Надприродні: Посланець смерті

Частина 19

POV Автор

- Ах, Саймоне, що вже сталося?- роздратовано запитала Скай.
- Просто приїдьте за тією адресою, що я зараз надішлю, це справді важливо,- попросив хлопець,- Ліама та Кріса теж прихватіть.
- Добре, але хіба на цій вулиці не знаходиться компанія "Memorial Technology"?- запитала Кейсі, дивлячись на адресу, що надіслав друг.
- Так, все вірно. Просто при'їдьте, і я усе поясню. Тільки припаркуйтеся десь подалі від самої будівлі,- поспішно відповів хлопець і вибив.
Кейсі розвернулася і сильніше натиснула на педаль газу, а Скай тим часом написала Крісу куди хлопцям потрібно під'їхати.
Машина зупинилася на сусідній вулиці, і дівчата покинули теплий салон, тремтячи від холодних поривів вітру.
Вони швидко подолали відстань від однієї вулиці до іншої.
Саймон уже чекав їх біля чорного входу в будівлю.

- Привіт,- привіталася Скай, обіймаючи хлопця.- А зараз ти пояснеш , чому покликав нас сюди?
- Як тільки прийдуть хлопці...
- Ми вже тут!- Кріс неочікувано вийшов з-за стіни, а за ним і Ліам.
- Чудово. Отже, я зміг відновити усі папки Крістал,- почав пояснювати Саймон,- я знову уважно вивчив їх і натрапив на дівчину...- Після цих слів хлопець простягнув телефон Скай, і усі друзі згуртувалися довкола неї, щоб побачити, що зображено на екрані.
- Клер Вагнер. Зверніть увагу на її статус,- попросив Саймон.
- Підготовка до введення,- у голос прочитала Скай.
- Саме так! Це означає, що найвірогідніше, саме сьогодні її мають, так би мовити "викрасти",- пояснив Саймон.
- Добре, але що ми тут забули, тоді?- запитав Кріс.
- Не перебивай мене і усе дізнаєшся... Клер працює в цій компанії прибиральницею, уже пізня година і в офісі нікого немає, тому найвірогідніше, що її викрадуть саме звідси. - Поділився своїми припущеннями Саймон.
- Але хіба не запізно для прибирання? Робочий день уже давно закінчився,- поцікавилась Кейт.
- Так, закінчився. Проте, я дізнався, що сьогодні тут відбувалися важливі переговори. Підписували договір з німецькою компанією, і вони приїхали досить пізно, то й переговори були призначені на пізнішу годину і тривали довго, через це Клер вимушена вийти на роботу в таку пізню пору,- поспішно пояснив Саймон.
- Добре, але нам потрібно діяти так, щоб нас не помітила команда Крістал, адже сьогодні Алан намагався спалити наше кафе, це було попередженням того, що не варто лізти в їхні справи,- розповіла Скай.
- Що? Коли це сталося?- здивувався Кріс.
- Десь годину тому,- сумно відповіла Кейсі.
- Кафе в порядку?- схвильовано запитав Ліам.
- Так, постраждав тільки склад,- відповіла Скай.
- Мені дуже шкода,- поспівчував Саймон,- тоді давайте поквапимось, швидко заберемо дівчину і підемо.
Друзі погодились і всі разом зайшли в приміщення.
Вони увійшли в довгий коридор, який де-не-де освітлювали лампи, і пройшли до ліфту.
Саймон натиснув на кнопку восьмого поверху, і друзі поїхали вгору.
- Як ми маємо її знайти?-запитав Кріс.
- Хто тут?- відповідати на це запитання не довелося, адже вже через мить з-за дверей одного з кабінетів показалася дівчина, років сімнадцяти, зі сміттєвим пакетом в руках.
Вона виглядає дуже тендітною та маленькою. Худа постать, маленькі акуратні риси обличчя, втомлені стурбовані сірі очі, під якими видніються синці, як результат безсонних ночей. Її русе волосся зібране у неохайний хвостик, а одягнута вона дуже просто. Дивлячись на неї, можна сказати, що дівчина важко працює, щоб заробити собі на життя. Можливо, вона з бідної сім'ї, можливо, взагалі втратила батьків. Тоді це дуже вдало прорахований хід з боку Алана та Крістал. Дівчина, що втратила надію, дівчина, яка втомлена від злиденного життя може легко повестися на їхні маніпулювання.
- І що тепер?- невпевнено прошепотів Кріс.
- Хто ви?- уже більш наполегливо повторила Клер.
- Ми...- невпевнено почала Кейсі.
- Послухай, ти звичайно можеш подумати, що ми якісь божевільні, і маєш повне право на це, адже не знайома з нами, проте тобі загрожує небезпека, і ми тут, щоб допомогти,- швидко заговорила Скай.
- Яка небезпека? Я не розумію про що ви,- налякано промовила дівчина.
- Нууу...можливо, ти чула про зникнення підлітків у нашому місті?- невпевнено почала Скай.
- Чула,- ледь чутно відповіла Клер.
- Ну ось, ми знаємо хто стоїть за цим і дізналися, що наступною жертвою будеш ти...- намагається пояснити Скай.
- Чому ви тоді не розкажете усе поліції?- запитала дівчина.
- Поліція нам не допоможе, Клер, нам потрібно якнайшвидше вибиратися звідси, тому, будь ласка, ходімо,- підійшовши ближче до дівчини, роздратовано попросив Кріс.
- Звідки ви знаєте моє ім'я? Я нікуди з вами не піду,- відступивши назад, твердо відповіла Клер.
Раптом друзі почули, як підіймається ліфт.
Часу думати не було, тому Кріс підняв дівчину на руки, і вони всі разом побігли по коридору, забігаючи в один з кабінетів, а потім ще в якісь двері.
Тут темно, тому розгледіти, що знаходиться в цій кімнаті неможливо.
- Що ти собі дозволяєш! Я зараз викличу поліцію! - почала кричати дівчина.
- Молю тебе тихо! Клянуся тобі усіма своїми брендовими речами, що ми говоримо правду,- прошепотіла Кейсі.
Клер враз замовкла, проте не через слова Кейсі, а через те, що почула кроки.
Відкрилися двері у той кабінет, куди забігли підлітки, проте друзі заховалися в ще одній кімнаті, що знаходиться в ньому.
- Тут пусто!- закричав Мет.
- Її тут немає, підіймаємося вище!- скомандувала Крістал, і коли двері закрилися, друзі змогли видихнути з полегшенням.
- То були вони?- тихо запитала Клер.
- Так, тепер ти нам віриш?- поцікавилась Скай.
- Ну, в якійсь мірі,- задумавшись, відповіла дівчина.
Друзі якраз покинули маленьку кімнатку, де ховалися, як зазвучала гучна сирена, яка буквально за п'ятнадцять секунд замовкла.
- Сигналізація була ввімкнена?- запитав Ліам у Клер.
- Ні, але наш директор завжди, перед тим як піти, включає сигналізацію в сховищі, де зберігаються цінні документи та сейф,- пояснила дівчина.
- Це значить, що зараз приїде поліція?- налякано запитала Кейт.
- Ні, для того, щоб з'єднатися з службою безпеки має пройти щонайменше тридцять секунд, а пройшло від сили десять,- заперечив Саймон.
- Може просто глюк?- припустив Кріс.
- Неважливо, давайте вибиратися звідси,- поспішно промовила Скай, і уже хотіла вийти з кабінету, проте голос Клер її зупинив :
- Нічого не вийде. Як тільки спрацьовує сигналізація - усі входи і виходи автоматично заблоковуються.
- Що?
- Ти серйозно?
- Нова програма безпеки,- стенула плечима Клер.
- А їх якось можна відкрити?- запитала Кейсі.
- Один пульт є в поліції, а інший має бути у нашого директора, але я не знаю, де він може бути...можливо, в його кабінеті?- припустила Клер.
- Де він знаходиться?- запитав Кріс.
- Поверхом нижче.
- Тоді давайте швидко туди!- закричав Ліам і вийшов в коридор.
Друзі поспішили за ним і вирішили скористатися не ліфтом, а сходами, адже так безпечніше.
На щастя, на сьомому поверсі нікого з їхніх ворогів немає, тому підлітки спокійно пройшли до кабінету, в який їх привела Клер.
Вони прийнялися обшукувати кімнату і швидко знайшли пульт у одній з шухляд робочого стола.
- Як він працює?- поцікавився Кріс, перевертаючи річ у руках.
- Я думаю, що потрібно підійти до дверей і навести на систему, так просто не спрацює,- відповів Саймон.
- Тоді спускаємось,- махнув рукою Кріс, і друзі вийшли з кабінету.
Тут вони уже вирішили спуститися на ліфті.
- Біля входу нас уже можуть чекати,- попередила Скай.
- А хіба вони не на третьому поверсі?- запитала Кейт.
- Вони можуть бути де завгодно,- відповів Кріс, разом із клацанням ліфту, що сповіщало про його прибуття.
Друзі вийшли, проте голоси, які доносилися з боку вхідних дверей, змусили їх заховатися за стінкою.
- Ти залишайся тут, а я піду до Алана, він якраз переглядає записи камер,- наказала Крістал.
- Чорт, він зможе легко нас знайти,- прошепотіла Кейсі.
- Добре, але якщо вони уже вийшли?- поцікавився Мет.
- Я так не думаю,- заперечила дівчина.
- Але ж вони можуть знайти пульт і відімкнути двері.
- Алан вирішить цю проблему.
- Як?
Раптом світло почало блимати, а потім і зовсім все зникло.
Будівля поринула у темряву.
- Ну прекрасно, тепер ми звідси не вийдемо. Немає світла, немає електрики, а отже датчики на дверях не працюють, і ми не зможемо їх відімкнути,- розчаровано прошепотів Саймон, коли друзі навпомацки зайшли в одні з дверей.
- Усе, нам кінець,- приречено промовив Кріс.
- Не панікуйте завчасно... Я піднімуся на дах, там має бути щиток, спробую включити електрику. А ви йдіть до чорного входу, і як тільки датчик на дверях загориться червоним, тисніть на кнопку і тікайте, а я за вами,- пояснив план дій хлопець.
- Але ти не можеш піти туди сам,- заперечила Скай.
- Я піду з ним,- відізвався Кріс, включивши ліхтарик на своєму телефоні.
- Добре, тільки будьте обережними,- попросила Скай.
- Все буде добре,- впевнено відповів Саймон, і вони з Крісом покинули кімнату.
Знову зайшовши в ліфт, хлопці піднялись на останній поверх.
- Як там просувається справа з ліками?- поцікавився Кріс, коли вони вийшли з ліфту.
- Поки що ніякого прогресу немає, але я працюю над цим,- сумно повідомив Саймон.
- Зрозуміло,- коротко кинув хлопець.
- А ти як себе почуваєш?
- Та наче нормально, інколи турбує головний біль, але це не страшно... Я припускаю, що це вхід на дах?- прошепотів Кріс, присвічуюючи ліхтариком драбину.
- Так,- відповів Саймон і почав підійматися на верх. За ним поліз і Кріс.
На даху вже світліше. Незважаючи на те, що вже близько дванадцята година ночі, нічну темряву освітлюють вогні міста та ліхтарі вулиць.
Саймон почав оглядати територію у пошуку щитка.
- Що шукаєте, хлопці?- раптом почувся чийсь голос, і ніби із темряви з'явився  Алан.
- Ну точно не тебе,- ворожо відповів Кріс, і його рука загорілася помаранчевими язичками полум'я.
- Я не прийшов сюди заради бійки, давайте вирішимо все мирним шляхом. Ви віддаєте нам дівчину, і ніхто не постраждає,- серйозно запропонував Алан.
- Схоже мирним шляхом не вдасться,- заперечив Кріс.
- Ну як знаєш,- байдуже кинув Алан і прийняв подобу перевертня.
- Відійди!- крикнув Кріс Саймону перед тим, як випустити у Алан вогняну кулю, від якої він ухилився.

Саймон вирішив даремно не витрачати час і почав шукати щиток.
Після приблизно хвилини пошуку, йому це вдалося.
Саймон відкрив дверку щитка і, присвічуюючи ліхтарем, почав оглядати дроти та кнопки. Йому знадобилося десь три хвилини, щоб розібратися і включити світло.

Тим часом, Кріс вже встиг підпалити світшот Алана, мабуть, трохи обпікши йому шкіру.
Проте перевертень не збирався здаватися. Хлопець витягнув зі своєї кишені декілька кристаликів, які йому дав Мет і кинув один у Кріса.
Бетонна підлога розірвалася прямо під ногами хлопця, через що він відлетів у бік, врізаючись у стіну. Хлопець втратив свідомість.
Саймон просто стоїть і налякано спостерігає за цим.

Він розуміє, що не може нічого зробити, щоб захистити себе чи друга.
- Бачиш, Саймоне,  я ж давав їм попередження, а вони не розуміли,- спочатку подивившись вниз, кудись на землю, а потім криво усміхнувшись, промовив Алан, підходячи до хлопця, який у свою чергу, почав відходити назад, проте його голова зустрілася з щитком.
- І тебе я попереджав, але ти теж не послухав,- зупинившись прямо перед Саймоном, прошепотів Алан.- Чому ви ніколи не зрозумієте, що все одно приречені на поразку, що б не робили?!- Закричав йому в обличчя хлопець.
Потім він раптом схопив Саймона за руку і, потягнувши за собою, різко перехилив через край даху, тримаючи хлопця за плечі.
- Це хто!?- налякано запитала Кейсі, спостерігаючи за всім знизу.
- Мені здається, Саймон,- розгублено відповіла Скай.
- Алан, відпусти його, я приб'ю тебе, клянуся!- закричала Кейт.
- О, а ось і твої друзі зібрались,- радісно промовив Алан, дивлячись у налякане обличчя Саймона, який не міг вимовити ні слова. Перспектива впасти з сьомого поверху його не нажарт перелякала.
- Я попереджав, а ви не зрозуміли. Тож давай спробуємо ще раз?- Після цих слів Алан штовхнув Саймона.
Хлопець полетів вниз, заплющивши очі, і з острахом чекаючи, секунди зіткнення його тіла з землею. Усі звуки розчинилися, і він не чув криків друзів, і не бачив самозакоханої усмішки Алана.