Надприродні: Посланець смерті

Частина 47

Колись Скай навідувалася на кладовище тільки у день народження її бабусі, яка померла п'ять років тому, а зараз вона вже добре орієнтується у цьому місці. Чорне вбрання, білі троянди, кам'яні надгробки, свіжо викопана яма, страждальні лиця, тихий плач - тепер це вже не так лякає дівчину, адже вона вже переживала те саме рік назад. Те, що відбувається навколо немає значення, важлива тільки труна, яка лежить перед нею. Жаль, що її закрили: дівчина хотіла дивитися на нього впродовж похорону, щоб чітко викарбувати його обличчя в своїй пам'яті, щоб подумки прощатися і подякувати за те, якою людиною він був. Скай крутить у руці білу троянду, опустивши погляд вниз. Їй не віриться, що цей день настав, що вже зовсім скоро тіло її друга помістять у яму, і вона більше ніколи не побачить його знову.
На похорон Кріса прийшло багато людей. Однокласники, вчителі, просто знайомі, рідні та друзі - усі до одного зібралися тут, щоб провести його в останню путь. Усім присутнім важко стримати сльози, навіть тим, хто ледь був знайомий з ним, адже... У Кріса було ще все життя попереду. Смерть такої юної та світлої людини не може не викликати сльози та жаль.

- Алане, ти серйозно?- кричить Крістал, нервово крокуючи по вітальній у бункері.- Як ти міг ввести йому той препарат? І чому ти говориш мені це тільки зараз?
- Я захищався, ясно? Звідки, мені було знати, що так станеться?- намагається виправдатися хлопець, байдуже розвалившись на дивані.
- Ти взагалі усвідомлюєш, що ти накоїв? У нас і так ціла купа проблем зі Скай, то ще зараз вона почне мститися за Кріса. Минулого разу, вона ледь не вбила Уолтера, уяви, що буде зараз, коли у неї є ціла армія друзів, які нас ненавидять.
- От ти зараз серйозно?- з презирством запитує Зейн у дівчини.
Крістал здивовано повертається до нього, запитально звівши брови.
Зейн піднімається з дивану і починає повільно підходити до дівчини.
- А ти усвідомлюєш те, що ви вбили людину? Що Кріс більше не повернеться, його немає і усе через вас. Ти уяви скільки всього ще чекало його попереду. Скільки ще б він міг прожити, якби не ваш дурнуватий препарат. Кріс не був річчю, він був живою людиною, і тебе хвилює тільки злість його друзів?
- Це ти мені кажеш? Згадай скільки вбивств на твоїх руках, а тоді подумай чи маєш право засуджувати мене.
- Замовкни!- кричить хлопець, б'ючи кулаком в стіну, біля голови Крістал.
Дівчина здригається від неочікуваності і шоковано дивиться на Зейна.
- Усі ці вбивства на твоїх руках, і ти це знаєш... Я б хотів бути зараз там, поруч з ними, підтримати їх, попросити пробачення за вас, бовдурів, але хто захоче слухати Посланця смерті? Всі ненавидять мене... Через вас.
- Алане!- налякано кличе Крістал друга, коли бачить, що очі Зейна швидко наповнюються помаранчевим сяйвом.
Алан спершу з нерозуміння дивиться на подругу, а потім різко підіймається і підбігає до Зейна, хапаючи його за плече, щоб відштовхнути від подруги, але натомість, сам летить у стіну.
Зейн хапає дівчину за горло і міцно стискає свої руки на ньому. Крістал налякано махає руками в повітрі, бо її ноги уже відірвалися від підлоги. Вона хапає Зейна за руки і починає заморожувати їх, проте хлопцю наче все одно. Він все сильніше починає душити її. Тоді Крістал навмання випускає бурульку зі своєї руки і відразу падає на підлогу. Вона піднімає голову і бачить Зейна, який застиг з шматком льоду в животі. Хлопець кладе свої руки на нього і починає швидко витягати. Бурулька повільно тане в його руках, проте ріже, немов справжній ніж. Зейн відкидає закривавлений уламок в бік, але не рушає з місця. Він з ненавистю та образою дивиться на Крістал ще кілька секунд, а тоді розвертається і покидає бункер. Дівчина полегшено видихає і кидається до Алана, щоб допомогти йому піднятися.
- Ти бачиш у кого він перетворився, Крістал?- запитує Алан, витираючи рукавом кров, яка витікає з його розбитого чола.- Ми самі про те не задумуючись, створили чудовисько. Той хлопець більше не Зейн, більше не мій найкращий друг.