Надприродні: Посланець смерті

Частина 49

Буденність знову захоплює підлітків у звичну рутину з самого ранку. Метушня та людність коридору школи змушує трохи збадьоритись та прокинутись.  Особливо, коли тебе ледь не на метр відкидають, зачіпивши плечем, чи коли твоє світле взуття вбирає весь бруд з підошв дітей і тепер вони почесно носять на собі відбитки усієї школи; коли дітлашня бігає коридорами, розганяючи усіх довкола( проте сьогодні всі втікали від Шарлотти з великим глобусом у руці. Томас ледь зміг її заспокоїти) коли ти кілька хвилин намагаєшся з просоння ввести пароль на замку від шафки, а потім намагаєшся впихнути підручники в неї, але все валиться на підлогу. Повірте, це чудове антиснодійне. Проте зараз підлітків не цікавить ця метушня: вони підходять до самотнього металевого столика, вкритого чорною оксамитовою скатертиною. Посередині столу розмістилось фото Кріса, велике, у скляній рамці...з чорною стрічкою. Довкола розставлені інші фотографії хлопця,( уже меншого розміру) гвоздики та троянди, пелюстки від яких розсипані по столі, та свічки.
- Мені здається, чи цього ще вчора не було?- цікавиться Кейсі, проводячи пальцями по гладкій поверхні скатертини.
- Не було,- шепоче Скай. Її погляд кружляє від фото до фото: там він усміхається, там щиро сміється, на наступній гордо стоїть з букетом шикарних червоних троянд, який він розділив між вчителям, на випускному в дев'ятому класі, а на іншій - щасливо обіймається з хлопцями, тримаючи в руках нагороду за змагання по баскетболу.
- О, як добре, що я вас зустрів,- якось занадто серйозно повідомляє містер Бертрам, який щойно зайшов до школи.
- Так...- шепоче чоловік, оглядаючи підлітків, які стоять перед ним і зморщивши лоба , в задумливій манері.- Морган, Шелдон і... Дженсон немає?
Кейсі заперечливо махає головою.
- Добре, тоді, ви йдіть за мною в кабінет,- каже директор і прямує вздовж коридором.
Скай втомлено зітхає і переводить невдоволений погляд на Томаса. Хлопець заспокійливо їй усміхається і киває, і Кейсі тягне її за руку вперед.
Чоловік відкриває перед друзями двері свого кабінету та пропускає їх всередину. Він вказує їм на зелений шкіряний диван в кінці кімнати, біля полиці з теками, а сам знімає з себе пальто та вішає його на вішалку. Далі містер Бертрам займає своє крісло та професійно складає руки в замок на столі. Він ще мить уважно дивитися на підлітків , перш ніж почати говорити:
- Ми зробили такий собі " меморіал" для Кріса в коридорі, думаю, що ви вже помітили...- поважно та серйозно почав вести чоловік, так наче перед ним сидять не діти, а десятки батьків, яким він розказує, що школа зробила за рік.
- Потім можна буде прикріпити фото до його шафки, щоб була пам'ятка... Я це все чого затіяв... Вчитель з хімії розповів мені про один інцедент на його уроці, пов'язаний з тобою Кейсі, і...
- Містере Бертрам,- вражено перебиває дівчина,- якщо ви вважаєте, що поставивши стенд з фотографіями нашого мертвого друга , ви зробите нам послугу і полегшите життя, то ви глибоко помиляєтеся.- Чоловік хотів щось відповісти, проте Кейсі виставила свою руку вперед, закликаючи його мовчати.- Ми хочемо продовжити жити нормальним життям, як того і хотів би Кріс, але, як ви думаєте, нам вдасться рухатися далі, якщо кожного дня ми проходитемо повз його щасливі фото на стіні?- директор розгублено відводить погляд вниз.- Ось бачите, тому просто дайте нам самим пройти через це.- Після цих слів Кейсі виходить з кабінету, гучно захлопнувши двері.
Чоловік спантеличено дивиться їй в слід, нервово поправляючи окуляри.
- Кейсі права, вибачте, але нам це не допоможе,-махає головою Ліам.
- Я розумію, саме тому я й хотів запропонувати вам допомогу нашого психолога,- зітхає чоловік, не зводячи погляду з дверей.
- І психолог нам теж не допоможе. Містере Бертрам, при всій моїй повазі, не лізьте у це,- просить Скай, підіймаючись з місця.
- На все добре,- байдуже кидає Ліам, отримавши у відповідь кивок, і друзі разом покидають кабінет.