Затятий ворог знищений. Скай разом з друзями з мужністю та витримкою подолала усі перешкоди, що траплялися на важкому тернистому шляху їхнього нового життя. Здається, що воно знову стало спокійним та безтурботним.Проте Скай уже давно затямила, що її...
- З ним все гаразд?- поцікавилась Крістал у Алана, коли той зайшов до вітальні бункера. Дівчина сидить на дивані, жуючи солодке яблуко та гортаючи модний журнал. - Ну опіки, залишені від бар'єру Скай, не дуже хочуть заживати, звичайно більшість уже зникли, проте дещо потребує більше часу,- пояснив хлопець, сідаючи на сусідній диван. У цей момент люк відчинився, і всередину заліз Мет. Всі погляди відразу зупинилася на ньому. - О, яка я рада тебе бачити,- солодко усміхаючись хлопцю, промовила Крістал, відклавши журнал.- Як пройшла поїздка в Бостон? Бабуся в доброму здоров'ї? - Поїздка пройшла нормально, бабуся, наче теж не скаржиться,- сумно відповів Мет, втомлено приземляючись на диван. - Зрозуміло... Логан, часом, привіт не передавав?- поцікавилась дівчина, уважно стежачи за реакцією хлопця.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Мет різко повернув голову в бік Крістал і, запитально звівши брови, глянув на неї. - Ти про що?
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Крістал усміхнулась і підсунулась ближче до хлопця. - Ти ж розповів йому про всі наші фатальні невдачі, він, мабуть, дуже зрадів. Логан не говорив, коли збирається приїхати? Я так скучила,- сумно скрививши обличчя, сказала дівчина, дивлячись Мету прямо в вічі. - Крістал, я не зовсім розумію про що ти. - Не розумієш? Тоді я тобі поясню: у лабораторії стоїть камера, ми з Аланом вирішили переглянути записи і побачили дещо дуже цікаве... - Зрозуміло. Я думаю, що виправдовуватись сенсу немає. Крістал заперечливо помахала головою. На диво, вона веде себе доволі спокійно в цій ситуації, зважаючи на її доволі запальний характер. - Так, я, справді, працюю на Логана і зустрічався з ним у Бостоні. Але ти можеш не хвилюватися: його вже там не має. А ще...я передав Догану справжню формулу препарату, тому ніщо не заважає йому створити його,- зверхньо дивлячись на Крістал, сказав Мет. Зараз він поводить себе доволі впевнено та сміливо, наче й очікував, що вони розсекретили його. Проте невже він не знає, що Крістал не прощає зради? Алан не вставив в цей діалог жодного слова. Йому так подобається спостерігати за цією безстрашністю Мета, яка невдовзі розвіється, як порох від стрімкого пориву вітру, та й за його поведінкою загалом. - Тим не менш, Логан цього не зробить. Він з самого початку проти цього препарату і мого успіху у створювані нових "надприродних". Він радше знаходитиме спосіб, як знищити мій препарат, але він зазнає поразки. Крім того всі ті невинні смерті тепер на вашій з ним совісті. - Логан не такий, як ти, Крістал,-присунувшись ще ближче до дівчини, так, що їхні обличчя знаходились в кількох сантиметрах один від одного, прошепотів Мет, лукаво усміхаючись.- Він набагато розумніший за тебе. Бійся його, Крістал, адже він непередбачуваний. Ти не знаєш, коли він прийде, що зробить. А головне - ним керує бажання помсти, а кому, як не тобі знати його руйнівну дію.- Сказав Мет і, різко витягнувши з кишені вибуховий кристал, кинув його на підлогу, а потім кинувся тікати. Уся кімната заповнилася іскрами та димом. Крістал заморозила полум'я, щоб воно не розповсюдилося на усю кімнату, а Алан побіг ловити Мета. Хлопець схопив його за ногу, коли той уже був на останній сходинці, і скинув на землю. Алан сів на нього зверху, наносячи кілька ударів. - Що ви зі мною зробите?- намагаючись розгледіти обличчя хлопця, крізь сіру пелену, запитав Мет, ухилившись від удару. - Ми нічого, а от дехто інший...- сказала Крістал, з'явившись із диму. Алан швидко підняв Мета з підлоги і повів коридором, розганяючи їдкий дим, що заповнив увесь бункер. На диво, Мет навіть не пручався. Можливо, він просто зрозумів, що немає сенсу. Крістал відкрила двері в спортзал і пропустила хлопців. - Ти знаєш, що робити,- єдине, що сказала дівчина, перед тим як закрити двері. Хлопець, якому призначалися слова дівчини, байдуже глянув на Мета, знімаючи з рук шкіряні рукавиці, за допомогою яких, ще хвилину тому, гамселив грушу, даючи волю своїй злості. - Ти?- здивовно запитав Мет. - Я,- стенув плечима хлопець. - І що ж ти можеш мені зробити?- з насмішкою оглянувши противника, поцікавився Мет. - Повір, багато чого. В наступну секунду очі хлопця прийняли оранжеве забарвлення, а риси обличчя наче стали більш грубими і злими, аніж були до того. Посланець смерті без зайвих слів кинувся в атаку. Він наніс Мету один удар в обличчя, а хлопець уже відлетів у стіну.
