Надприродні: Посланець смерті

Частина 10

Цей ранок нічим не відрізняється від інших, проведених мною тут. Як і раніше мене розбудило гучне пищання, яке відлунням увірвалося у мій, і без того тривожний, сон.
Тільки є одна обставина, яка робить цей ранок не таким, як попередні. Прокинувшись, ми уже не підемо у їдальню, на сніданок, не підемо на тренування, ні, цього ранку - ми їдемо додому.
Ми з дівчатами зібрали речі ще з вечора, тому зараз з цим немає проблем.
Нас усіх знову зібрали у великому залі і почали перераховувати, ніби хтось має бажання залишитись тут надовше і отримати покарання.
- Добре, а зараз усі йдемо за мною, автобус уже чекає на нас біля лісу,- повідомив містер Картер.
- Ну що ж, пора прощатись,- невпевнено промовила Емілі.
- Так,- зітхнула Кейт і обійняла дівчину, а згодом приєдналися і ми.
- Я буду сумувати за вами,- засмучено сказала Емілі.
- Ми теж.
Усі діти уже почали покидати будівлю, тому часу на прощання у нас більше немає.
- Щасливої дороги,- засмучено усміхнулася дівчина.
Я посміхнулася їй у відповідь, і ми вийшли надвір.
Насправді, за цей час перебування на базі ми встигли здружитися з Емілі. Вона чудова дівчина і мені справді не вистачатиме її. Але ми дали їй свої номери телефонів, і я сподіваюся, що коли-небудь вона скористається ними. Можливо, на канікулах вона загляне до нас у гості, хтозна? Хоча я не впевнена, що у них бувають канікули, але все ж...
Я не шкодую, що погодилася на цю поїздку, незважаючи на усі неприємні моменти, що сталися під час неї. Мені б краще забути про це, але погодьтеся, забути те, як ти ледь не лишився життя, ще вчора, це не так легко?... Сьогодні я прокинулась посеред ночі від того, що немала чим дихати, я буквально задихалася. Мені снилася вода, ніби я намагаюся виплисти, але навпаки, ще більше погружаюся у воду і тону.
Мені здається, що у мене була панічна атака. Насправді я ніколи раніше не мала з таким справу, тому не знаю, чи мій тодішній стан можна так назвати, але...мене по-справжньому трясло, з очей лилися неконтрольовані сльози, і я не могла припинити задихатися, тож, думаю, так, це був приступ паніки. Невдовзі я все ж змогла заспокоїтися, на щастя, не розбудивши нікого. Я просто прийняла довгий прохолодний душ і, під пісні, що лунали з моїх навушників, змогла знову заснути.
Коли ми дійшли до автобуса, сіли на ті самі місця, що й коли їхали сюди. Я маю плани проспати усю дорогу, адже ви самі розумієте, що в ночі я не виспалась. Як тільки автобус зрушив з місця, я зручніше вмостилася на своєму сидінні, заплющила очі і уже була готова заснути, але...
- Крііііііс!- простягнула Кейсі.
Ах, ну хто ж ще? І я навіть здогадуюся, що їй потрібно.
- Ні, навіть не думай. Дай мені хоча б цю дорогу поспати спокійно,- відразу заперечив Кріс.
- Ти ж знаєш, що я не відчеплюсь від тебе,- стояла на своєму сестра.
- Йди, причепися до когось іншого,- відказав Кріс.
- Але я хочу до тебе.... Крісссс!
- Ей, Кейсі, я взагалі- то намагаюсь заснути, тож чи не могла б ти бути трохи...
- Ні, не могла б!- категорично заперечила сестра.
Що ж , я принаймні спробувала.
- Кріс! Скай, він не дає мені подушку, ти це розумієш? І це через стільки років дружби! Ну це просто неподобство, куди світ котиться? Щоб найкращий друг не позичив тобі якусь там подушку! Я ще такого не бачила! Це ж...- почала обурюватися Кейсі, коли раптом у неї полетіла подушка.
Дівчина спочатку здивувалася, поглянула на річ і почала оглядатись.
- Ти можеш скористатися моєю, я все-одно не хочу спати,- почувся голос збоку, який належав, нікому іншому, як Ніку.
Ліам аж підстрибнув на місці і повернувся у його сторону, спопеляючи поглядом.
- Ем, дякую,- невпевнено промовила Кейсі, поки її хлопець з осудом дивився на неї.
А Кейсі, незважаючи ні на що, з задоволеним виразом обличчя, відкинулась на сидінні, і ніби нічого й не сталося закрила очі, засинаючи.
Нарешті, вона заспокоїлась. Хоч як би я не любила Ніка, але в даний момент я йому дуже вдячна. Мені здається, що не тільки я, а половина автобусу дивилася на нього з вдячними поглядами.
Нарешті я можу спокійно поспати.
- Ні, ну це просто знущання якесь. Спочатку подушка, а потім що? Може, вони ще й спати разом почнуть і...
- Ліам! Перестань пищати, як ревнивий півень,- закричала я.
Хлопець відкрив рот у здивуванні, але все ж відвернувся і замовкнув.
Усе, тепер мені ніхто не завадить...
- Нік! Якого чорта ти дав їй мою подушку!?- на весь автобус закричала Крістал.
- А, що?- Кейсі підірвалася з місця з широко відкритими очима.- Фу, жах, заберіть це нещастя від мене!- Почала кричати дівчина і кинула подушку прямо в обличчя Крістал.
Та люто на неї глянула.
- Я думав, що це моя. Мабуть, я переплутав,- стенув плечима Нік.
- Користуючись моментом, хочу сказати: тоді не думай, у тебе погано виходить,- раптом вмішався Кріс, піднісши палець вверх, ніби розповідає про щось істотно важливе.
- Боже, яке жахіття. Я лежала на ній після Крістал. Сподіваюсь, що не заражусь сказом чи тупістю,- досі обурювалася Кейсі.
Бачу, це ніколи не закінчиться.