Надприродні: Посланець смерті

Частина 17

POV Кейсі

- Скай, спускайся, я готова!- закричала я, чекаючи сестру біля дверей.- Скай! Ну ти де?!- У відповідь тиша.- От бачиш, ти говориш, що я довго збираюся, а сьогодні я швидше за тебе.- Самовдоволено посміхнулась я.
- Та невже?- раптово відкривши вхідні двері, запитала сестра, явно насміхаючись з мене.
- Взагалі-то, я вже як десять хвилин чекаю тебе біля машини,- повідомила Скай.
- Ти чому не сказала, що йдеш?- ображено запитала я, закриваючи двері на ключ.- Я кричу, кричу, ледь голос не зірвала...
- Ти? Я думаю, що це неможливо. От в чому, в чому, а ось в криках тобі немає рівних,-відповіла Скай, за що отримала від мене підзатильника.
- Ну а що? Хіба не так?
- Сідай вже в машину!- проігнорувавши її запитання, сказала я.
Скай невдоволено щось пробурчала і все ж таки залізла в авто. Я завела двигун і машина рушила з місця.
В дорозі до школи нас супроводжує музика, яка заповнила весь салон приємною мелодією. Я легенько стукаю пальцями по кермі, стараючись влучити в ритм улюбленої пісні, а Скай сидить у своєму телефоні.
До школи ми доїхали швидко, і я припаркувалася, виключаючи радіо.
Сьогодні у нас з сестрою однаковий перший урок, тож ми повільно крокуємо по набитому підлітками коридорі.
Проте найбільше однолітків зібралося біля головного стенду, що й привернуло нашу увагу.
- Що там таке?- поцікавилась Скай, коли ми почали наближатися до стінки.
Ми якось протиснулися крізь натовп, який перешіптувався між собою, і як мені здалося, кидав на нас насмішливі погляди. Коли я побачила, що прикріплене до стенду, то зрозуміла, що викликало у них таку реакцію.
На стіні висять фото, де я у костюмі хот - дога та де ми зі Скай та Кейт риємося у мусорному відрі, а в низу підпис:" Сестри Морган знайшли для себе новий підробіток. Схоже скоро "еліта" школи доповнить колекцію її аутсайдерів."
- От стерво!- крізь стиснуті зуби, прошипіла я.- Ну я їй цього не подарую.
Я зірвала усі фото зі стенду і побігла шукати Крістал.
- Кейсі, куди ти біжиш? Заспокійся!- кричить Скай, наздоганяючи мене.
- Заспокійся? Вона осоромила нас на всю школу!- палаючи від гніву, кричу я, продовжуючи бігти.
І ось я побачила знайоме біле волосся. Крістал стоїть і балакає з Рейчел, обпершись на свою шафку.
Я підбігла і, розвернувши її до себе, кинула фото прямо в обличчя.
- Ти не мала права цього робити!- закричала я.
- То мені варто у тебе питати дозволу?!- гнівно запитала Крістал,- це було попередження, що не потрібно пхати свого носа у чужі справи, ясно тобі?
- Крістал, ти забуваєшся. Я знаю усі твої секрети і можу з легкістю зробити так, щоб про них дізналися усі. Що ти тоді скажеш, га? Чи будеш такою ж сміливою, як зараз?- зі злості сказала я.
- Закрий рота!- закричала вона, схопивши мене за руку.
- Тільки спробуй вимовити хоча б слово і ці фото здадуться для тебе раєм!- почала погрожувати вона.
- Я тебе не боюся, ти...відьма білобриса!
- Та як ти смієш!- закричала Крістал, піднявши руку, щоб вдарити мене, проте хтось зупинив її.
Я підняла погляд і побачила Ніка, сердитого та випромінюючого злість.
- Забрала від неї руки,- спокійно сказав хлопець.
- Але ж Нік! Ти чув, як вона мене назвала?- роблячи з себе невинну овечку, запитала Крістал.