Надприродні: Посланець смерті

Частина 18

POV Скай

- Кейсі, ти йдеш?!- закричала я, виходячи з будинку.
- Уже біжу!- почула у відповідь, а вже за хвилину з дому вилетіла Кейсі, на ходу защіпаючи пальто.- Кейт дзвонила?
-Так, ми заїдемо по неї,- відповіла я, сідаючи в машину.
Перший урок у нас фізкультура, тож ми вирішили не йти на неї, а замість цього заїхати в кафе.
- Привіт!- закричала Кейт, сідаючи в машину.
- Привіт, у тебе сьогодні якийсь дуже хороший настрій,- зауважила я.
- Так, мого батька підвищили на роботі,- усміхаючись, пояснила дівчина.
- О, як чудово.
- Вітаю!- Кинула Кейсі.
- Дякую.
Кейсі припаркувалася біля кафе, і ми покинули машину.
Зараз тут не багато відвідувачів, адже ще дуже рано, проте це навіть краще. Зможемо спокійно посидіти й поговорити. Можливо, потрібно допомогти у чомусь Сарі.
- О, мої дівчатка прийшли!- радісно вигукнула жінка, виходячи з кухні.
- Привіт,- привіталася я, обіймаючи Сару.
- Я така рада вас бачити. Ви на хвилинку чи посидите трохи?- поцікавився наш адміністратор.
- Посидимо,-відповіла Кейсі.
- Чудово. Що будете замовляти?- запитала Сара, саджаючи нас за столик біля вікна.
Вона уже встигла вивчити наші смаки.
- Нам як завжди,- відповіла я.
- Добре, зараз усе буде готове,- люб'язно промовила жінка і поспішила на кухню.
- У вас тут так красиво...Давненько я тут не була,-сказала Кейт, розглядаючи кафе.
- Так, мама все зробила якнайкраще. Вона створила тут якусь свою особливу атмосферу затишку та спокою,- сумно відповіла я.
Пройшов уже майже рік від дня її смерті... Можна сказати, що я вже змирилася, життя продовжується, але бувають такі хвилини, коли спогади про неї розривають моє серце. Я розумію, як сильно я за нею сумую, і як мені її не вистачає, і так буде завжди. Як би сильно не хотілося, але її не повернути, залишаються тільки спогади, які вічно житимуть у наших серцях. Я зроблю все, щоб вона пишалася мною.
- Дівчатка, ваше замовлення зараз принесуть, а я підійду трохи пізніше. Потрібно обговорити деякі деталі з замовниками,- повідомила Сара.
- Добре,- кинула я.
Уже за хвилину з кухні вийшов офіціант і, коли я побачила, хто ним був - втратила дар мови. Як добре, що я зараз сиджу, бо інакше б не втрималася на ногах і впала.
- Ось ваше замовлення,- усміхаючись у всі тридцять два зуба, сказав Алан, ставлячи їжу на стіл.
- Що ти тут забув?- досі перебуваючи під враженням, запитала я.
- Як що? Я тут працюю,- спокійно відповів хлопець.
- Ти знущаєшся з нас, Алане?- роздратовано запитала Кейсі.
- Чому? Хіба це не те, що ви замовляли? Лате, чізкейк...
- Алане! Перестань клеїти дурня. Хто тебе взагалі сюди впустив?- почала кричати Кейт.
- Ця мила жіночка, на ім'я Сара. Вона пожаліла бідного хлопця, що пішов з дому, і прийняла на роботу,- пояснив Алан.
- Тільки спробуй зробити щось з кафе. Я тебе власноруч придушу,- пригрозила Кейсі.
- Смачного,- мило усміхнувшись, кинув Алан, і пішов обслуговувати інші столики.
- Як він мене дратує, я не можу...- злісно сказала Кейсі, відпиваючи трохи чаю, щоб заспокоїтися.
- Цей бовдур точно щось задумав...-виразила свою думку Кейт.
- Я вже тут,- радісно промовила Сара, підійшовши до нас.
- Саро, бачиш того хлопця, що обслуговує п'ятий столик?- звернулася я до жінки, вказуючи на Алана.
- Так.
- Негайно звільни його,- попросила я.
- Але чому? Милий хлопчина.
Кейсі подавилася напитком, а Кейт тістечком.
Сара здивовано на них подивилася.
- Він не милий, зовсім. Повір мені. Він дуже-дуже погана людина і його немає бути в нашому кафе,- пояснила я.
- Добре, але нехай відпрацює цей день, мені немає кого поставити замість нього,- все ще не розуміючи, у чому справа, погодилася жінка.
- Саро...
- Скай, я буду за ним наглядати. Ну що він, кафе спалить, чи що? Нічого не станеться,- запевнила Сара.
- Ну добре, але завтра його немає тут бути,- погодилась я.
- Звичайно, а тепер спокійно їжте і ні про що не хвилюйтеся. Я розкажу вам, як у нас йдуть справи,- відповіла Сара, займаючи крісло поруч з Кейт.