Затятий ворог знищений. Скай разом з друзями з мужністю та витримкою подолала усі перешкоди, що траплялися на важкому тернистому шляху їхнього нового життя. Здається, що воно знову стало спокійним та безтурботним.Проте Скай уже давно затямила, що її...
Як боляче - перше, що пронеслось в моїй голові, коли я розплющила очі, докладаючи до цього чимало зусиль. Усе тіло ниє від болю і стає дедалі гірше, коли я намагаюся здійснити хоч найменшу спробу поворухнутися. Спогади нахлинули на мене важким потоком, ніби облили крижаною водою. Що я відчуваю зараз? Злість? Страх? Пригнічення? Безсилля? Біль?.. Я не знаю, мабуть, усе зразу. Такий собі вбивчий коктейль зі змішаних емоцій. - Скай? Боже мій, нарешті ти прокинулась,-ні звідки почувся голос сестри, а згодом з'явилися і вона сама. Кейсі хотіла обійняти мене, але в останню секунду передумала. - Невже все так погано?- я прошепотіла це так тихо, що навіть невпевнена, що вона почула мене. - Все буде добре, ти впораєшся з цим, ти ж Скай Морган,- Кейсі заспокійливо усміхнулася, але вона не зможе приховати від мене тривогу, що так чітко видніється на її обличчі. Навіть у такому стані я бачу її наскрізь. Раптом в моїй голові з'явився ще один спогад - дуже розмитий та неясний, тому я невпевнена чи було це насправді, чи це просто галюцинації. - Кейсі...я...мені здається....перед тим, як знепритомніти, я бачила силует, і мені здалося...що то був Томас...ах, добре, забуть, мабуть, я просто... - Тобі не здалося. - Щ...що? - Він був там, Скай, більше того він врятував тебе, і разом з Саймоном приніс нас сюди. - Саймон? Хто такий Саймон? - Це я.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
У дверях з'явився темноволосий хлопець, приблизно такого самого віку, як я. Його губа була розбита, а одяг брудний і пом'ятий . Мені знадобилося трохи часу, щоб розпізнати у ньому того хлопця, який тікав від банди Крістал цього вечора чи... А який сьогодні день? - Кейсі, як довго я спала? - Не хвилюйся, ти проспала тільки цілу ніч,- в кімнату зайшла Кейт зі склянкою води, яку вона люб'язно простягнула мені. Я спробувала підвестися, але... -Чорт!- я відкинулась назад на подушку, скривившись від болю і проклинаючи усе на світі. Я навіть води не можу нормально випити. Кейт допомогла мені зробити кілька ковточоків -це все, на що я зараз здатна. - Кейсі, дай мені, будь ласка, дзеркало,- попросила я. - Навіщо? Скай, не треба, усе... - Просто дай мені його і все! - Ти впевнена? - Як ніколи. Кейсі підійшла до столика і взяла з нього маленьке дзеркальце, а потім простягнула мені. Я ледь не випустила його з рук. Усе моє обличчя в синцях. Губа, брова, голова - розбиті. Під оком фінгал. По щоці скотилася скупа сльоза. Це не я. - Скай, не хвилюйся, усе заживе... - Та ти тільки подивися, що він зробив зі мною!- уже не стримуючи гіркі сльози, закричала я. - Скай...- сестра підійшла до мене і, забувши про все, міцно обійняла. Зараз я не відчуваю болю, тільки її обійми, які повільно, але все ж заспокоюють мене. - Як ви зняли наручники?- поцікавилась я, коли побачила на своїх руках тільки червоні сліди від них. - Це Саймон постарався,- відповіла Кейт. - Так, довелося погратися з ними добрі дві години, адже я ще ніколи за своє нікчемне життя не бачив надприродних наручників, які пригнічують надприродну силу, але так...я зробив це,-на одному подиху розповів хлопець. - Довелося йому усе розказати,- пояснила Кейсі. - Дякую, Саймоне,- усміхнулась я. - Завжди радий допомогти...і неважливо надістота ти чи просто людина....
