Доля погралася мною.

Особливий день.

Сьогодні особливий день. В чому його особливість, ви дізнаєтесь пізніше. Міран Асланбей, (так звали головного героя)сьогодні мав важливу роль. Він вперше займе посаду тата. Ахмет Асланбей помер три місяці тому, все своє майно він заповів сину, крім будинку в Стамбулі і маленького острова. Будинок своїй дружині - Дільшах Асланбей, а острів свої молодшій дочці - Еліф. Вона жила у Франції, там навчалася і там народила сина. Та день особливий ще за одної причини. Розповім пізніше. А ось цікаво побувати в самих подіях.

Міран, прокинувшись поцілував дівчину, яка лежала поруч і пішов в душ. Та дівчина( її звали Ханде), одягнулася. Міран вийшов і здивувався.
-Ти куди це?
-Додому.
-Чому так рано?  Я думав ми поснідаємо. Потім я відвезу тебе. А далі я нарешті сяду в крісло батька.
-Справді, сядеш. А я?
-А що ти?
-Ми з тобою разом вже три роки! І цілий рік ти мені обіцяєш одружитися.
-Ханде моя, ну досить! Ми з тобою це обговорювали. Спочатку сестра зі своїм сином, потім тато, а зараз бізнес. Великий бізнес! Ти знаєш, як ми після цього житимемо?
-Ми?
-Так. Саме ми. Наша сім'я. Ти ж мені дорога.
-А мені здається я треба тобі тільки, як дівчина з якою можна переспати і все. На ранок відвезти додому, ніби нічого не було. Я вже так три роки живу! Знаєш, звикла. І всі надії зникли!
-Не починай...
-Мало, та тобі ж і мене не вистачає.
-Що ти таке говориш?
-Правду! Все, бувай.
Ханде вийшла. Міран пирхнув і почав одягатися. Йому зателефонувала мама.
-Сину, привіт! Ти як там?
-Краще за всіх! Я нарешті сьогодні стану директором найбільшого бізнесу в Туреччині! Найбільшою компанії " АсланКом"! 
-Сьогодні ти повинен бути на всі "ура"! Не забудь, журналісти приїхали із самої Франції, Іспанії та Англії! Навіть Деніз!
-Деніз? Давно її не бачив.
-Така красуня... шкода, що у вас нічого не вийшло.
-Мамо, не починай. Я запизнююся. Побачимося там.
-Давай, Міран.
Хлопець поклав слухавку, одягнувся, додав на свою мускулисту шию парфюму і спустився.
Коли вийшов, охорона відкрила двері, він сів на заднє сидіння і привітався з водієм, який був і його другом.
-Привіт.
-Хай, брате! Хвилюєшся?
-Оце твій молодий тон викинь!
-Зрозумів, пан Міран. Куди їдемо?
-Фират!-злобно промовив Міран, і дав зрозуміти, що треба ВЖЕ їхати!
-Зрозумів.
Хлопці приїхали до великого офісу. Міран вийшов, і його , мов той хліб окружили ворони. Він йшов впевнено до дверей, всі хотіли щось запитати, фотографували його. Вспишки так і діяли на очі чоловіка. Він зайшов, охоона допомогла йому. Там на нього вже чекали: Еліф з маленьким хлопчиком, Дільшах, Орхан(помічник) і багато інших. Орхан дав йому руку, Міран потиснув її.
-Пан Міран, ваш кабінет готовий. Ви можете прямо сьогодні сідати у ваше крісло. Після у вас розмова з пресою, потім деякі папірці, всі партнери і на сьогодні все.
-Я готовий.
-Вітаю, брате. Сподіваюся, ти гідно продовжиш справу батька.
-Ти сподіваєшся, а я знаю.-підколов її хлопець.
-Йди, сину. Не змушуй чекати пресу.
Міран та Орхан підійшли до ліфту. Машина приїхала і вони зайшли. Ліфт сам був великий, з дзеркалом, новий.
-Таке відчуття, що цей офіс тільки-но побудований. Проте тато переїхав сюди 4 роки тому назад.
-Так. Бережливе ставлення. Ваш кабінет і кабінети замів на п'ятому поверсі.
-Навіть знаю чому. Тато любив число п'ять, та і мені воно подобається. Саме сьогодні ж у нас п'яте.
-Так.
-Чудово!
Вони піднялись.
-Екскурсія після робочого дня, а зараз ваш кабінет.-запропонував Орхан.-Сюди.
-Так.
Міран та Орхан зайшли до світлого, затишного кабінету. Тут стояв довгий стіл, в кінці якого знаходилося одне велике чорне крісло. По кутам розтавлені квіти, вікна були від підлоги до стелі. Вид був на море та чудову архітектуру. 
-Вид чудовий! 
-Згоден.
-Так, клич їх!
-Угу.-Орхан вийшов і повернувся через хвилину з пресою.
-Пан Міран... чому ви такі спокійні?... як вам?..-почали розпитувати.
-Зачекайте. Давайте все по черзі. Прошу вас... пані.. Деніз. Ви перша.-Вона посміхнулася, а Міран спеціально так зробив.
-Пан Міран, що ви збираєтесь зробити першим ділом?
-Для початку гарно ознайомитися з роботою, тому що правила, які побудував мій батько, змінювати я не збираюся. Після першим треба зайнятися кризисом в маленьких селах. А ось після ми почнемо змінювати все в найкраще сторону.
-Дякую.
Інтерв'ю минало ще пів години. Після преса пішла, залишилася одна Деніз.
-Пані Деніз, ви не все запитали?
-Та ні, питань немає.
-Тоді... особисті питання залишилися.
-Так.
-Слухаю.
-Як на особистому фронті?
-Все більш - менш. Є кохана дівчина. Ми живем разом.
-Одружуватись збираєш?
-Ти що... знаєш, я вовк одинокий. Завжди. Тому не факт, а ось якщо народить сина, тоді подумаю.
Деніз засміялась. До дверей підійшла Ханде. І почала підслуховувати.
-І де ж вона? Хочу подивитися на цю бідну.
-Немає. Не прийшла. Посварилися вранці.
-Бідна дівчинка. А вона сподівається на весілля. Як я, скажи!
-Так. Ви в цьому схожі. Однак не розумію, чому вам так не живеться?
-Ти нас, дівчат просто не розумієш. Однак я за тобою так засумувала, о вже все одно. - Вона поклала руку на його плече. 
-Так. Я ж хлопець багатий.
-Сексуальний..-Деніз прикусила губу і хотіла поцілувати його. Ханде не стала дивитися, побігла. Міран відштовхнув її, коли почув гуркіт. Вийшов і помітив Ханде, побіг за нею.
Наздогнав її і ледве зупинив.
-Заспокойся!
-Що, завадила вам?! Пробачте!
-Та Ханде, хто мені треба крім тебе?!
-Не знаю, мабуть вона! Вона тобі треба?
-Не влаштовуй концертів. Припини.
-Ти...покидьок! Чуєш?
-Угу.-Сильно поцілував її. Преса почала знімати. Поцілунок був довгий. Після нього він прошепотів їй на вушко.
-Нехай всі знають, що ти моя дівчина! А скоро танеш нареченою.-Вона посміхнулася.
-Ну гаразд. Я піду. А ти працюй.
-Сподіваюсь сьогодні зустрінемося.
-Обов'язково. 
Дівчина пішла, а він обернувся і піднявся до себе.
Тим часом його сестра збирала речі, до неї зайшла Дільшах, в масці з огурків, в халаті та з бокалом білого вина.
-Ох, нарешті мій син став директором "АсланКом"! Хто б міг подумати, що я буду жити краще не під час правління свого чоловіка, а свого сина.-Жінка помочила губи білим. Все життя жінка не любила чоловіка. Чому саме, дізнаєтесь пізніше. Нарешті вона помітила, що її молодша донька збирає речі. 
-А ти це куди?
-Я додому. Тут мені ніхто не радий. Я вам як... ніби п'ята лапа.
-Що ти таке кажеш? Ми до тебе погано ставимося?
-Та ні, однак... Міран. У нас і так стосунки погані були. З самого дитинства. А тут ще Осман... від покидька.
-Знала б ти... що всі чоловіки покидьки. І той самий Міран і твій тато. Культура в них така. Що поробиш. Треба жити тільки для себе! Завжди. Второпала?
-Так.
-Тому речі кинь і йди за мною. Будемо готувати йому святкову вечерю. Ходімо!
-Так, зараз.
Худорлява жінка вийшла. Дівчина сіла, волосся зібрала в хвост і вийшла за нею.
Міран та Орхан переглядали документи.
-Так. Це все я зрозумів. Але я хочу почати з самого початку. По селам давай. Де в нас повний кризис?
-Є таке село. Дуже проблемне.
-От його і покажи.
-Зараз...-Орхан переглядав документи і шукав його. -Ось, знайшов! Тримайте.
-Угу.-Міран почав дивитися.-Месопотамія? Це що за назва?
-Ну...назва..
-Це риторичне запитання.
-Угу.
-Тут все є.
-Справді, по документам є. Однак насправді там нічого взагалі. Ні робочих, ні цеглини.
-Як так?
-Ну вони ж байдикували всі ці три місяці.
-Наказати треба!
-Все зробимо.
-А ось в... Месопотамію, я особисто поїду і буду контролювати до кінця.
-Може давайте ми.
-Я вже вирішив. Підготуй все. Завтра їдемо.
-Зрозумів. Я можу йти?
-Так.
Орхан вийшов. Міран продовжив дивитися документи. Зі всім розібравшись, Міран зібрав речі і вже пізно ввечері нарешті вийшов з офісу. Його зустрів Фират.
-Друже, а давай махнемо в клуб. Дівчатка, наша музика і алкоголь.
-Сорі, але сьогодні в мене багато справ. Повечеряти з мамою і сестрою. Потім поїхати вибачатися перед Ханде.
- Ясно.
-Не ображайся. Завтра... хоча ні. Завтра я їду в Месо..Месопаті... в село коротше. 
-На скільки?
-Не знаю. Мінімум на два тижні.
-Мінімум?
-Я там буду контролювати весь процес до кінця.
-Ти здурів.
-Ні, я працюю. Все, давай. 
-Ну тоді їдемо.
Фират завіз Мірана додому. Він зайшов і його зустріла мати.
-Сину, ти довго.
-Пробач, мамо. Багато роботи. До речі я завтра їду по роботі.
-Куди? Надовго?
-В одне село. Мінімум на два тижні.
-Ясно. Молодець. А тепер до зали.
Вони зайшли. Там сиділа Еліф зі своїм сином та стояла жіночка років чорока. Вона накривала на стіл.
-Пані Фатма, чудовий стіл! У вас талант!- в захваті промовив Міран.
-Доброго вечора, Міран бей. Дякую, однак це не я. Це ваша мама з пані Еліф.
-Справді? Мамо?
-Чому б і ні?
Дільшах сіла за стіл. Фатма взяла Османа за руку і вийшла.
-І навіть ви, пані Еліф. Яка честь.-промовив сарказмом.
-Міран.-заспокоїла його мати.
-А що я? Я нічого.
-Якщо я припустила один раз помилку, це не означає, що мене потрібно весь час стібати.
-Ти так гадаєш? Я, ні. Так поступити..
-Як?! Не тримай все в собі. Скажи!-почали сперечатися діти.
-Ти гадаєш, не послухати батьків, втекти у Францію, нагуляти дитину, а потім без стиду приїхати назад, це нормально?
-Я поїхала тільки за для свого майбутнього! Я не ти і не збиралася сидіти в батьківському кріслі! А ось те, що мені потрапився твого роду чоловік, я не винна!
-Якого роду?
-Бабники! Ви всі однакові! Вам подобається коли жінка зацікавлена вами, а ось коли підходить до ліжка, ви зникаєте.
Міран кинув виделку на стіл.
-Дякую. Посвяткували. -Встал зі столу і пішов. Еліф вибігла зі столу та побігла до себе. Дільшах змочила губи білим і промовила. 
-Діти, діти, одні біди.- І прийнялася за вечерю.
Міран приїхав до свого дому, де його чекала вже Ханде. Він взяв віскі і випив стакан.
-Міран. Віскі. Стакан. Це означає, що ти злий.
-Ти дуже добре мене знаєш.
-Правильно, бо я тебе кохаю.- Вона поклала свою руку на його плече. Він поцілував її ніжну руку.
-Я дуже щасливий, що ти в мене є.
-Так?
-Так.
-Покажи.-Міран допив віскі і взяв її на руки. Приніс до ліжка і кинув її.
-Ти сьогодні гаряча?
-Як завжди!- Міран посміхнувся і ліг на неї.
Еліф плачев подушку. Підходить Осман.
-Мамо, не плач.
-Не плакатиму, синку.
-Мені вже цілих п'ять рочків! Я захищу тебе!
-Захистиш. Звісно. Ти мій герой! Мій лицар!
Еліф витерла очі і обійняла Османа.
Міран і Ханде лежали.
-Навіщо тобі завтра їхати?
-Я тобі вже казав.
-А мене можеш взяти.
-Ні.
-Чому?
-Тому що я їду по роботі. А ти...
-Буду заважати.
-Ні. Ти будеш мене заводити. Я не зможу працювати.
Ханде засміялася.
-Тобі смішно. 
-Ну гаразд. Тільки повертайся скоріше.
-Обіцяю.
Рано вранці Міран та Фират виїхали.

Знав би Міран, що його там чекає. Знав би, на скільки сильно змінить його ця поїздка. Особливим день був, що саме він є початком цієї тяжкої і повної пригод історії.