Затятий ворог знищений. Скай разом з друзями з мужністю та витримкою подолала усі перешкоди, що траплялися на важкому тернистому шляху їхнього нового життя. Здається, що воно знову стало спокійним та безтурботним.Проте Скай уже давно затямила, що її...
Томас повільно розплющив очі, жмурячись від світла, що проникає в кімнату через вікно. Спочатку вся кімната пливе перед його очима, проте згодом він розрізняє силует Скай, яка спить на кріслі, розмістивши голову на своєму плечі. Хлопець почав потрохи згадувати усі події вчорашнього дня, і від цього його голова почала боліти ще більше. Він пам'ятає, як його спіймали Алан з Зейном, пам'ятає катування електрошокером, пам'ятає заплакані очі Скай, а далі- темна безодня. Він не знає, що відбувалося потім, як він зміг вижити і як потрапив сюди. Томас спробував поворухнутися, але по всьому тілу пройшовся нестерпний біль, відбиваючись у голові неприємним поколюванням. - Скай,- спробував закричати хлопець, проте це було більше схоже на шепіт.- Скай.- Уже голосніше вимовив він, проковтнувши ком в горлі. Дівчина прокинулася, але їй знадобилося ще трохи часу, щоб остаточно прийти до тями і зрозуміти, що відбувається, після чого, вона підірвалася з місця і сіла на край ліжка, біля Томаса. - Ти прокинувся...- прошепотіла вона, дивлячись на побите обличчя хлопця. - Як бачиш,- Томас спробував посміхнутися, проте розбите губа дала про себе знати, віддаючи неприємним болем. - Як ти? - Жити буду. - Струс мозку, зламані ребра, перелом ключиці, але так - жити будеш,- намагається пожартувати дівчина, щоб трохи розвіяти напружену обстановку. - Нічого, на мені заживає, як на собаці,- облизавши сухі губи, сказав хлопець. Скай помітила цей жест і, взявши з тумби графін з водою, налила трохи рідини у склянку. - Я не думаю, що тобі можна вставати, тож...- промовила Скай, акуратно підкладаючи під голову друга подушку, після чого, допомогла йому попити. - Дякую...- прошепотів хлопець, скривившись від болю в ключиці.- А що сталося після того, як я відключився? - Це довга історія, я розкажу тобі потім,- винувато опустивши очі вниз, прошепотіла дівчина.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
- Дякую за те, що прийшла мені на допомогу. Я не очікував такого, але все ж ти ризикувала своїм життям... - О, це нічого. Все і так сталося через мене, я сама ледь не вбила усіх, тож... - Але ж в результаті ми живі, чи... Томас стурбовано глянув на подругу. - Ні, ні, усі живі. У Ліама там щось зі спиною, але він буде в порядку. - А Шарлотта? Де вона?- раптом налякано запитав хлопець. - Усе добре. Кейсі разом з нею, не хвилюйся. - Ти пробула тут усю ніч?- після тривалої паузи, поцікавився Томас. - Я просто...боялася, що тобі стане гірше і не хотіла залишати самого,- зніяковіло дивлячись на друга, відповіла Скай. - Дякую, але все ж не варто було. Сумніваюсь, що ти змогла нормально виспатись на цьому "зручному " кріслі. - Все добре,- усміхнулася дівчина, поклавши свою руку поверх руки Томаса. Від такого, здавалося б незначного, жесту у хлопця пішли мурашки по шкірі. - Ну добре, я піду принесу твої ліки. Містер Шелдон строго наказав їх випити, коли ти прокинешся,- сказала дівчина, піднявшись на ноги, і вийшла з кімнати. Томас не міг думати ні про які ліки зараз. Йому не хотілося її відпускати, а тримати за руку і просто насолоджуватись моментом. Він стільки всього хотів сказати їй у ту мить, коли Зейн безжалісно знущався над ним, коли здавалося, що шансів уже немає і йому не вижити, проте хлопець не мав такої можливості, та й боявся сказати правду. Але так само сильно він боявся, що більше ніколи не зможе це сказати, що не встигне. - Здоров, бро,- привітався Кріс, заходячи в кімнату.- Як ти почуваєшся, після вчорашнього? - Чудово... А в тебе що з ногами?- поцікавився Томас, побачивши перебинтовані ноги друга. - Ой, та дрібниці,- відмахнувся Кріс,- я казав містеру Шелдону, що не потрібно робити з мене мумію, проте його не переконаєш:" Може бути інфекція, зараження крові. Навіть, не сперечайся зі мною"- копіюючи голос батька Ліама, сказав він.- Але з побоями від Посланця смерті мої подряпини звісно ж не зрівняються. - Ну, в житті потрібно спробувати все. - Моя школа,- усміхнувся хлопець і простягнув другу кулак. Томас легенько стукнув своїм кулаком по його. - Так, а тепер переходимо до справи...- уже серйозно сказав Кріс, сідаючи біля хворого.- Я хотів тобі його на новий рік подарувати, але не випало можливості, тому віддаю зараз.-Швидко пояснив хлопець і витягнув з кишені срібний ланцюжок, на якому висить золота обручка. Томас вражено глянув на прикрасу, що знаходиться в руках друга. Він довго не міг зрозуміти, чи це якесь мариво, чи в Кріса і справді знаходиться ланцюжок з обручкою його матері. Той самий, що він здав у ломбард. - Як ти...? - Це неважливо,- заперечливо помахав головою хлопець і вклав прикрасу в руку Томаса. - Одягнеш його, коли стане краще, тому що я не хочу зараз зробити тобі боляче. І, до речі, байк я пригнав до твого дому. - Який байк?- здивовано примруживши очі, перепитав Томас. - Loncin якось там Pruss. Ну синенький такий, мені сподобався,- стенув плечима Кріс. - Ти що серйозно? Він коштує купу грошей, навіщо? Я не можу його прийняти. - Можеш, можеш. Це найменше, що я можу зробити за твою послугу, надану мені. - Кріс, справді, не треба. - Ти знаєш, що мене переконати неможливо. У наступний момент в кімнату зайшла Скай, тримаючи на долоні жменьку різних пігулок. - Ну, я піду,- сказав Кріс і покинув кімнату, закривши за собою двері. - Замість сніданку?- зітхнув Томас, дивлячись на гору пігулок. Скай співчутливо глянула на друга і почала по черзі запихати йому ліки в рот.
