Надприродні: Посланець смерті

Частина 30

Літак приземлився. Щасливі, але втомлені хлопці покинули аеропорт, поволі перебираючи ногами.
- Томас!- раптом хтось закричав.
Хлопці повернулись і побачили Кріса, який стоїть, спершись на чорну автівку, і махає їм рукою.
- Як усе пройшло?- поцікавився він, коли хлопці підійшли.
- Прекрасно,- відповів Томас і дістав з кишені пакунок з пляшкою прозорої рідини.
Поволі на обличчі Кріса розтягнулася широка усмішка і відчуття полегшення. Він обійняв Томаса і поплескав його по плечі.
- Ти навіть не уявляєш наскільки я тобі вдячний. І тобі, Нік, теж, - сказав хлопець, потискаючи руку Ніку.
- Немає за що.
- Ви, мабуть, втомилися після дороги. Давайте, заберемо байк Томаса і їдемо додому,- запропонував Кріс, через що легка усмішка Томаса, що ще декілька секунд назад була присутня на його обличчі, зникла.
- Мій байк зламався, і я віддав його в ремонт до старого знайомого,- поспішив заперечити Томас, поправляючи лямку від рюкзака. Звичайно, він не розкаже Крісу правду. Ще у літаку хлопець придумував, що скаже другу, якщо він почне ставити такого роду запитання, і відповідь знайшлася швидко, адже, як нам уже відомо, брехати він вміє дуже добре.
- А чому ти мені не сказав? Я б дав його в ремонт тут, і він би був уже завтра готовий і не довелося б залишати так далеко,- здивовано запитав Кріс.
Він не знає, як віддячити Томасу за таку послугу, тому й чіпляється за будь-яку можливість.
- Та все нормально. Я просто довіряю цьому майстру, знаю, що у нього мій байк у безпеці...Я не поїду з вами. Моє таксі уже під'їхало,- повідомив Томас, вказуючи на жовту автівку, яка щойно припаркувалася біля входу в аеропорт.- Мені ще потрібно забрати Шарлотту. Боюся, щоб вона чогось не накоїла.
- Ну добре тоді... Я підвезу Ніка,- стенув плечима Кріс, відкриваючи дверку автомобіля.
Томас кивнув і побіг до таксі, швидко застрибуючи в нього.
Нік провів друга поглядом і, обійшовши машину, зайняв місце біля водія.
Кілька хвилин в салоні панувала тиша, допоки Кріс не порушив її:
- Усе насправді пройшло так гладко? Просто... Томас мені здався якимось засмученим.
- Та ні... Все нормально. Він просто втомився,- промовив Нік, кинувши на хлопця знервовий погляд.
- На відміну від Томаса, ти брехати не вмієш,- засміявся Кріс, повернувшись до Ніка, який намагається перестати нервово вовтузитись на місці.
Його взагалі бентежить уся ця ситуація. Він їде в машині з хлопцем, який колись, по-суті, вважався його ворогом, що вже змушує почуватись не комфортно, і в якійсь мірі хлопця мучить совість, а тут ще й Томас зі своїм секретом.
- Усе нормально,- спробував знову відбрехатися Нік, проте Кріс уже зрозумів, що щось не так.
- Ти хочеш не доїхати додому? Все-таки я за кермом, тож не ризикуй.
- Томас мене вб'є, якщо я промовлю хоча б слово.
- То ти хочеш, щоб це зробив я, замість нього?
Нік голосно зітхнув і відкинувся на сидінні.
- Може це й на краще...-прошепотів хлопець.- Нас спіймала поліція, тому що цей препарат заборонений у Лондоні, і ми мали заплатити штраф на суму вісімнадцяти тисяч. У нас не було таких грошей, тому Томас продав свій байк і ланцюжок з каблучкою його матері.
- Чудово, а мені зателефонувати не можна було?- закричав Кріс, вражений розповіддю Ніка.
- Я так і хотів, проте, це ж Томас. У нього є своя гордість та принципи.
- Я колись добре відгамселю його по тій дурній голові.
- Я тобі допоможу,- засміявся Нік, відчуваючи себе уже більш впевнено в компанії Кріса. Незручність, яка була присутня в ньому увесь цей час, наче розчинилася в повітрі і груз з душі впав. Можливо, це через те, що він розповів усю правду Крісу, який обов'язково все виправить.
- Добре, що ти мені розказав, бо від нього я б ніколи не дізнався.