, сліз, криків, знаючи, що за одними з важких металевих дверей зараз лежить її друг. З першої хвилини, коли вона побачила бліде обличчя Кріса та його нерухоме тіло, усе почало здаватися якимось страшним сном. Скай щипає себе за руки, до крові здирає губи, намагаючись прокинутись. Вона так хоче отямитися від цього жахіття, опинитися у своєму ліжку і продовжити жити нормальним життям: піти до школи, зустріти Кріса в коридорі, побачити його широку усмішку, послухати його дурні жарти, але...вона не прокидається.
Котра зараз година? Який день, місяць, рік? Дівчина наче провалилася у порожнечу, темну , холодну яму, в якій змішалася уся метушня, голоси, крики та спогади. Скай намагається не думати про Кріса, тому що знає: достатньо тільки одного образу його обличчя в її голові, і сльози знову ріками потечуть по щоках, залишаючи мокрі солоні доріжки розпачу та болю. Вона сидить на білосніжному диванчику лікарні, в якій працює містер Шелдон, обійнявши ноги руками та поклавши голову на коліна. Скай не хоче підіймати очі, адже знає, що не зможе довго дивитися на страждання друзів та рідних хлопця. Дівчина чула, як кілька хвилин назад місіс Прант, непритомну, понесли у палату, і Ліам люб'язно запропонував посидіти з нею. Йому потрібно побути самому. Наодинці пролити ріки сліз, які не мають бачити інші. Кріс був для нього більше, аніж просто другом, він був братом. Його підтримка, доброта, щирість, сила, сміх, життєрадісність - супроводжували Ліама упродовж всього його життя, тому зараз хлопцю важко уявити своє майбутнє без нього, без частинки своєї душі та серця.
Нік вивів Кейсі на вулицю, тому що дівчина вже кілька разів була за крок від того, щоб знепритомніти. Хлопець подумав, що свіже повітря піде їй на користь. Саймона тут немає. Він сидить на лавці під якимось деревом, закривши обличчя руками. Не важко здогадатися, що хлопець звинувачує себе у смерті Кріса, проте, можливо, й сам не знає, чому. Олівії теж зараз немає поруч, хоча дівчина дуже сильно хотіла б зараз бути з друзями, але Шарлотту не було з ким залишити посеред ночі. Дівчина сидить перед телевізором, тримаючи на колінах Лотті, яка заснула ще годину тому. По її обличчі стікають сльози, а перед очима розмиті картинки якогось телешоу, хоча вона й не розуміє і не чує його. Не зважаючи на те, що Олівія знала Кріса доволі мало часу, вона все ж встигла помітити світло його серця, вона відчула його доброту і жаліє, що не мала змоги пробути з ним трохи довше.
Містер Прант сидить у самому куточку коридору, тихо розмовляючи з містером Шелдоном, який намагається підтримати його та допомогти. Проте, що ти можеш сказати батьку, який ось-ось повинен буде поховати свого сина?
Тут будь-які слова є зайвими.
А Кейт...а, що Кейт...Хіба вона ще жива? Здається, що серце дівчини зупинилося в той самий момент, коли вона торкнулася холодної шкіри хлопця. Ці думки про подругу, змушують Скай все ж підняти голову. Кейт непорушно сидить на кріслі, із страждальним виразом обличчя дивлячись на стіну, наче вона все ще стоїть біля ліжка хлопця та цілує його холодні руки. Скай знає, що вона плаче, просто сльози уже закінчилися, і дівчина стискає в руці одноразовий стаканчик з водою, відпивши маленький ковточок, ніби думаючи, що від цього запаси води в її організмі збільшаться, і вона знову зможе спокійно поплакати, а не помирати зсередини, схлипуючи від невидимих сліз. Томас заспокійливо стискає плече Скай і притягує її ближче до себе. Він нічого не говорить, тому що немає, що сказати, але дівчина розуміє його співчуття та підтримку навіть через мовчання, і цього для неї достатньо. Томасу зараз хочеться відкинути усі пріоритети про те, що чоловіки не мають плакати, але він розуміє, що має бути сильним заради Скай, Кейсі, Кейт, яким не стане краще від його сліз. Але він знає, що як тільки прийде додому і закриється у своїй кімнаті, заховавши обличчя в подушку, сльози почнуть стікати по його щоках.
- Паталогоанатом уже приїхав,- повідомляє містер Шелдон, ховаючи свій телефон у кишеню білого халату.- Він проведе розтин, але тіло вам, скоріше за все, віддадуть уже завтра. Я зателефоную, як тільки стане відома причина його смерті. Думаю, що ви і так не зможете заснути цієї ночі.
Містер Прант сумно усміхається, витираючи сльозу, яка котиться по його щоці, уже досягаючи підборіддя.
- Можна я зайду до нього?- ледь чутно шепоче Кейт.
- До кого?..Кейт, я не думаю, що це хороша ідея,- чесно відповідає батько Ліама, не одразу розуміючи сенс її прохання.
- Ну, будь-ласка. Я хочу побачити його ще раз, перед тим, як...- дівчина не договорює до кінця, але їй і не потрібно.
- Пусти її, нехай попрощається,- каже містер Прант, і чоловік киває.
Для Кейт цього достатньо: дівчина підіймається зі свого місця, байдуже ставить стакан на стіл, але він падає і вода починає виливатися на підлогу, проте ніхто навіть не поворухнувся, щоб підняти його. Кейт ігнорує запитання лікаря про те, чи знає вона де знаходиться морг, і просто йде вперед коридором. Вона не помічає нікого. Люди дивляться на неї з острахом та співчуттям, а вона нічого не бачить, час від часу зачіпаючи когось плечем. Проте Кейт продовжує йти далі, наче вона привид і просто розчиняється у просторі, проходить крізь предмети.
Рука повільно лягає на холодний метал дверної ручки, і дівчина з завмиранням серця тягне її до себе. Тут так холодно, сиро та тихо. Але це зараз її не лякає.На металевих столах лежать три тіла, закриті білосніжними простинями. Проте інші два її не цікавлять. Кейт знаходить ім'я Кріса на листочку, прикріпленому до його посинілої ноги, і невпевнено зупиняється біля металевої поверхні. Тремтячими руками вона відхиляє край простирадла. Пальці мимоволі ковзають по холодному обличчю хлопця.
- Я б віддала усе, щоб знову поглянути у твої карі очі, щоб знову побачити твою усмішку... Ти такий холодний... Ну, нічого, я зараз тебе зігрію,- Кейт забирається на стіл і сідає на краєчок, схопившись за його край, щоб не впасти, а потім кладе свою голову на груди хлопця і міцно його обіймає, відчуваючи на шкірі холодні опіки від його тіла.
- Ти забув про мене, Кріс. Ти забув забрати мене з собою, забув, що я не зможу жити без тебе, тому що люблю більше за життя. Як шкода, що ти мене ніколи не люби...- дівчина замовкає, коли її погляд падає на оголені груди хлопця. Вона різко сідає, вражено розкривши вуста. Її пальці легенько торкаються чорних букв, які викарбувані прямо під його серцем.