Надприродні: Посланець смерті

Частина 36

- Так, я розмовляла з батьком, Алане, але він і слухати нічого не захотів!- кричить Крістал у динамік  телефону.
Дівчина намотує круги у вітальній свого дому, тримаючись за голову.
- Взагалі ніяк? А що ти йому сказала?
- Я сказала, що хочу, щоб він допоміг моєму рідному брату, ніби я знайшла його і хочу, щоб у нього все було добре.
- Ну а він що?
- Я не прийму в свою компанію якогось бродягу.
- Ясно...
- Тобі ясно, Алане? А що робити мені?!- закричала дівчина, зупиняючись посеред кімнати.
- Крістал, я не знаю.
- Слухай... А, можливо, ти поговориш зі своїм батьком? У вас же є якась компанія у Чикаго.
- Ти взагалі думаєш, що кажеш? Ти ж знаєш, що я з ним не розмовляю.
- Можеш на один день забути про свою гордість заради мене?..
Повисло мовчання.
- Ні,- впевнено відповів Алан.
- Алане! Ти ж розумієш, що в небезпеці не тільки я, а й ми усі?! Він і по твою душу прийде. Ти тільки подумай, ми вб'ємо двох зайців одночасно: Логан отримає роботу і поїде звідси.
- Крістал, я не буду дзвонити до свого батька.
- Тобі зовсім начхати на мене?
- А тобі на мене? Можеш навіть не відповідати... Спробуй хоча б раз зрозуміти і мене, тому що мені набридло вічно підлаштовуватись під тебе.
- Ну і пішов ти!- закричала дівчина, коли почула гудки, і кинула телефон на диван.
- І що тепер?- роздратовано прошепотіла Крістал.
Раптом вікно у вітальній з гучністю розбилося, розкидаючи гострі скляні уламки по підлозі.
Дівчина шоковано повернулася і побачила велику цеглу біля, тепер уже, отвору, з якого до будинку залітає сніг. Крістал підняла її і прочитала напис на папірчику, що був приклеєний до цегли:" Не озирайся".
Дівчина різко повернулася і зіткнулася чолом з чиїмись широкими грудьми.
- Ти можеш перестати з'являтися позаду мене і лякати  до смерті?-закричала Крістал, дивлячись на задоволеного брата.
- Ну що поробиш, я люблю феєрично з'являтись,- усміхнувся Логан, оглядаючи особняк.- А тут доволі непогано.
- Непогано? Та тільки плитка, на якій ти стоїш коштує більше, ніж твоя зарплата за десять років. Навіщо ти приперся сюди?
- Вирішив подивитися, як живе моя люба сестричка.
- Подивився? А тепер забирайся, інакше я викличу охорону!
- О, хлопці відпочивають, не варто їх турбувати,- повідомив Логан, сівши у крісло біля каміну, в якому весело спалахує вогонь.
- Як це, відпочивають?- здивовано поцікавилась Крістал.
В наступну мить вхідні двері відчинилися і до будинку зайшов хлопець, переступаючи через непритомні тіла охоронців.
Крістал затримала на ньому повний злості погляд, адже впізнала у гостю, того хлопця, що вручив їй подарунок зі змією.
- Доброго ранку!- радісно привітався хлопець, підходячи до Крістал.- Вибачте за запізнення, трохи затримався на вході. Мейсон Міллер,- парубок посміхнувся своєю найчарівнішою усмішкою і простягнув дівчині руку.