Надприродні: Посланець смерті

Частина 39

- Заяву на вас подав Вільям Вайнвуд...батько загиблої,- уважно вивчаючи якісь незрозумілі папери, які лежать перед ним, сказав слідчий.

Підлітків завели у його кабінет, де вже раніше побував Саймон, і зараз вони усі намагаються зрозуміти за що їх затримали.
- Чоловік надав нам телефон Меліси, де у останніх дзвінках зазначаються також і такі імена, як: Скай та Кейсі. Смію припустити, що це ви,- слідчий поклав на стіл прозорий пакет, у якому знаходиться смартфон, і підлітки відразу впізнали в ньому телефон Меліси.- Також ми взяли записи з камер спостереження на кількох вулицях поблизу лісу...і там можна побачити, як ви усі прямуєте туди. Хочете сказати, що це співпадіння і ви не бачили Мелісу у той вечір?- Підліткам показали знімок, де зображені вони усі. Звичайно, через те, що вечір, уже погано видно, і зачасту на камеру попадають тільки їх спини, проте на кількох фото можна розгледіти обличчя Кріса чи Скай.
- Ми не...- намагається виправдатись Кейсі, проте її перебиває Кріс.
- Ми не будемо говорити без присутності адвоката.
- Ваше право...- втомлено прошепотів чоловік, опускаючи погляд на папери.- Я уже сповістив твого батька, тому, думаю, він займається його пошуками.
Раптом на столі у слідчого задзвонив робочий телефон, і він поспішив підняти слухавку.
- Так... Вас зрозумів. Впускайте,- коротко відповів слідчий і повісив трубку, а тоді звернувся до підлітків:
- А зараз прошу вас бути стриманими та спокійними. Пам'ятайте, що ваші слова можуть бути використаними проти вас у суді.
Після його слів, двері у кабінет відкрилися, і всередину зайшов чоловік. Скай та Кейсі не відразу зуміли впізнати його. Він так постарів за цей час: втомлена, понура фігура, посивіла щетина та волосся, зморшки, пусті, неначе чужі очі...Очі повні ненависті та болю. Це єдине, що не змінилося з їх останньої зустрічі. Він не може змиритися зі смертю доньки. Його Меліса, вона ж була усім... Така красуня, його принцеса. Він ніколи не думав про те, що настане той день, коли йому доведеться нести квіти на її могилу. Ні, батьки не повинні ховати своїх дітей... А він поховав. "І хіба ж це справедливо!?" - Без тями кричить його підсвідомість. - Меліса заслуговувала прожити набагато більше. Ще стільки всього чекало її попереду. Але, мабуть, цей світ не заслуговував її. Вона ангел, а ангелам місце в раю.
- Уже майже рік пройшов відтоді...- в голос, тихенько промовив Вільям Вайнвуд.- Пам'ятаєте нашу зустріч на кладовищі? Я пообіцяв, що винні будуть покарані, я обіцяв, що вбивці моєї доньки сядуть за ґрати!.. І я стримав свою обіцянку заради неї. Ви будете гнити за ґратами до кінця своїх життів.- Сказав чоловік, палаючи ненавистю.
Він кілька секунд просто дивився на них, а потім, плюнув у ноги Крісу, розвернувся і пішов.
Скай втомлено опустила голову на руки, закріплені наручниками, і намагається зараз просто не розплакатись перед усіма.
- Виводьте їх,- наказав слідчий офіцерам.
Кріс відразу підвівся і, відсмикнувши свою руку від хлопця, який хотів допомогти йому вийти, сам попрямував у коридор.
Підлітки думали, що їх поведуть у камеру, проте друзів повели іншим коридором.
- Куди ви нас ведете?- не витримав і поцікавився Кріс.
- У поліцейський фургон. В Хартфорді немає...
- Вільних камер, знаємо уже,- невдоволено продовжив Ліам, хмикнувши носом.
Їх вивели на задній двір поліцейського відділку і посадили у сірий фургон з мигалками та вікнами, що закладені ґратами.
Один із хлопців, що привів їх сюди, а саме - набондючений парубок років двадцяти на вигляд, хотів сісти біля підлітків, проте зрозумів, що місця йому не вистачить, а може й злякався сідати до шести підлітків, яких звинувачують у вбивстві, тому міцно закрив на ключ задні двері та зайняв місце попереду.
Водій завів мотор, і фургон рушив з місця.
- Нас перевозять, як якихось злочинців,- невдоволено промовила Кейсі.
- Тому що нас і вважають злочинцями, сонце,- відповів Ліам, без будь-яких емоцій, втупившись в підлогу.