Прокляття в його тілі

Частина перша. Сем. Розділ перший

Коли все навколо блякне

Гадаю, усі ми добре знайомі з такими моментами, що запам'ятовуються до кінця життя, та про які ми раптово згадуємо всередині дня, поки займаємося своїми справами, або поки лежимо пізнім вечором у власному, а може, й у чужому ліжку. Вони непрохано вриваються у свідомість та геть псують настрій. Як правило, саме ці моменти й ділять наше життя на так звані «до» та «після». І навіть коли пройде з десяток років, їх просто неможливо буде викреслити із пам'яті, якщо, звісно, пощастить прожити так довго.

Сьогоднішній день був особливо сонячним, однак для мене світло щойно згасло. Вся синява над головую умить стала якоюсь безбарвною; це саме ті відчуття, котрі я проти волі запамʼятав до кінця своїх днів. Бліда сірість та знобливий холод, ніби я жив у іншому вимірі, ніби в цей понеділок усі були щасливі, окрім мене.

Безцільно дивися у коряву стелю, чув за вікном голоси людей та щебетання птахів, що стовпилися біля воріт клініки, а ще... ще чув діагноз лікаря, котрий звучав скоріш як вирок. Від жаху моє тіло заціпеніло, а в думках, ніби намагаючись відхреститися від цих слів, я пожартував. Подумки сказав собі, що не треба було палити з дванадцяти років.

Часом бажання здаватися крутим у компанії старших хлопців може обернутися дуже і дуже плачевним жартом, як це й трапилося зі мною. Адже палити я почав лише тому, що потратив до компанії, де всі були на три-чотири роки старші за мене. Вони пили, спілкувалися з дівчатами та курили, до речі, не лише тютюн, тому і я робив те ж саме. Раніше мені ніколи не доводилося замислюватися над тим, що трагічні попередження на пачках з-під цигарок зможуть торкнутися й мене. Здавалося, це десь там, десь далеко, і зі мною ніколи не трапиться. Але ось він я, сидів та нічого не розумів, до останнього не вірячи щойно почутому. Знаєте, це було воістину дивне відчуття: стало, без сумніву, лячно, а разом із тим захотілося розсміятися та відмахнутися, ніби ця проблема могла минути сама собою, як і всі інші, ніби нежить, наприклад. По життю я був досить щасливою людиною... ну, так мені здавалося. Ні, не настільки щасливою, щоб мені пощастило народитися в нормальній родині, але мені повезло пройти через всі труднощі, з якими зіштовхнувся за своє недовге, але занадто насичене життя — а їх, не стану приховувати, було чимало, — саме тому здавалося, що вдасться впоратися і цього разу.