Надприродні: Посланець смерті

Частина 25

- Усе готово?- поцікавилась Крістал, заходячи у світлу кімнату, що править за операційну чи лабораторну, називайте це як хочете.
Дівчина одягла білосніжний халат, готуючись до проведення чергового досліду.
Алан, на відміну від подруги, залишився у своєму чорному світшоті, зовсім не поділяючи її погляд до такої офіційності. На металевому ліжку, з коричневою шкіряною оббивкою, уже лежить сьогоднішня жертва. Дівчина без свідомості. Її руки прикуті наручниками до ліжка - її можливого ложа смерті. Вона навіть не усвідомлює, що буквально через декілька хвилин може більше не прокинутись. Чи розуміють це Алан і Крістал? Чи усвідомлюють вони цінність людського життя?
- Давай розпочнемо. Я хочу, щоб це швидше закінчилося,- сумно промовила Крістал, після того, як Алан ствердно кивнув на поставлене нею раніше запитання.
Дівчина взяла у руки шприц з препаратом, який їй подав Алан, і підійшла ближче до дівчини. Вона подивилася на неї, але швидко відвела очі, щоб не бачити цього змарнілого обличчя, щоб не відчувати жалість. Її пальці почали вправно бродити по шиї жертви, намагаючись відчути вену. Коли це нарешті вдалося, Крістал піднесла у гору шприц. Дівчина робить таке вже не вперше, проте кожен раз її охоплює хвилювання. Вона підняла голову вверх, закрила очі і глибоко вдихнула, а потім різко встромила голку у вену, швидко вводячи препарат, який кров розповсюдить по всьому організмі, і так само швидко випхала голку, а тоді відійшла назад.
Алан тільки мовчки спостерігає за усім.
У перші декілька секунд нічого не відбувалося, проте згодом дівчина широко розкрила очі і вигнулась у спині. Її тіло здригається в незрозумілих конвульсіях. Вона наче і була при свідомості, проте водночас і десь далеко, не усвідомлюючи, що з нею відбувається. Таке дійство продовжувалося ще декілька хвилин, що не здивувало ні Крістал, ні Алана, адже вони звикли до такого. Потім дівчина перестала здригатися і знесилено впала на ліжку. Її очі все ще відкриті і дивляться кудись у гору. Її живіт піднімається і опускається від важкого дихання, що дає підліткам надію на те, що вона не помре, і їм нарешті вдасться досягти успіху. Вони знервовано спостерігають за дівчиною, яка просто лежить і дивиться у стелю. Пройшло дві хвилини, усі колишні жертви уже вмирали протягом цього часу, а її серце ще б'ється. Крістал схвильовано глянула на Алана. Той відповів їй тим самим. Невже у них вийшло? Крістал повільно почала підходити і зупинилася біля ліжка, вдивляючись в обличчя дівчини.
- Ти мене чуєш?- запитала вона, нахиляючись ближче, проте відповіді не отримала. - Ей?- Крістал штовхнула дівчину у плече, намагаючись привернути увагу, але вже в наступну мить вона важко вдихнула повітря, і її очі повільно закрилися. Руки, що до того були стиснуті у кулаки, розслабилися, а дихання зупинилося.
- Ну що знову не так?! Ти ж сказав, що зменшив дозу! Ти сказав, що це допоможе!- у розпачі кричить Крістал, підбігши до Алана та б'ючи його в груди.
- Крістал заспокійся!- хлопець намагається заспокоїти подругу, проте у нього не виходить.
Дівчина відштовхнула його і зі звіриним криком перевернула металеву тумбочку з різними ампулами.
- Крістал, досить!- закричав Алан, схопивши її за плечі.- Ти хочеш тут усе розгромити? Що це змінить?.. Ми знайдемо вихід, я обіцяю.- Запевнив він, дивлячись прямо у очі Крістал, що трохи заспокоїло її.
Дівчина сіла на крісло, опустивши голову вниз, не в змозі дивитися на тіло, що знаходиться зовсім поруч.
Алан, тим часом, заходився збирати з землі уламки від баночок, які розбила Крістал, перевернувши тумбочку.
- А це що таке?- прошепотів хлопець, намагаючись щось дістати з-за великої металевої тумби. Через декілька секунд він витягнув руку, в якій була ампула.
- Препарат, що ж іще?- байдуже відповіла Крістал, глянувши на знахідку хлопця.
- Так, але...- Алан піднявся з колін і, підійшовши до міні -холодильника, дістав звідти ще одну ампулу з препаратом.
- Бачиш? Кольори відрізняються,- сказав він, показавши Крістал дві ампули разом. В одній - речовина світло зеленого кольору, майже прозорого, а в іншій -темно зеленого.
- Можливо, вона зі старої партії. Пролежала там деякий час от і змінила колір,- припустила дівчина.
- Це могло б статися за двадцять років, але не за пів,- заперечив Алан.
- Ну тоді...- Крістал підняла очі, які до цього розглядали її манікюр, на Алана і пильно на нього глянула.- Ти на щось натякаєш?
- Просто у мене є невелике припущення, але його потрібно перевірити... Встань, будь ласка,- попросив хлопець, і Крістал покірно піднялася і відійшла в бік.
Алан сів і, поклавши перед собою мікроскоп, взяв кусочок скла, куди на один бік капнув трохи рідини з першої ампули, а на інший - з другої. Алан почав вдивлятися у скельце мікроскопа.
- Не може бути...- вражено прошепотів хлопець і, різко відірвавшись від приладу, ввів щось у комп'ютері. На моніторі з'явилося зображення тих речовин під мікроскопом.
Алан знову почав детально оглядати його, а потім мишкою прогортав вниз. На екрані з'явилися різні формули, зв'язки та хімічні елементи.
Хлопець уважно вивчав ті формули впродовж декількох хвилин, що змусило Крістал почати хвилюватися. Та вона не промовила ні слова, боячись збити друга з думки.
- Тепер усе зрозуміло,- закричав Алан, відкинувшись на кріслі.
- Не поділишся? Бо мені от нічого не зрозуміло,- роздратовано запитала Крістал.
- Дивися: перша формула, це формула того препарату, що я тільки- но знайшов, і вона є правильною. Ти правду сказала, що це стара партія препарату, ще з часів перших вдалих експериментів. А у другій формулі, не вистачає однієї речовини. Саме вона бере на себе негативну дію каталізатора і не дозволяє йому вбити людину,- Алан намагався доступно і просто пояснити дівчині свою знахідку.
Крістал уже декілька хвилин мовчки стоїть і дивиться у монітор, намагаючись зрозуміти сенс слів хлопця.
- Тобто ти хочеш сказати, що увесь цей час ми робили препарат за неправильною формулою?
Алан кивнув.
- Але найцікавіше те, що я не міг помилитися, Крістал. Я завжди створював препарат за тією формулою, що була на комп'ютері, і ніколи не змінював її.
- Тобто, ти хочеш сказати, що хтось її змінив,- ніби підтверджуючи свої слова, кивнула дівчина сама до себе.
- Так! Чому до тебе так повільно доходить?
- Але хто міг це зробити?
- О, це вже інше запитання, і зараз ми дізнаємося на нього відповідь,- замислено відповів Алан і, різко випроставшись на кріслі, знову переключився на комп'ютер, клацаючи мишкою.
- Що ти робиш?
- Можливо, ти не знаєш, але я повісив у цій кімнаті камеру спостереження, щоб потім переглядати досліди, порівнювати, спостерігати за реакцією, і усі записи зберігаються тут. Формула зберігалася тільки на цьому комп'ютері, тому відповідно, щоб змінити її, потрібно було зайти сюди.
- Але ж зрадник міг стерти запис з того дня.
- Ніхто не знав про існування цієї камери, навіть Зейн. Та й я, якщо чесно, уже давно не передивлявся записи.
- Ого, багатенько ж їх тут,- сказала Крістал, побачивши кількість файлів.
- За пів року... Але нам потрібно дивитися десь спочатку.
У першому файлі не було нічого цікавого: протягом цілого дня ніхто не заходив у лабораторію. У другому файлі та сама історія, і у третьому, і так за цілий тиждень.
У дев'ятому файлі знятий процес введення препарату Зейну, який пройшов успішно. Далі, знову три дні затишшя.
- Стій! Перемотай назад! Я, здається, бачила когось,- раптом закричала Крістал, вказуючи на екран.
Алан почав повільно перемотувати.
- А, це я,- розчаровано зітхнула дівчина, побачивши, як вона заглядає у кімнату, ніби шукаючи когось, і виходить геть.
- Так...наступний,- прошепотів Алан, наводячи мишку на наступний файл.
Перші десять хвилин стояла тиша, але потім двері відчинилися.
- Нік? А він, що тут забув?- підозріло запитав Алан, підсунувшись ближче до екрану.
Нік почав оглядати кімнату, а потім, помітивши комп'ютер, підійшов до нього.
- Ні, це не може бути він...- прошепотіла Крістал, з жахом дивлячись на екран. Вона вчепилася руками за стіл, готуючись пропалити дірку у моніторі своїм злісним поглядом.
Здається, її серце зараз вистрибне з грудей.
" Ні, тільки не він. Це не може бути Нік. Він не міг мене зрадити"- Ці слова як молитва проносилися в голові дівчини, поки вона дивилася, як Нік включає комп'ютер.
Хлопець деякий час подивився на екран, а потім встав з крісла і направився до тумбочок, відкриваючи їх, одна за одною.
- Він не зайшов?- здивовано й схвильовано запитала Крістал.
- Звичайно, ні. Там ж пароль... Все ясно, твій Нік просто вирішив рознюхати чим ми займаємось. Тут нічого цікавого, йдемо далі,- швидко відповів Алан, закриваючи файл.
Крістал полегшено зітхнула.
" Я знала, що це не він. Нік не міг так вчинити зі мною, він не міг приректи невинних людей на смерть."
- Крістал!- раптом закричав Алан, що змусило дівчину  відкрити очі, виринаючи з думок.
Та коли вона подивилася на екран, її риси обличчя вмить напружилися і посерйознішали.
Вона пильно спостерігає за силуетом, який зайшов у кімнату і сів за комп'ютер, чекаючи поки він ввімкнеться. Людина на відео веде себе досить впевнено, вона знає, що робить.
Далі дівчина побачила, як силует запихає у системний блок флешку, і на моніторі щось починає загружатися, після чого відкривається робочий стіл.
- От сучий син! Він обійшов мій захист!- почав обурюватися Алан, показуючи на екран.
- Я не можу в це повірити,- прошепотіла Крістал, дивлячись на людину в комп'ютері.