Надприродні: Посланець смерті

Частина 33

- Кейсі, мені здається, чи на кухні пахне димом?- закричав Кріс, наминаючи арахіс з маленького скляного блюдця й сидячи на дивані у вітальній дівчат.
Він вирішив приїхати швидше, щоб допомогти подругам... Ну насправді хлопець просто хотів подивитися, як вони спалять увесь дім, і привіз випивку.
- Що?!- несамовито заверещала Кейсі, знаходячись десь на другому поверсі.
- Так, так, точно. Горимо!
- Мій торт! Торт!- кричить дівчина і її метушливі кроки стають чутними на весь дім.
Вона в одну секунду добігає до кухні, що можна подумати, наче надшвидкість має вона, а не наш улюблений містер Вілсон, він же Зейн і він же посланець смерті. Проте дівчина застигла на місці, коли не почула ніякого підозрілого запаху та не побачила на кухні ніяких ознаків пожежі. Таймер на духовці показує, що до кінця випікання залишилось ще 5 хвилин.
- Кріс!- закричала Кейсі, кинувши у друга рушник, який машинально схопила з кухонної тумби.
Хлопець не встиг ухилитися і отримав ганчіркою по голові.
- Мабуть, мені здалося,- насилу стримуючи сміх, відповів Кріс і кинув рушник назад у руки подруги.
- Як можна так жартувати? Моє серце...- дівчина хотіла ще щось сказати, проте раптом зупинилася, зосередивши свій погляд на тарілці в руках друга.- Це що у тебе там? Мої горішки для торта?!- заверещала Кейсі, піднявши рушник, який раніше впав до її ніг.
Кріс завмер, піднісши руку з арахісом до рота, і глянув на майже пусте блюдце.

-Ой,- прошепотів хлопець, повільно піднімаючись з дивану.
- Ой? Ой, тікай, Крістофере, поки ще можеш,- доволі спокійно сказала дівчина, повільно наближаючись до хлопця.
Кріс поклав тарілку на журнальний столик і зайшов за диван, ніби він здатен захистити його від розлюченої подруги.
- Я не знав. Там не було написано,- з острахом промовив хлопець, спостерігаючи за рухами дівчини.
- Тікай,-прошепотіла Кейсі і кинулася на друга.
Кріс почав тікати, при цьому його біг супроводжується гучними криками.
- Що тут відбувається?- запитала Скай, зупинившись біля сходів.
- Він з'їв мій арахіс!
- Ну я ж не знав, що він був твій!
- Ти міг запитати!
- Тебе не було, і я...
- Тихо!- раптом закричала Скай, дивлячись на екран телефону.
Кріс хотів ще щось додати, адже його рот залишився відкритим, проте він все ж мовчки закрив його.
- Томас дзвонить,- уже тихіше повідомила Скай, присідаючи на крісло.
- Включи гучномовець,- прошепотів Кріс, перестрибуючи диван, щоб опинитись біля подруги.
Кейсі мовчки пішла на кухню, а Скай виконала прохання хлопця.
- Ало,-невпевнено промовила дівчина, піднявши слухавку.
- Привіт, Скай. Вибач, але я не зможу прийти сьогодні до вас.
- Чому?- засмучено поцікавилась вона.
Кріс уважно слухає розмову між друзями, запихаючи у рот залишки улюблених горішків. Але потім він побачив Кейсі, яка стоїть на порозі кухні та злісно за ним спостерігає, тому хлопець швидко виплюнув усе назад у блюдце і простягнув його дівчині.
Кейсі закотила очі і знову зникла на кухні, щоб перевірити готовність її десерту.
- Ну, розумієш...- невпевнено почав Томас,-я не хочу залишати Ніка самого у цей день. Він і так останні роки святкує Різдво на одинці, та й усі свята загалом, і я просто не можу допустити, щоб це сталося знову.
- Оу, я розу...
- Тоді бери Ніка з собою,- сказав Кріс, розлягнувшись на дивані. Його тон і вираз обличчя говорять, що він сказав це цілком серйозно.
Кейсі здивовано виглянула з кухні, тримаючи в руках дощечку з пишним бісквітом, а Скай просто витріщилась на друга.
Кріс кинув на них повний нерозуміння погляд і губами прошепотів:" Ну а що?"
- О, привіт Кріс.
- Здоров. То як, ви прийдете?
- Я...не думаю, що це гарна ідея,- розгублено відповів хлопець,- не думаю, що всі зрадіють його появі.
- Якщо ти про Ліама, то за це не хвилюйся,- байдуже промовив Кріс, який уже встиг витягнути свій айфон, а тепер сидить і розглядає нові фото знайомих.
- Хтось сказав Ліам?- почувся дитячий голос, який очевидно належить Шарлотті.
- Ой, іди звідси,- роздратовано прошепотів Томас.
- Ти з ним розмовляєш? Віддай мені телефон, я хочу з ним серйозно поговорити.
- Ні, ні, ні. Я говорю зі Скай,- закричав хлопець.
На тому боці трубки почувся шум, мабуть, Лотті все-таки здійснила спробу відібрати у брата телефон.
- Скай! Скай!- почулися крики дитини,- Томас у тебе зако...- А далі були чутні тільки невиразні мугиканння, очевидно Томас закрив сестричці рот рукою.
Кріс, здивовано звівши брови, перевів погляд з телефону на Скай, яка зніяковіло опустила очі.
- Іди у свою кімнату, інакше ми не підемо у гості до тьоті Скай і ти не побачишся зі своїм Ліамом,- строго відказав Томас. Кілька секунд панувала тиша, а потім почулося полегшене зітхання хлопця.
- Ну нарешті.
- То ти все-таки прийдеш?- перепитав Кріс.
- Я все ще вагаюся. Я говорив не конкретно за Ліама... Шарлотта зайди назад у кімнату... дякую, а за всіх загалом. Усі вважають Ніка ворогом, і я розумію, що ти уже не...телефон на гучномовці?
- Так.
- Тоді я закінчив.
- Тоді я не хочу слухати ніяких заперечень, а чекаю вас обох сьогодні о дев'ятій годині у домі дівчат. Ну, ми всі чекаємо.
-Добре, я спробую вмовити Ніка, не знати чи він сам захоче йти.
- Зроби так, щоб захотів.
Після цих слів Кріс припіднявся і натиснув на червону кнопочку завершення виклику.
- І що це було?- здивовано поцікавилась Скай, кладучи телефон на столик.
-Ти про що?
- Чому у тебе раптом з'явилося таке бажання запросити Ніка?
- Слухай, щось в глибині душі мені підказує, що він хороший хлопець. Ти ж довіряєш Томасу без всіляких вагомих на те причин, так само і я довіряю Ніку. Але якщо ви не хочете, я подзвоню і скажу, щоб вони не приходили.
- Ні, нехай приходять!- водночас закричали Скай та Кейсі, яка вибігла з кухні.
- До речі...- згадав хлопець,- я говорив з батьком щодо Еріка. Він сказав, що його перевозять у в'язницю Вашингтона, адже там посилена охорона, а потім уже будуть думати, що робити далі.
- То вони знають, що він має надздібність?- запитала Кейсі, в задумі звівши брови.
- Ну так. Виявляється це не поодинокий випадок. Людей з надсилою зустрічали на території усієї Америки і за її межами також, не багато, але все ж кілька надприродних проявів було зафіксовано. Про нас дізнаються.
- Як на мене, це не дуже добре,- помахала головою Скай,- люди будуть боятися нас, це посіє паніку і страх. Нам потрібно надалі бути обачнішими. Більше ніхто немає дізнатися, ким ми є насправді.
-Я з тобою згідна,- кивнула Кейсі, скидуючи ноги Кріса з дивану, щоб сісти самій.