Надприродні: Посланець смерті

Частина 21

POV Скай

- Ні! Навіть, не смійте!- дивлячись на друзів лютим поглядом, заперечила я.
- Скай, послухай...- намагалася сказати Кейсі, та я відразу її перебила.
- Ні, ми не будемо просити допомоги у Томаса!
- Скай, я розумію, що ти його ненавидиш, і ми теж , але у нас немає іншого виходу. Ми не розуміємо, що відбувається з Саймоном. Ти ж бачиш, що у нього зі спини росте якась хрінь, а Томас - це єдина людина, яка щось тямить у всьому надприродному... Повір, я теж не хочу бачити цього покидька знову, але, якщо він може допомогти Саймону, то я згоден потерпіти його присутність,- серйозно відповів Кріс.
- Я не знаю...- розгублено промовила я.
- Тільки один раз, тільки декілька годин, і все,- з надією глянувши на мене, попросила Кейсі.
- Ну...добре...- невпевнено промовила я.
Друзі вдячно мені усміхнулися, що змусило мене заспокоїтися. Всього декілька годин, я ж Скай Морган, я зможу взяти себе в руки, я не випущу у нього сотні блискавок, стираючи у пил. Та й зрадив ж він не лише мене, а й усіх друзів.
- А хто такий Томас?- перервав хвилинну тишу Саймон.
- Це... Просто дуже поганий хлопець, тобі не обов'язково знати, головне те, що він може нам допомогти,- поспішно відповів Кріс,-хтось має його номер телефону?
- Ні,- Кейсі заперечливо помахала головою.
- Я здається мав...- невпевнено промовив Ліам, обшукуючи контакти в телефоні.- Є!
- Ну то дзвони,- підганяє Кріс, потираючи руки, які вже встигли спітніти від хвилювання.
Ліам кивнув і сів на ліжко, натискаючи на виклик. Ми усі розмістилися довкола хлопця, нетерпляче чекаючи, коли трубку візьмуть. Ну а взагалі, я сподівалася до останнього моменту, що це не станеться, але виклик прийняли, і на тому боці почувся милий дитячий голос:
- Алло.
- Иии... Привіт. А Томаса можна?- розгублено запитав Ліам.
- А хто це?
- Це Ліам.
- Шарлотта, віддай мені телефон,- почувся вимогливий голос Томаса, і у мене пішли табуни мурашок по тілі, танцюючи якийсь швидкий танець.
- А от і не віддам!- весело закричала дівчинка і, судячи зі звуків, почала бігти.
- Лотті!- невдоволено закричав Томас, мабуть, наздоганяючи дитину.
- Не віддам!
- Скажи хоч хто телефонує!- попросив хлопець.
- Якийсь мудак, на ім'я Ліам!- закричала дівчина, і очі друга повилітали з орбіт. Губи Ліама почали ворушитися, намагаючись щось сказати, проте він не зміг підібрати слів, тому просто мовчки стиснув зуби.
- Що? Ліам?! Стоп. Так не можна казати, це погане слово,-суворо попередив Томас,-хто тебе взагалі такому навчив?
- Ти.
- Що? Не правда...не було такого,- почав обурюватися хлопець.
- Ти сам назвав того поліцейського, який виписав нам штраф, мудаком.
- Я...це....коротше, віддай телефон! Це важливий дзвінок.
- Не віддам!
- Добре, давай так. Що ти хочеш?
- Я хочу....черепаху!
- Добре, буде тобі черепаха. Віддавай телефон!
По той бік почувся якийсь шум, а згодом полегшений видих.
- Слухаю!- стривожено відізвався Томас.
- Тут така справа...- невпевнено почав Ліам.
- Слухай сюди: звичайно, твоя сестра права, і ти повний мудак, а ще покидьок, зрадник і повний критин, але нам потрібна твоя допомога,- на одному подиху промовив Кріс, і ми всі на нього витріщилася.
- Що, момент з образами був зайвий?- прошепотів хлопець, невпевнено дивлячись на нас.
- Ну взагалі-то...
- Нічого подібного. Як з язика зняв!- заперечила я, перебивши Кейсі.
- Допомога у чому?- розгублено запитав Томас.
Звичайно ж, він не очікував, що ми йому подзвонимо. Сама в шоці.
- Давай усе на місці. Я зараз скину тобі адресу,- сказав Кріс.
- Добре.
Після цих слів Ліам вибив.
Я знову обійшла Саймона і глянула на його спину.
- Мені здається, чи воно виросло?- невпевнено запитала я, боязко торкаючись до горбиків.
- Тобі не здається,- підтвердив Кріс, зупиняючись біля мене і потираючи лоба.
- Ти не хвилюйся, Томас зараз приїде і тобі допоможе,- запевнила Кейсі, похлопавши Саймона по плечі.
Мене перекривило після цих слів, проте я не подала вигляду і повернулась у вікно.