Прокляття в його тілі

Частина третя. Акіра. Глава двадцять перша

Розпалюючи текілою кохання

Він вже близько години перебував зі мною, а я ніяк не міг повірити, що це відбувається насправді. Варто було б виглядати набагато щасливішим, але в такому разі доведеться жорстоко обдуритися. Мабуть, я був занадто жадібний, інакше ніяк не пояснити того, що з кожною хвилиною мені ставало недозволено мало Зака.

Як же безглуздо я почував себе. Ось він сидів позаду, обіймав моє вмираюче тіло так, ніби ладен був берегти його до останнього мого вдиху, а я замість того, щоб насолоджуватися моментом, зациклився на тому, що ми втратили весь час, який в нас міг бути. Та щоб мене, я завжди помічав ці знаки долі, до останнього усвідомлював, що не вмирав з якоїсь причини, але в найвідповідальніший момент просто проігнорував той факт, що мені було подаровано цілих два роки. Цього часу цілком могло вистачити, щоб прожити недовге, але щасливе життя разом із Заком.

Раптом думки обірвалися дотиком ніжних губ до моєї шиї. Такі ласкаві, майже невагомі поцілунки, від яких по спині пробіг холодок. Я завмер, напружився і з шумом видихнув.

— Ти напружений, — зауважив він, зімкнувши руки на моєму животі, — про що думаєш, коли я поряд?

— Про те, що ти міг бути поряд ці два роки.

Я відповів йому не лукавлячи, сказав те, що думаю, від чого тон здався надто різким та навіть злим. Зак, роздумуючи над відповіддю, знову торкнувся своїми губами моєї шиї.

— Ти сердишся через це?

— Ще б. В тебе попереду ціле життя, а я решту свою провів... — різко замовк. Вмить стало так нудно від себе та цих нікчемних саможалінь. Чим вони допоможуть? Тільки зіпсую час, що залишився. Хоча, швидше за все, саме під Заковим впливом ​​я так швидко заспокоївся. Ні, мені анітрохи легше не стало, проте від моїх чергових страждань нікому краще не буде.

— Я теж це відчуваю, — у рази спокійніше вимовив він, проте тон ​​став твердішим. Він явно боровся із роздратуванням так само, як і я. — Не стільки важливо, скільки я ще проживу, якщо мої почуття виявилися настільки руйнівними. Ти помреш, а мені жити з болем та жалем.

Впевнений, Зак не хотів, щоб останнє речення прозвучало настільки цинічно, але він мав рацію. Мені під землею ніякого діла не буде до того, що йому доведеться пережити. І я чудово розумів, що був радий власній смерті більше, ніж якби він помер.