Прокляття в його тілі

Частина друга. Зак. Розділ третій

Те, що здатне зламати

Четверо. Клянуся, після того дня мурахи по спині пробігалися щоразу, як чотири людини підходили до мене. Я досконало запам'ятав, як вони схопили мене хворого та немічного, що здригався від гострого болю в грудній клітці. Запам'ятав, як твердо, до останнього не втрачаючи мужності та гідності, вимагав відпустити мене, а потім налякав їх охороною, і тоді отримав з ноги по обличчю.  Спробував вирватися, але вони вдарили мене по колінах; я проти волі впав. Спочатку зовсім не розумів, нащо вони зробили це зі мною, проте потім допетрив — Роджер був лише приводом, уявним другом, за якого ці недоумки помстилися, зробивши зі мною те, що я не дозволяв зробити йому. Один із них, розстібаючи свою форму, з брехливою іронією мовив: «Ах, як шкода, що Ро не може приєднатися до нас».

Мені було страшно, так страшно, що той день, коли я дізнався про діагноз, виявився просто нічим порівняно із цим. До останнього, поки остаточно не вичерпалися сили, я намагався чинити опір.

Вони кинули мене серед швабр, одна з яких впала мені на спину. Я заридав. До кінця залишався сильним, але варто їм було вийти, як я здався. Все моє тіло горіло, мій рот ніби розірвали, та навіть шкіра голови горіла від того, як сильно вони тягли мене за волосся. Я лежав зганьблений, брудний, побитий і сам вже не знав, від чого спльовував кров. В мене не вистачало сил аби піднятися, в мене не вистачало сил ні на що, окрім як лежати та плакати від болю та приниження.

Вкотре спробував підвестися, але лікті вкотре зрадливо затремтіли та зігнулися назад. Я впав обличчям у власну кров й відчув, як протяг обдав прохолодою оголене тіло, знов нагадуючи про те, в якому ж нікчемному вигляді я валявся тут. Переді мною представ він. Вперше на його обличчі читалося співчуття. Зак виглядав так, наче довго шукав мене. Припав до мене, а я рвано крикнув, щоб забирався геть. Він не мав бачити мене таким.

— Догрався? — у його голосі не пролунало жодної краплі звичних злості чи роздратування. Невже Зак щоразу терпів таке? Тепер я, на жаль, зміг зрозуміти кожне зарозуміле слово, сказане ним тоді в душовій.

Теплі пальці торкнулися моєї шкіри. Я дужче розплакався. Його доброта змусила мене відчути себе ще більш принизливо. Не знаю чому, але я подумав про те, як сильно не хотів, щоб Сем зараз дивився на мене з неба.